Анрі́ де Монтерла́н (, 20 квітня 1895, Париж — 21 вересня 1972, там само) — французький письменник.

Біографія По материнській лінії походив зі старовинного аристократичного пікардійського роду. Батько Монтерлана мав надто консервативний світогляд, він забороняв провести в своєму домі струм та телефон. Анрі плекав родинні стосунки лише з матір'ю та бабусею.

З дитинства Анрі був пристрасним бібліофілом, в юні роки відкрив для себе Плутарха, Ніцше, Барреса, Д'Аннунціо. Перші тексти Монтерлан почав складати у віці 7-8 років. Це були різні передмови, а також тексти на античні сюжети. Після занять з домашніми вчителями відвідував різні школи, зокрема з 1905 року — ліцей Жансон-де-Саї, де познайомився з майбутнім письменником , який став його другом на все життя.

З 1911 року Анрі відвідував колеж Сен-Круа в Неї-сюр-Сен. Але вже 1912 року був змушений залишити колеж Сен-Круа через інтимний зв'язок з одним з школярів. Після смерті батька 1914 року та матері 1915 року Анрі де Монтерлана виховували бабуся та ексцентричні дядьки.

1916 року був призваний до війська, не брав участь у військових діях, але отримав поранення. Після війни захопився спортом (насамперед, футболом), а також коридою. Видав низку романів (трилогія «Юність Альбана де Брикуля», 1922–1969; «Холостяки», 1934; тетралогія , 1936–1939) та книгу есеїстики («Олімпійці», 1924).

У 1940-ті роки звернувся до драматургії, написав низку п'єс на історичні та міфологічні теми (Мертва королева, 1942; , 1936; «Пор-Рояль», 1954, «Кардинал Іспанії», 1960). Був обраний у Французьку Академію (1960). Приховував свої гомосексуальні схильності — відповідні пасажі в його прозі були опубліковані лише в посмертних виданнях.

1968 року зазнав нападу на одній з вулиць Парижа, в результаті побоїв осліп на одне око, після чого страждав на запаморочення. В останні роки життя Монтерлан цілковито осліп й покінчив життя самогубством — прийняв ціаністий калій та застрелився з револьвера.

Деякі його твори було екранізовано — зокрема (Мертва королева  — Франція, 2009), за його п'єсою зняв свій короткометражний фільм «Прелюдія» (2006) Франсуа Озон.

Твори

Романи La Jeunesse d'Alban de Bricoule : Le Songe (1922) Les Bestiaires (1926) Les Garçons (1969) Les Célibataires (1934) Les Jeunes Filles : Les Jeunes Filles (1936) Pitié pour les femmes (1936) Le Démon du bien (1937) Les Lépreuses (1939) Le Chaos et la Nuit (1963) La Rose de sable (1968) Un assassin est mon maître (1971) Publications posthumes : Thrasylle (1984) Moustique (1986)

П'єси L'Exil (1914–1929) Pasiphaé (1936) «Мертва королева», La Reine morte (1942) Fils de personne (1943) Un incompris (1943) Malatesta (1946) Le Maître de Santiago (1947) Demain il fera jour (1949) Celles qu'on prend dans ses bras (1950) La Ville dont le prince est un enfant (1951–1967) Port-Royal (1954) Brocéliande (1956) La Mort qui fait le trottoir (Don Juan) (1956) Le Cardinal d'Espagne (1960) La Guerre civile (1965)

Оповідання Les Voyageurs traqués : Aux fontaines du désir (1927) La Petite Infante de Castille (1929) Un voyageur solitaire est un diable (1961) Publications posthumes : Mais aimons-nous ceux que nous aimons ? (1973) Le Fichier parisien (1974) Coups de soleil (1976) Quelques mois de féerie, quelques jours de galère. Inédits nord-africains (1926–1940) (1995)

Есе La Relève du matin (1920) Les Olympiques (1924) La mort de Peregrinos (1927) Mors et vita (1932) Service inutile (1935) L'Équinoxe de septembre (1938) Les Nouvelles chevaleries (1941) Le Solstice de juin (1941) Textes sous une occupation (1940–1944) (1963) Discours de réception à l'Académie française et réponse du duc de Lévis Mirepoix (1963) Le Treizième César (1970) La Tragédie sans masque. Notes de théâtre (1972) Essais critiques (1995), publication posthume.

