Релігії адигів — традиційні вірування адигів (черкесів).

Стародавня монотеїстична релігія адигів (черкесів)

Стародавня релігія адигів (черкесів) є монотеїзм з чіткою системою шанування Єдиного бога Тха, Тхашхо ( 'Тхье, Тхьешхуе' ).

Дана релігія є частиною філософсько-етичного вчення Хабзе, що регулює всі аспекти життя адигів, і визначального ставлення людини до людини, до навколишнього світу, до бога.

Тхьа (Тхьашхо) — творець світу і його законів, що дав людині можливість їх пізнання, що наближає людину до Бога. Тхьа не втручається у повсякденне життя, надаючи людині свободу вибору. Тхьа не має будь-якого образу, він всюдисущий, його присутність розсіяна по всьому світу. У гімнах Тхьа іменується «той, у кого все просять, який сам нікого нічого не просить», «єдине джерело надії», «джерело всіх справжніх дарів».

Згідно адигських (черкеських) космогонічних текстів, світ почався з первісного втручання — будівництва його мережею (Х'и). Після цього об'єкти світу утворювалися природним шляхом, розвиваючись за внутрішніми законами.

Шанування і побожне ставлення до Тхьа, прохання до нього виражаються через обряди та ритуали — Тхьел'еІу (прохання до Тхьа), Х'уех'у (гімни-молитви). Для проведення Тхьел'ely не можна користуватися рукотворними спорудами (lерищl). Обряди проводяться в особливих місцях, найчастіше це мальовничі гаї — Тхьел'еlупlе, Тхьещlаг' МЕЗ. Крім їх основної назви, використовують метафоричне — чійзихамибз (гай, в якому нічого не зрізають). Місце Тхьел'еІупе відзначається символом у вигляді літери «Т». Обряди проводять старші в роду, громаді, селищі.

Важливим елементом черкеської релігійної системи є віра в душі (ПТЕ) предків, які мають можливість бачити й оцінювати справи їхніх нащадків. Поняття фізичних страждань або насолод в потойбічному світі (Хьедрихе) відсутня — є духовне задоволення або муки каяття Душі за свій життєвий шлях перед собою і перед обличчям предків. Тому завданням земного існування людини є удосконалення духа — збереження честі (Напе), прояв співчуття (Гущlег'у), безоплатне надання допомоги (Псапе), що, поряд з доблестю, відвагою воїна, дозволяє душі людини після смерті приєднатися до душ предків з чистою совістю (Напе Хужькlе).

Душі предків потребують поминання, в силу чого влаштовують тризни (Хьедеlус), практикується жертвоприношення або приготування поминальної їжі (Жьериме), роздача її для поминання душ померлих [ Edmund Spenser , TRAVELS IN CIRCASSIA London: Henry Colburn, Great Marlborough Street, 1839; Бгажноков Б. Х. Стародавні боги адигів, «ГЮ», 2003, 7 серпня, № 32 (493)] .

Історичні свідчення монотеїзму у адигів (черкесів) зафіксовані, наприклад, на початку 19 століття у записах Л. Я. Люльє, який писав,Сайт аулу Асаколай  — "… Черкеси прибережні мають вірування в єдність Бога, в безсмертя душі і в майбутнє життя, у якій віддається кожному по справах його земного життя …

З записаного видно, що жителі морського узбережжя і гірських ущелин, почасти походження Натухайського, Шапсугського і навіть Абадзехського, не мають певних релігійних понять, але вірують, однак, в єдність вищої істоти, творця Всесвіту.

Поняття черкесів в деяких випадках мають схожість з поняттями древніх скандинавів: так, наприклад, в старих легендах згадується про велетнів і пігмеїв, яких черкеси, нібито, застали при приході своєму на теперішні землі і яких рід згодом знищився; точно так само в оповіданнях скандинавських йдеться про деякого чоловіка на ім'я Нор в країні велетнів: черкеською мовою слово народ позначає «богатир».

Ім'я Тор, яке живе ще у мешканців Ісландії, позначає бога сили, владаря Перун; у черкесів і дотепер бога називають Тха і Тхашхо. Подібне зближення вимагає філологічного дослідження.

