Цфат

Цфат ( Цфат, ашк.: Tzfas — Цфас, бібл. С'фат, Сафад; також Цефат, Сафед) — місто в Північному окрузі Ізраїлю, одне з чотирьох священних міст для євреїв, окрім Єрусалима, Тверії та Хеврона.

Біблійні згадування За легендою місто було засноване сином Ноя після Всесвітнього потопу. Згідно з Книгою Суддів (1:17) місце, де знаходиться Цфат, було відведено для племені Нефталіма.

Існує припущення, що у твердженні Ісуса про те, що «місто на горі не можна приховати» може йтися про Цфат.Ellicott's Commentary for Modern Readers and Meyer's NT Commentary on Matthew 5, both accessed 9 December 2016

Історія

Антична епоха Цфат ототожнюють із Сепфом — укріпленим єврейським містом у Верхній Галілеї, яке згадує у своїх творах римсько-єврейський історик Йосип Флавій. Geography of Israel: Safed, accessed 9 December 2016 У Цфат згадується як одне із п'яти місць, розміщених на височинах, у яких запалювалися багаття для сповіщення про новий місяць та свята за часів Другого Храму. Також Цфат належав до міст-фортець, де закріпилися повстанці-зелоти.

Ранньомусульманський період Про місто Цфат до завоювання хрестоносцями у 1099 році майже нічого не відомо.Drory, p. 163.

Доба хрестоносців

Згадки про місто з'являються у єврейських джерелах в період пізнього Середньовіччя. В ХІІ столітті Цфат був укріпленим містом у Єрусалимському королівстві та на той час мав назву Сафет. Король Фулько збудував тут замок, який з 1168 року займали тамплієри.Sharon 2007, p. 152. Навколо цієї фортеці згодом і почало розвиватися місто. Веніамін Тудельський, який відвідав місто у 1170 році, не згадує про жодного єврея, який би тут жив.Howard M. Sachar,Farewell Espana: The World of the Sephardim Remembered, Random House, 2013 p.190.

У 1188 році, після битви на Рогах Хаттіна (1187) та однорічної облоги міста Сафет захопили Айюбіди на чолі із Саладіном. Останній дозволив містянам переїхати до Тіру. , який відвідав місто у 1210 році, згадує про існування єврейської громади, до якої входило приблизно 50 осіб.Schechter, Solomon. Studies in Judaism: Second Series (Jewish Studies Classics 3), p. 206. Gorgias Press LLC, 2003. У 1227 році емір Дамаска зруйнував місцевий замок, щоб запобігти захопленню та використанню фортеці можливими майбутніми хрестоносцями.

У 1240 році Теобальд І під час власного хрестового походу на Святу землю вів перемовини з мусульманськими Айюбідами Дамаска та Єгипту; у результаті він уклав угоду з першими проти других, за умовами якої Єрусалимське королівство знову отримувало сам Єрусалим разом з Вифлеємом, Назаретом та більшою частиною області Галілея з багатьма фортецями тамплієрів, серед яких був і Сафет.Tyerman. God's War. p. 767. Пізніше тамплієри відбудували міську фортецю.

Правління Мамлюків У 1260 році мамлюцький султан Бейбарс оголосив угоду недійсною через , спрямовані проти мусульман, і участь християн у близькосхідному поході монголів, та здійснив низку нападів на фортеці регіону включно із Сафетом. У липні 1266 року у рамках військової кампанії, націленої на підкорення укріплень хрестоносців у Палестині, Бейбарс захопив Сафет після невдалої спроби захопити берегове укріплення хрестоносців в Акрі. Він винищив міське християнське тамплієрське населення і зробив Сафет мусульманським містом під назвою Сафед (Сафат).

На відміну від інших берегових фортець хрестоносців, які були зруйновані за часів правління мамлюків, Бейбарс врятував Сафед від знищення,Drory 2004, p. 165. — замість цього він призначив відповідального губернатора. Ймовірно, Бейбарс залишив фортецю, оскільки надавав їй великого стратегічного значення через її розташування на високій горі та відокремленість від інших укріплень хрестоносців. Більше того, Бейбарс стверджував, що у випадку нових вторгнень хрестоносців до прибережного регіону укріплене місто буде ідеальним місцем для відбиття атак.Drory 2004, pp. 166–167. У 1268 році за його сприяння фортецю було відреставровано, розширено та додатково укріплено. Окрім цього у місті з'явилося багато нових будівель, зокрема, караван-сараї, ринки та лазні, а міська церква була перетворена на мечеть.Drory 2004, p. 166. Наприкінці правління Бейбарса Сафед процвітав. Також місто стало адміністративним центром Мамлякату Сафад в мамлюцькій провінції Сирія, юрисдикція якої поширювалась на Галілею та інші землі на південь від неї до Джаніна.

