Макроскопічний масштаб — це , на якому об'єкти або явища достатньо великі, щоб їх можна було побачити неозброєним оком без збільшувальних оптичних приладів.
Макроскопічні фізичні системи характеризуються усередненими величинами. Макроскопічні фізичні величини часто не мають мікроскопічних аналогів: наприклад, сила тертя, тиск, теплота. На макроскопічному рівні рівняння фізики втрачають оборотність.
Протилежний термін — мікроскопічний. Для систем проміжного розміру й складності вживається термін мезоскопічний.
У термодинаміці
Умовно до макроскопічних систем у термодинаміці відносять об'єкти з розмірами від 10−7 м (100 нм) до 1012 м. Умовність нижньої межі пов'язана, крім іншого, з тим, що для термодинаміки важливий не розмір об'єкта, а кількість частинок, що його утворюють. Куб ідеального газу з ребром 100 нм за нормальних умов містить близько 27 000 частинок (див. стала Лошмідта). Звичайними об'єктами вивчення термодинамічних методів служать системи з числом частинок () 1015 -1055 (число Авогадро приблизно дорівнює 6 · 1023, планета Земля складається з приблизно 1050 атомів). Виняток становить лише абсолютно тверде тіло, незалежно від його розмірів, що не відноситься до суцільних середовищ і служить об'єктом вивчення механіки, але не термодинаміки.
Верхня межа застосування законів термодинаміки лежить в області макросистем космічних масштабів, для яких ще не істотна обумовлена гравітацією неадитивність внутрішньої енергії. У існуючому вигляді закони термодинаміки, включаючи її другий закон, не можна застосовувати до великих ділянок Всесвіту (Метагалактики) і тим більше до Всесвіту в цілому. Область застосування законів термодинаміки до космічних об'єктів обмежена вимогою виконання умови
,
де — повна енергія системи; — її гравітаційна енергія (для оцінки якої можна використовувати ньютонівське наближення теорії гравітації).
У квантовій механіці Термін "макроскопічний" став часто з'являтись у наукових роботах, присвячених квантовим вимірюванням з 1950-х років.
Див. також
Мікроскопічний масштаб
Примітки