Обряди релігійного характеру

Обряд повітряного поховання — померлого укладали в дерев'яну колоду з двох половинок, видовбаних з цілісного стовбура, і підвішували високо на гілках дерева. Після досягнення тілом муміфікації (зазвичай — після закінчення одного року), його, не розкриваючи колоду, ховали в землі. Повітряне поховання застосовувалося у адигів (черкесів) з найдавніших часів. Поодинокі випадки повітряного поховання зафіксовані і в XlX столітті. Воно згадується і в знаменитій «Пісні Афіюх \ Адііф». Повітряне поховання зафіксоване як у давніх переказах, так і в повідомленнях іноземних мандрівників, як наприклад: 1427 — Іван Шільбергер, повертався з монгольського полону через території адигів (шапсугів). У своїх записах він повідомив: У них (у черкесів) є звичай класти убитих блискавкою в труну, яку потім вішають на високе дерево. Після того приходять сусіди, приносячи з собою страви та напої, і починають танцювати і веселитися, ріжуть биків і баранів і роздають більшу частину м'яса бідним. Це вони роблять упродовж трьох днів, і повторюють те ж саме кожен рік, поки трупи абсолютно не зітліють, уявляючи, що людина, уражена блискавкою, має бути святою. 1667 — турецький розвідник Евлія Челебі при описі адигського племені мамхегів також записав.phtml? id = 7004 Евлія Челебі. КНИГА МАНДР.ЗЕМЛІ Північного Кавказу, ч.2 — Зробивши різні обряди, відуни збирають народ до узголів'я померлого. Це — дивовижне і рідкісне видовище. Після цього вони поміщають померлих в спеціальній раці на гілках великого дерева в горах. …

Черкеський правитель середньовічного Єгипту султан Баркук був також спочатку похований за допомогою повітряного поховання — труну з його тілом було підвішено його черкеським оточенням до стелі мечеті.

Відомо, що процес муміфікації дозволяє зберегти генетичний матеріал — молекули ДНК. Муміфікація у тому чи іншому вигляді присутня в багатьох культурах давнини.

Дольменні культи абхазо-адигських народів до нашої ери

Починаючи з V тисячоліття до н. е., предки абхазо-адигських народів побудували на своїх землях більше двох з половиною тисяч дольменів, з яких більше тисячі розташовані уздовж Чорноморського узбережжя, що свідчить про існування потужного релігійного культу. Оскільки найдавніші дольмени, розташовані на Північному схилі Кавказьких гір Причорномор'я, древніші дольмени чорноморського узбережжя, правдоподібнішою є гіпотеза про поширення дольменної культури зсередини області до моря, а не навпаки, як вважалося раніше. Також кавказькі дольмени древніші мегалітичних споруд Європи, що ставить під сумнів гіпотезу зміни релігії адигів шляхом асиміляції з аріями.

Період християнства в історії адигів

Християнські джерела вказують Зіхію ( Зіхія  — латинське і грецька назва Черкесії) і Абазгія (північна частина суч. Абхазії до р. Кодор) об'єктами проповідницької діяльності двох апостолів Христа — Андрія Первозваного і Симона Кананіта. З VI століття християнство затверджується у Черкеси Черкесії, де і існує до краху Візантійської імперії. У Черкесії утворився численний прошарок християнських священнослужителів (Шоген — поп, кардан — дяк. Шогенов і Карданов — найпоширеніші прізвища серед сучасних кабардинців.). Перший християнський єпископ (іуан) в Зіхії (Черкесії), з'являється в середині VI ст. Резиденція Єпископа Зіхії і Абазгії перебувала в Нікопсісе (суч. Новомихайлівське, на р. Нікепсухо Чорноморського узбережжя) на чорноморському узбережжі, де досі збереглися залишки християнського храму.

Територія, зайнята адигами, у духовному відношенні підпорядковувалася чотирьом єпархіях, єпископи яких призначалися Візантією. Ці єпархіальні центри знаходилися в Фанагорії, Метрахе (Таматарха), Зіхополісе і Нікопсе. Є відомості про участь єпископів Фанагорійського і Зіхійского в церковних соборах ще на початку VI століття. У документах Царгородського Собору 518 року стоїть підпис єпископа Фанагорійського Іоанна, а в матеріалах Константинопольського Собору 536 року зустрічається ім'я Зіхійского єпископа Даміана Джерело — Бентковський І. В. Заселення Чорноморії з 1792 по 1825 рр. // Пам'ятна книжка Кубанської області на 1881 Катеринодар. .