Нотатники Carnets 1930–1944 (1957) dans Essais (1963), La Pléiade, Va jouer avec cette poussière (1958–1964) (1966) La Marée du soir (1968–1971) (1972) Publications posthumes : Tous feux éteints (1965, 1966, 1967, 1972 et sans dates) (1975) Garder tout en composant tout (Derniers carnets, 1924–1972) (2001)

Поезія Encore un instant de bonheur (1934) Les Sauteurs de haies (1924)

Листування Henry de Montherlant — Roger Peyrefitte, Correspondance (1938–1941), présentation et notes de R. Peyrefitte et Pierre Sipriot, Robert Laffont, 1983 Henry de Montherlant, Lettres à Michel de Saint Pierre, préface de Michel de Saint Pierre, Albin Michel, 1987 Henry de Montherlant, Lettres à une jeune fille, L'Inédit, 1985 Correspondance avec Philippe de Saint Robert, in Bibliographie.

Різне Pages catholiques, recueillies et présentées par Marya Kasterska, Plon, 1947 Dessins, préface de Pierre Sipriot, Copernic, 1979

Примітки

Література Michel de Saint Pierre, Montherlant, bourreau de soi-même, Gallimard, 1949 Simone de Beauvoir, " Montherlant ou le pain du dégoût ", in Le deuxième sexe, Gallimard, 1949 Jean-Louis Curtis, " Montherlant ou la Fureur du rien ", Haute École, Julliard, 1950 Georges Bordonove, Henry de Montherlant, Éditions Universitaires, 1958 Jean de Beer, Montherlant, homme encombré de Dieu, avec des commentaires de Henry de Montherlant, Flammarion, 1963 John Cruickshank, Montherlant, Edimbourg-Londres, 1964 André Blanc, Montherlant, un pessimisme heureux, Le Centurion, 1968 Robert B. Johnson, Henry de Montherlant, New York, 1968 Lucile Becker, Montherlant, a critical biography, Londres-Amsterdam, 1970 Pierre Sipriot, Montherlant par lui-même, Le Seuil, 1953 (nouv. éd., 1975) Michel Raimond, Les Romans de Montherlant, CDU-SEDES, 1982 Pierre Sipriot, Montherlant sans masque, Robert Laffont, t.1, L'Enfant prodigue, 1982, t.2, Écris avec ton sang, 1990 (rééd. en un volume au Livre de Poche) Pierre Sipriot (sous la direction de), Montherlant et le suicide, Éditions du Rocher, 1988 Michel Mohrt, Montherlant, " homme libre ", La Table Ronde, 1989 Paule d'Arx, Henry de Montherlant ou Les Chemins de l'exil, Librairie A.-G. Nizet, 1995 André Blanc, L'Esthétique de Montherlant, SEDES, 1995 Sabine Hillen, Le Roman monologue. Montherlant, auteur, narrateur, acteur, Minard, 2002 Jean-Laurent Glémin, Montherlant essayiste 1930–1944, Mémoire de Master II, Bibliothèque de Paris-IV — Sorbonne, 2004. Henri Perruchot, Montherlant, Collection La bibliothèque idéale, Gallimard, 1959 Philippe Alméras, Montherlant, une vie en double, Via Romana, 2009, . Michel Monnerie, La dramaturgie catholique de Henry de Montherlant / La tentation du christianisme «pris au sérieux» , Séguier, novembre 2009. Michel Mourlet, Montherlant ou le démon des possibles, suivi de Le Solstice d'hiver, dernier entretien avec Montherlant et de Montherlant retrouvé, in Écrivains de France, XXe, édition augmentée, France Univers, Paris, 2011. Christian Chabanis, Montherlant encombré de Dieu ?, Nouvelles Littéraires, 23 janvier 1964 Henri de Meeûs, «Pour Montherlant », 474 pages, , Bruxelles 2011.

Посилання

Сайт, присвячений Монтерлану