Спі́льна зо́внішня та безпе́кова полі́тика (СЗБП; ) — організована, узгоджена зовнішня політика Європейського Союзу (ЄС), що стосується переважно дипломатії та дій у сфері безпеки та оборони. СЗБП стосується лише певної частини зовнішніх відносин ЄС, до сфер яких належать торговельна та комерційна політика, а також фінансування третіх країн. Рішення вимагають одноголосності держав-членів у Раді Європейського Союзу, але після узгодження деякі аспекти можуть бути додатково вирішені кваліфікованою більшістю голосів . Зовнішню політику очолює та представляє Високий представник ЄС.

Спільна зовнішня політика та політика безпеки розглядає Організацію Північноатлантичного договору (НАТО) як відповідальність за територіальну оборону Європи та примирення. Однак з 1999 року Європейський Союз відповідає за виконання таких місій, як підтримання миру та контроль за дотриманням договорів. Фраза, яка часто використовується для опису взаємовідносин між силами ЄС та НАТО, - це «відокремлювані, але не окремі». Одні й ті ж сили та можливості складають основу зусиль як ЄС, так і НАТО, але частини можуть бути виділені Європейському Союзу за необхідності.

Історія

1957–1993 Співпраця в міжнародних торговельних переговорах у рамках Спільної торговельної політики ЄС бере свій початок з моменту створення спільноти в 1957 році. Сама СЗППБ бере свій початок від створення Європейської політичної співпраці (ЄПС) у 1970 році. Європейська політична співпраця була неформальним процесом консультацій між державами-членами з питань зовнішньої політики з метою створення спільного підходу до питань зовнішньої політики та сприяння як власним інтересам ЄС, так і інтересам міжнародної спільноти в цілому. Це включає сприяння міжнародній співпраці, повазі до прав людини, демократії та верховенства права.By Article 11 of the Maastricht Treaty.

1993–2009: Система стовпів Слабкі сторони ЄПС, очевидні, наприклад, під час югославських воєн, призвели до бажання посилити зовнішню політику. Це було закріплено в Маастрихтському договорі, який набрав чинності в 1993 році та створив Європейський Союз. Хоча раніше існуюче наднаціональне Європейське економічне співтовариство стало одним із трьох стовпів, було створено ще два. Другий стовп СЗБП базувався на міжурядовості, що означало одностайність між членами Ради міністрів та незначний вплив з боку інших інституцій.

Амстердамський договір створив посаду Високого представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (його обіймав Хав'єр Солана до 1 грудня 2009 року) для координації та представництва зовнішньої політики ЄС.

2009–дотепер: Консолідація Лісабонський договір набрав чинності у грудні 2009 року та поклав край системі «стовпів». Таким чином, статус СЗППБ як «стовпа» закінчився. Крім того, з метою забезпечення кращої координації та узгодженості у зовнішній політиці ЄС, Лісабонський договір створив посаду Високого представника Союзу з питань закордонних справ та політики безпеки, фактично об'єднавши посади Високого представника з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки та Європейського комісара з питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства. З грудня 2011 року Високий представник (ВП) відповідає за Європейську службу зовнішніх дій (ЄЗД), яка також була створена Лісабонським договором. По суті, він задуманий як спільне Міністерство закордонних справ або Дипломатичний корпус для Європейського Союзу.

Цілі Згідно зі статтею J.1 розділу V Маастрихтського договору, Європейський Союз визначає та реалізує спільну зовнішню та безпекову політику, яка охоплює всі сфери зовнішньої та безпекової політики, цілями якої є:

Захищати спільні цінності, фундаментальні інтереси, незалежність та цілісність Союзу відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй ; Зміцнювати безпеку Союзу всіма способами; Зберігати мир та зміцнювати міжнародну безпеку відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також принципів Гельсінського заключного акта та цілей Паризької хартії, включаючи ті, що стосуються зовнішніх кордонів; Сприяти міжнародному співробітництву; Розвивати та зміцнювати демократію та верховенство права, а також повагу до прав людини та основоположних свобод.

Елементи

Види політики Європейська Рада визначає принципи та загальні настанови для СЗБП, а також спільні стратегії, які має впроваджувати ЄС. На основі цих настанов Рада Міністрів ухвалює спільні дії або спільні позиції. Спільні дії стосуються конкретних ситуацій, коли оперативні дії ЄС вважаються необхідними, та визначають цілі, обсяг та засоби, які мають бути надані ЄС. Вони зобов'язують держави-члени. Спільні позиції, з іншого боку, визначають підхід, який ЄС застосовує до певного питання географічного або тематичного характеру, та абстрактно визначають загальні настанови, яким має відповідати національна політика держав-членів.

Високий представник Високий представник, разом із Головою Європейської ради, виступає від імені ЄС з узгоджених питань зовнішньої політики та може мати завдання формулювати неоднозначні політичні позиції, що виникають через розбіжності між державами-членами. Спільна зовнішня та безпекова політика вимагає одностайності серед 27 держав-членів щодо відповідної політики, якої слід дотримуватися в будь-якій конкретній політиці. Розбіжності в ЗЗПБ, такі як ті, що виникли через війну в Іраку, не є рідкістю.

Високий представник також координує роботу спеціальних представників Європейського Союзу. З набранням чинності Лісабонського договору ця посада стала окремою від посади Генерального секретаря Ради міністрів. Високий представник очолює Європейське оборонне агентство та виконує ті ж функції щодо Спільної політики безпеки та оборони, що й СЗБП.