Місцевість Лісистого кургану поблизу Нальчика також вказується як місце перебування християнських єпископів. Зіхська церква не підпорядковувалася національним церквам інших країн. Зіхське архієпископство не входило і до складу архієпископії Золотої Орди, що підкреслювало визнання з боку Папи Римського незалежного статусу Зіхіі. В 1346 черкеський аристократ Жан де зихи був висвячений в сан архієпископа Зіхіі Папою Клементом VI в Авіньйоні. Зіхські єпископи брали активну участь у всіх християнських соборах IV—XIV ст. У період з XIII по XV ст. і епізодично аж до першої половини XVII ст. на території Зіхіі ( Черкесії) велася активна місіонерська діяльність з боку римо-католицької церкви. 1318 — митрополит Зіхсько-Матрахської митрополії мав резиденцію в Матрасі (Тамані). 1396 — Зіхсько-Матрахський митрополит Йосип, знаходився в Матрасі.

У той час І. Шільтбергер писав: «Земля черкесів населена християнами, які сповідують грецьку віру. За грецьким віровченням служать Богу на мовах Ясському або Асско, і зіхськом або черкесском» (Джерело — Виноградів І. Преосвященний Єремія. Нижній Новгород, 1886). Однак, незважаючи на тисячолітній період християнства і існування церковного інституту, християнським цей період в історії Черкесії можна назвати лише умовно, оскільки Ісус Христос ( Ауш Джеридже  — Ісус Грецький), так і не ставши центральною фігурою пантеону, лише поповнив черкеську міфологію. Богом, як і в дохристиянські часи, залишився Великий Тхьа (Тхьашхо). Не змінивши центральну фігуру пантеону — Тхьа, християнство надавало йому антропоморфні риси через ікони — Тхьанапа (Тхьенапе, букв. «Лик Тхье»). Введення образів Богоматері — Тхьенана (Тхьенане), і Святого Духа — Псатха (Псатхье), прирівняного до бога Тхьешхо, було кроком назад порівняно з черкеським монотеїзмом.

Католицизм 'Католицтво' поширювалося на чорноморському узбережжі Черкесії в часи існування генуезьких (італійських) торгових містечок і навіть сформувалася етноконфесійні група черкеського народу сповідують католицизм і названих Френккардаші.

Грецький вплив на адигську (черкеську) міфологію

Давньогрецькі міста-поліси розташовувалися на території чорноморського узбережжя, займаного адигами, в силу чого відбувався взаємний вплив міфологій. Так, у давньогрецькій міфології простежуються адигські паралелі (міф про Прометея, прикутого до гори Ельбрус тощо). Аналогічно, і в черкеській міфології існують грецькі паралелі.

Однак найбільший грецький вплив на міфологію адигів відбувався за часів розквіту Візантійської (грецької) імперії.

Відзначаючи цей незаперечний факт, дослідники, в той же час, проводили іноді занадто прямі паралелі між міфологією адигів і греків.

Так, на початку 19 століття, Л. Я. Люльє, дослідивши існуючі у адигів (черкесів) вірування, обряди і забобони, склав список богів адигівСайт аулу Асоколай і потім записав — «… Гостинність, змішана з релігійними поняттями, любов'ю до батьківщини і старими забобонами, є характеристична риса моралі горців перешкоджає і понині остаточного водворению у них ісламізму».

Явні паралелі простежуються між адигських Мазитхье і грецьким Паном, під впливом якого спочатку жіночий міфологічний образ Мезгуаше (Мезгуаще) трансформувався в чоловічій — Мезитхье. Чи не згадана у Люльє черкеська міфологічна покровителька бджільництва Мелісса зберегла навіть грецьке ім'я — «меліса» грецькою означає «бджола».

Але в ряді випадків зіставлення Люльє носять штучний характер (Зекlуетхье — Марс, Хенегуаш — Наяда, Кодес — Нептун, Хетегуаш — Помона).

Однак і в період занепаду християнства у адигів продовжувала стійко зберігатися віра в Єдиного Бога Тхье. У середині XIX століття, спеціально досліджував це питання Е. Спенсер, зазначав:

"Головними постулатами у вірі жителів Західного Кавказу є — міцна віра в єдиного Бога, верховного і могутнього, і в безсмертя душі, яка, вони переконані, буде переведена в інший світ, місцеперебування їхніх батьків. Подібно магометанам, вони не представляють Божество в будь-якої видимої формі, але визначають його як творця всіх речей, чий дух неуважний у всьому Космосі.