Григо́рій Омеля́нович Оме́льченко ( 4 травня 1951, с. Новоселиця, Полтавська область) — український політик, колишній народний депутат України, Герой України (2010). Кандидат юридичних наук, доцент, генерал-лейтенант.

Освіта У 1976 році закінчив юридичний факультет Київського університету (юрист).

Кар'єра У 1968–1969 роках — робітник радгоспу, с. Дібрівка Миргородського району, Полтавської області.

У 1969–1971 роках служив у армії.

З 1971 по 1976 рік був студентом Київського університету.

З 1976 по 1983 рік працював слідчим, старшим слідчим, заступником начальника слідчого відділу у МВС УРСР.

У 1983–1986 роках — ад'юнкт Київської вищої школи міліції МВС СРСР (нині — Національна академія внутрішніх справ).

З 1986 по 1992 роки — викладач, старший викладач, в.о. доцента у Київській вищій школі міліції.

У липні 1990 року був делегатом XXVIII з'їзду КПРС.

Висувався кандидатом в народні депутати України у березні 1990 року по округу № 7 (9.4 % голосів, 4-е місце серед 22-х претендентів). Один із засновників Спілки офіцерів України (СОУ), почесний голова Спілки. З березня 1992 року по квітень 1993 — голова СОУ, потім (з 1993 по 1998) заступник голови СОУ.

У 1992–1994 роках працював начальником відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю в Головному управлінні військової контррозвідки СБУ. Був консультантом Комісії з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України 12(1) скликання.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 року (1-й тур) до квітня 1998 року, Кременчуцький-Крюківський виборчий округ № 322, Полтавська область, висувався виборцями. Голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Член групи «Реформи». 1-й тур: з'яв. 76,6 %, за 61,86 %. 11 суперників (основний — Михайлов В. Д., н. 1944, член КПУ; Сталеливарний завод м. Кременчука, начальник відділу; член ЦК КПУ; 1-й тур — 9,41 %).

У грудні 1997 — липні 2000 років — член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України.

З березня 1998 року по квітень 2002 — народний депутат України 3-го скликання, виборчий округ № 146, Полтавська область. З'явилось 70,1 %, за 29,4 %, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України. Був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Вперед, Україно!», № 2 в списку.

З липня 1998 року по лютий 2000 — член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією, член Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з лютого 2000 року), голова депутатської слідчої комісії (з червня 1999 року). Уповноважений представник групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).

Спільно з народним депутатом А. Єрмаком проводив депутатське розслідування щодо причин доведення банку «Україна» до банкрутства та його ліквідації.

З грудня 1999 року по листопад 2005 — заступник голови Української республіканської партії «Собор».

З квітня 2002 року по квітень 2006 — народний депутат України 4-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 3 в списку. На час виборів: народний депутат України, член УНП «Собор». З травня 2002 року член фракції Блоку Ю.Тимошенко, заступник голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з червня 2002 року).

У 2002–2005 роках — голова ВГО «Спілка офіцерів України».

У 2006–2007 роках народний депутат України 5-го скликання від Блоку Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний.

У 2007–2012 роках — народний депутат України 6-го скликання від Блоку Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член ВО «Батьківщина». З 23 листопада 2007 по 21 вересня 2010 — член фракції «Блок Юлії Тимошенко». Голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю і тероризмом та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

21 серпня 2006 року — присвоєно військове звання генерал-майора.

21 серпня 2007 року — присвоєно військове звання генерал-лейтенанта.

14 жовтня 2009 року — написав заяву про вихід з партії ВО «Батьківщина». 22 жовтня того ж року його було виключено з фракції БЮТ.

У 2012 році балотувався до Верховної Ради як 10-й номер списку політичної партії «Наша Україна».

19 березня 2026 Угорщина заборонила Омельченку в'їзд до країни та Шенгенської зони через те, що він нібито погрожував нападом на Угорщину, а також Віктору Орбану.

Нагороди Звання Герой України з врученням ордена Держави (8 лютого 2010) — за визначні особисті заслуги в утвердженні незалежної Української держави, самовідданість у відстоюванні конституційних прав і свобод громадян України, багаторічну плідну законодавчу і громадсько-політичну діяльність Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (4 травня 2007) — за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну законотворчу і громадсько-політичну діяльність

Особисте життя Сини: Сергій (1976 р.н.) та Андрій (1980 р.н.).

Майстер спорту з рукопашного бою.

Примітки

Посилання Омельченко Григорій Омелянович // Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» Верховна Рада України 2-го скликання, сторінка депутата Верховна Рада України 3-го скликання, сторінка депутата Верховна Рада України 4-го скликання, сторінка депутата Верховна Рада України 5-го скликання, сторінка депутата Верховна Рада України 6-го скликання, сторінка депутата 30 сребреников для Иуды или сколько стоит «герой Украины»?