За словами , який помер у Сафеді в 1327 році, датованими приблизно 1300 роком, Бейбарс збудував «круглу вежу, яку назвав Куллах...» після зносу старої фортеці. Вежа мала три поверхи і була забезпечена провізією, залами та військовими складами. Під нею розміщувалась цистерна для дощової води, якої вистачало для забезпечення гарнізону фортеці від кінця року і до кінця року.Al-Dimashqi, p. 210, quoted in le Strange, p. 524

Згідно з Абу-ль-Фіда Сафед був «містом середніх розмірів. У ньому є надзвичайно надійно збудована фортеця, яка височіє на озером Табарія. Є і підземні водні русла, які приносять питну воду до воріт фортеці... Її околиці охоплюють три пагорби... З того часу, як Аль Малік ад-Дахір [Бейбарс] завоював цю місцевість у франків [хрестоносців], вона перетворилася на центральну стоянку для військ, які охороняють усі прибережні міста цього регіону.»Abu'l Fida, p. 243, quoted in le Strange, p. 525

Османська епоха

Під час османського правління Сафед був столицею однойменного санджаку, який охоплював більшу частину Галілеї та простягався до узбережжя Середземного моря. Цей санджак був частиною еялету Дамаск до 1660 року, коли його було об'єднано із санджаком Сідон в окремий еялет, столицею якого протягом невеликого періоду часу був Цфат. Врешті-решт у середині ХІХ століття він став частиною (провінції) Сідон. Ортодоксальні суннітські суди виносили у Цфаті рішення у справах із , та навіть таких далеких місць, як . У 1549 році за правління султана Сулеймана І Пишного для оборони міста було збудовано мур та розміщено військові загони.Abraham David, 2010. pp. 95–96

Під час раннього османського періоду в 1525—1526 рр. населення Цфату складалося із 633 мусульманських родин, 40 мусульман-холостяків, 26 релігійних мусульман, 9 мусульман-інвалідів та 60 солдатських сімей. У 1553-54 рр. населення міста складалося із 1121 мусульманського господарства, 222 мусульман-холостяків, 54 мусульманських релігійних лідерів, 56 євреїв-холостяків та 9 інвалідів.

Також у Середніх віках у місті заснували курдський квартал, який проіснував до ХІХ століття.R. Y. Ebied, M. J. L. Young (1976) Some Arabic Legal Documents of the Ottoman Period: From the Leeds Manuscript Collection University of Leeds. Dept. of Semitic Studies Brill Archive, p. 7

Цфат став відомим у XVI столітті як центр Кабали, єврейського містицизму. Після вигнання всіх євреїв з Іспанії у 1492 році багато видатних рабинів вирушили до Цфату; серед них були кабалісти , , Йосеф Каро — автор кодексу законів «Шулхан арух», та — композитор шабатнього гімну «». Великий притік сефардських євреїв, який досяг свого апогею у період правління султанів Сулеймана І та Селіма ІІ, перетворив місто на глобальний центр єврейської освіти та регіональний центр торгівлі у XV—XVI ст. У 1577 році Елієзер Ашкеназі та його син, Іцхак з Праги, встановили у Цфаті перший у всій Османській імперії івритський друкарський верстат. Станом на 1584 рік у місті налічувалося 32 синагоги.

У перехідний період від єгипетського до османсько-турецького правління у 1517 році місцева єврейська община зазнавала жорстоких нападів, вбивств та грабунків по мірі того, як місцеві шейхи намагалися відновити свій контроль після усунення від влади новоприбулими турками. Економічний спад, який почався після 1560 року та декрети про вигнання до 1583 року фактично знищили єврейську общину. Місцеві араби нападали на тих, хто залишився, а дві епідемії — 1589 та 1594 років — завдали ще більше збитків місцевим євреям.Dan Ben Amos, Dov Noy (eds.) Folktales of the Jews, volume 3 (Tales from Arab Lands) The Jewish Publication Society, 2011 p.54