Органи У контексті СЗБП створено низку органів. У рамках ради існує конфігурація Ради у закордонних справах (РЗС), яка по суті є зустріччю міністрів закордонних справ та Політичного та безпекового комітету (ПСБ), що контролює міжнародну ситуацію в сферах, що охоплюються СЗБП, та робить свій внесок, надаючи висновки Раді міністрів, або на її запит, або з власної ініціативи, а також контролює виконання узгодженої політики.Political and Security Committee (PSC), "Role"

Європейське оборонне агентство (EDA) заохочує розширення оборонного потенціалу, військові дослідження та створення європейського внутрішнього ринку військових технологій. Двома органами, що залишилися від Західноєвропейського Союзу (див. оборону нижче), є Європейський інститут досліджень безпеки (EUISS) та Супутниковий центр Європейського Союзу (EUSC). EUISS – це внутрішній аналітичний центр Європейського Союзу. Його місія полягає у визначенні спільної культури безпеки для ЄС, сприянні розвитку та проєктуванні СЗБП, а також у збагаченні стратегічних дебатів у Європі. EUSC надає аналіз супутникових знімків та супутніх данихEuropean Union Satellite Centre (EUSC), "What we do"

Оборонна політика

Спільна політика безпеки та оборони (СПБО) – це частина СЗБП, що стосується оборони та кризового менеджменту, що реалізується структурами ЄС у місіях СПБО, спираючись на цивільні та військові ресурси, надані державами-членами. Ґрунтуючись на статтях 42–46 Договору про Європейський Союз (ДЄС),Article 42, Treaty on European Union СПБО також передбачає положення про взаємну оборону між державами-членами, а також Постійне структуроване співробітництво (PESCO), в рамках якого 26 з 27 національних збройних сил прагнуть структурної інтеграції.

Стаття 42.2 ДЄС зазначає, що СПБО включає «поступове формування» спільної оборонної політики Союзу та призведе до спільної оборони, коли Європейська рада національних глав держав або урядів одноголосно ухвалить таке рішення.

Під час участі в місіях СПБО за кордоном з метою підтримання миру, запобігання конфліктам та зміцнення міжнародної безпеки відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, національні збройні сили можуть діяти або в рамках існуючих національних сил, або як частина міжурядових сил, наданих СПБО відповідно до статті 42.3 Договору про ЄС, таких як Європейський корпус (Єврокорпус), Бойові групи ЄС (EUBG) або Європейські жандармерійні сили (Eurogendfor).

Високий представник Союзу з питань закордонних справ та політики безпеки відповідає за пропонування та виконання рішень Спільної політики безпеки та оборони. Такі рішення приймаються Радою у закордонних справах, що, як правило, вимагає одноголосності.

Організація СПБО, яку очолює Верховний представник/віцепрезидент, складається з відповідних підрозділів Служби зовнішніх дій (ЄСЗС), включаючи (MPCC) Військового штабу (EUMS), низки підготовчих органів Зовнішньої співпраці, таких як (EUMC), а також чотирьох агентств, включаючи Європейське оборонне агентство. З 2017 року СПБО також підтримується оборонним фондом та (CARD).

Нейтральність Хоча ірландський народ був запевнений у своєму нейтралітеті перед згодою на Ніццький договір, прем'єр-міністр Фінляндії Матті Ванханен 5 липня 2006 року, виступаючи перед Європейським парламентом як голова Ради, заявив:Тим не менш, аналогічна гарантія нейтралітету стосовно Лісабонського договору була надана Ірландії на засіданні Європейської ради 18/19 червня 2009 року:

Припинення гуманітарних злочинів Зовнішня політика ЄС віддана захисту прав людини. Дослідження показують, що риторика подібного роду з боку осіб, що приймають рішення в ЄС, відповідає фактичній діяльності ЄС у сфері зовнішньої політики. Військове та економічне втручання з боку ЄС постійно більш імовірне в країнах, де насильство явно спрямоване проти цивільного населення. Так само санкції щодо прав людини постійно застосовуються проти держав, відповідальних за порушення прав людини. Геостратегічні проблеми також впливають на дії ЄС, оскільки ЄС «найбільш уважно ставиться до порушень прав людини в європейських державах, що не входять до ЄС, за ними йдуть країни Африки на південь від Сахари, тоді як найменш активним він є в Азії та Америці».

Європейський фонд миру Європейський фонд підтримки миру (EPF) – це позабюджетний інструмент фінансування ЄС, створений у березні 2021 року, спрямований на надання військової допомоги країнам-партнерам та фінансування розгортання військових місій ЄС за кордоном у рамках СЗБП.

Політика боротьби з тероризмом Європейський Союз вважає терористичними організаціями ті групи або ті утворення, які контролюються прямо чи опосередковано особами, що вчиняють або намагаються вчинити терористичні акти, беручи участь у цих групах або сприяючи виконанню терористичних планів. Це також включає визначення тих груп та утворень, які діють від імені або під керівництвом таких осіб, груп та утворень, включаючи кошти, отримані або генеровані з майна, що належить або контролюється прямо чи опосередковано такими особами або пов'язаними з ними особами, групами та утвореннями. Список спостереження було переглянуто для Юридичної бібліотеки Конгресу у 2007 році.

Європейський Союз надає визначення тероризму у Спільній позиції 2001/931/CFSP від 27 грудня 2001 року , на яку також посилаються в наступних актах. У ній вони визначають їх як навмисні дії, які, враховуючи їхню природу або контекст як злочини, визначені згідно з національним законодавством, можуть завдати серйозної шкоди державі або міжнародній організації, якщо вони вчиняються з метою:

серйозно залякуючи населення надмірне примушування уряду чи міжнародної організації до виконання будь-якої дії або утримання від її виконання серйозна дестабілізація або руйнування фундаментальних політичних, конституційних, економічних чи соціальних конструкцій

Список терористичних організацій