Протягом XVII століття єврейські поселення Галілеї зазнали значного економічного та демографічного спаду; винятком не став і Цфат. Близько 1625 року розповідав, що місто було населено «переважно євреями, які мали власні синагоги та школи, і для їх забезпечення євреї всього світу вносили пожертви». У 1628 році містом заволоділи друзи, а через п'ять років воно знову відійшло османам. У 1650 році під час повстання, яке спалахнуло після смерті Мульхіма Ма'ана, друзи зруйнували Цфат та Тверію, і лише декілька колишніх мешканців-євреїв повернулись до Цфату до 1662 року. Оскільки Тверія, яка знаходилась неподалік, лишалась спустошеною ще кілька десятиліть, Цфат зайняв ключову позицію серед єврейських громад Галілеї. Вважається, що у 1665 році в місті виник рух Саббатая Цеві.

Велика частина населення загинула внаслідок спалаху чуми 1742 року, а зруйнувала місто; також загинуло 200 його мешканців.Sa'ar H. When Israel trembles: former earthquakes. Ynet online. 11.05.2012. Нові міграції російських євреїв (1776 і 1781 роки) та литовських євреїв-представників руху у 1809 та 1810 роках фактично відродили єврейську спільноту. У 1812 році внаслідок ще однієї епідемії чуми загинуло близько 80% єврейського населення міста, а у 1819 році мешканці міста, які вижили, були взяті у заручники з метою отримання викупу губернатором Сідона , який засідав в Акрі. У період єгипетського панування на чолі з Ібрагімом-пашою (бл. 1831-41 рр.) Цфат пережив різкий спад, який особливо сильно позначився на житті єврейської общини. Під час великого більшу частину єврейського кварталу було зруйновано арабськими повстанцями, які плюндрували місто протягом кількох тижнів.

Станом на 1837 рік у місті проживало близько 400 євреїв. мав особливо тяжкі наслідки для єврейського населення Цфату, адже єврейський квартал знаходився на схилі пагорба. Тоді загинуло близько 2 тисяч осіб, що приблизно дорівнювало половині єврейських мешканців міста; із 2158 загиблих 1507 були османськими підданими. Південний, мусульманський, район міста зазнав набагато менших збитків.The earthquake of 1 January 1837 in Southern Lebanon and Northern Israel by N. N. Ambraseys, in Annali di Geofisica, Aug. 1997, p. 933 Наступного року друзькі повстанці грабували місто протягом трьох днів та вбили багатьох містян-євреїв. У 1840 році османське правління було відновлено, але у 1847 році епідемія чуми знову вразила Цфат. Чисельність єврейського населення у другій половині ХІХ століття значно збільшилась завдяки імігрантам з Персії, Марокко і Алжиру. Мозес Монтефіоре сім разів відвідав Цфат та фінансував відбудову більшої частини міста, проте майже всі міські пам'ятки давнини були знищені землетрусом.

Домінуючою політичною силою в Цфаті була родина Каддура, — наприкінці османського правління вона володіла 50 000 дунамами землі, до яких входили вісім сіл навколо міста.Ottoman Reform and Muslim Regeneration, Buṭrus Abū Mannah, Itzchak Weismann, Fruma Zachs by I.B.Tauris, 2005 p. 178

Дані 1887 року свідчать, що на той час у Цфаті проживало близько 24 615 мешканців, серед яких 13 250 євреїв, 5 690 мусульман та 5 675 християн-католиків.Schumacher, 1888, p. 188

Британський мандат в Палестині Цфат був центром . Згідно з переписом населення 1922 року, проведеним урядом Британського мандату, населення Цфата налічувало 8 761 особу, серед яких були 5 431 мусульманин, 2 986 євреїв, 343 християнина та інші.Barron, 1923, p. 6

У період Британського мандату Цфат лишався змішаним містом, і етнічний конфлікт між євреями та арабами продовжував зростати протягом 1920-х років. Після початку Палестинських бунтів 1929 року Цфат та Хеврон стали головними місцями масштабних сутичок. Під час єврейського погрому, який стався у тому ж році, місцеві араби вбили від 18 до 21 єврея"Arab Attack At Safed", The Times, Saturday, August 31, 1929; p. 10; Issue 45296; col D.; серед убитих також були жінки та діти, до 80 осіб були поранені. Окрім цього 200 домівок на головній єврейській вулиці міста були розграбовані та спалені.