Марківці́ — село в Україні, в Бобровицькому районі Чернігівської області. Народна традиційна назва — Марковці́. Село розташоване на заході району за 10 км від райцентру. Біля села є два дачних селища.

Село відоме тим, що 1846 року тут зупинявся та намалював кілька портретів Тарас Шевченко.В. Анісов, Є. Середа. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка / Вид. 2-ге, доповн. — К.: Дніпро, 1976. — 392 с.

Давні часи На західній околиці села (в районі вул. Чапаєва) знайдено залишки поселень 3—1 тис. до н. е., XVIII—XIX ст. н. е. («Марківці-1»). За 0,7 км на південний схід від східної околиці села знайдено курган 2—1 тис. до н. е.Вікіпедія:Вікі любить пам'ятки/Чернігівська область/Бобровицький район

На південь від села (між Марківцями та Ярославкою) є височина Княждвір'я (Княжедворище). За переказами та історичними джерелами наприкінці XII ст. у цьому місці чернігівський князь Ярослав побудував замок, який служив укріпленням від нападу кочових племен. Сам володар замку часто приїздив сюди на полювання. Замок і укріплений пункт були зруйновані степовими кочівниками. На цьому кургані місцеві жителі знаходили різні старовинні предмети: уламки стріл, списів і мечів, фрагменти посуду тощо.с. Марківці. Бобровицький район. Чернігівщина. http://www.cult.gov.ua/blog/2008-03-11-176 Зокрема, в Марківцях було знайдено велику печатку (пломбу) у вигляді свинцевого круглого диску з нерівними закругленими краями діаметром 34 мм, товщиною 6 мм і вагою в 43,5 г. На одній стороні зображено княжий знак у вигляді пророслого двозубця, на іншій збереглося рельєфне зображення хреста з розширеними лопатями. Печатка має наскрізний отвір для шнура. Зображення пророслого двозубця зафіксовано, зокрема, на іменній печатці Ізяслава Ярославича. Печатка зберігається в колекціонера Олексія Шереметьєва.

На схід від села (між Марківцями та Бобровицею) біля траси є курган (могила) Балачи́ха. Назва — ймовірно, тюркського походження. Зокрема, татарською балачи́к означає «дитинча».Владимир Луценко. Тюркский фактор в истории и этногенезе украинцев и их предков. — с. 2.

На захід від села (між Марківцями та Мостищем) у лісі росте великий старий дуб, вік якого налічує 400—500 років.Марківецькій дуб на Wikimapia.

Заснування

За усними переказами, засновником села є Марко Боклан — запорозький козак, який оселився в лісі біля урочища Ревня (нині — озеро Ремня). Перша назва села — Марків хутір.

За В. Б. Антоновичем, після спустошення 1482 року місцевості кримськими татарами на чолі з Менглі Гіреєм залишилися лише окремі хутори. Ці землі ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті, 1503 року великий князь Олександр грамотою, даною на ім'я київського воєводи, князя Дмитра Путятича, пожалував усю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу й Супою, як вислугу, своєму дворянину Дашку Івановичу, син якого, відомий своїми подвигами черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, міцною організацією козацтва створив надійний оплот для відбиття татарських набігів і дав швидкий хід новій колонізації південних частин Київщини, а разом і власних переяславських «вислуг», у яких «на ґрунтах басанському й биковському» незабаром постало 2 містечка: Басань і Быков, а також 9 сіл: Старая Басань, Марковь, Юрковь, Павловъ, Максимовъ, Брегинцы, Кулажинь, Карпиловка й Воронковъ. Ці великі маєтки по смерті Остафія Дашковича перейшли до старшої племінниці його по сестрі, Духні, що стала дружиною зем'янина Стефана Дублянського 1530 року, син якого Григорій унаслідок великих боргів продав 1578 року ці вотчини розбагатілому київському міщанинові (з хрещених татар) Андрію Кошколдовичу, зятю київського війта Василя Черевчея. Коли між тестем і зятем після цієї купівлі виникла суперечка, цим скористався раєць Василь Ходика, який одружив свого брата Федора на єдиній доньці Кошколдовича Богдані. За допомогою нечесних методів Ходики (Криницькі) заволоділи цими землями та навіть примножили їх. Попри намагання Яна Аксака та інших конкурентів відібрати землі, Ходики втримували над ними контроль аж до Хмельниччини.Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К.: Либідь, 1995. — с. 164. http://litopys.org.ua/anton/ant09.htmАнтонович В. Б. Кіевскіе войты Ходыки — эпизодъ изъ исторіи городскаго самоуправленія въ Кіеве въ XVI—XVII ст. http://www.sedmitza.ru/lib/text/720054/ Цю інформацію В. Б. Антонович оприлюднив уперше 1874 року.

Важко довести тотожність згаданого Маркова з Марківцями, але принаймні можна розглядати цю інформацію як версію.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) серед опису Бобровиці та навколишніх сіл Марківці не згадуються. Натомість є поіменні списки дорослих чоловіків та вдів Бобровиці, Браниці, Мостища, Сухині та Заворич.В. О. Романовський. Переписні книги 1666 року. — Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 341—347. У списках є, наприклад, Івашко Θедоров сынъ Бурак із Сухині, Наум Бакланенко та Грицко Баклан із Носівки.

У часи Гетьманщини територія Бобровицької сотні з деякого часу підпорядковувалася Київським полковникам. Зокрема, Іван Мазепа Універсалом від 25 січня 1708 р. надав київському полковникові Федорові Коровці-Вольському Бобровицьку сотню та інші маєтності, раніше належні до уряду Київського полку (попереднім полковникам).Універсали Івана Мазепи. 1687-1709. Частина  1 / Упорядник: Іван Бутич. – Київ, 2002. – С. 531Л. В. Худояр. Правове регулювання статусу населення Гетьманщини актами гетьмана Івана Мазепи // Правова держава. Випуск 28. – Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2017. – С. 51.

Танські Раніше офіційно вважалося, що село виникло у другій половині 18 ст. (за однією з версій — після руйнування Запорозької Січі 1775 року). Однак за даними В. Л. Модзалевського 1720 року Михайло Михайлович Танський, Ніжинський полковий обозний (1746), родом із Молдови (за іншими даними — з Сербії), купив землі в Марківцях Бобровицької сотні.Модзалевський В. Л. Малоросійський Родословник. Том V. Випуск 1. Київ, 1996, с. 2.

Марківці у складі Бобровицької сотні Київського полку згадуються, зокрема, в документі 1729 року.Н. П. Василенко. Генеральное слѣдствіе о маетностяхъ Кіевскаго полка 1729—1731 гг. // Чтенія въ Историческомъ обществѣ Нестора-лѣтописца, 1893, книга VII, отд. 3, с. 39, 60. https://web.archive.org/web/20130923034358/http://ksm-m.ucoz.ru/load/zhurnaly_i_sborniki/chtenija_v_istoricheskom_obshhestve_nestora_letopisca/chtenija_v_istoricheskom_obshhestve_nestora_letopisca_kniga_7/45-1-0-798 Згідно з ним, 1726 року въ деревнѣ Марковцяхъ було принаймні 11 дворів, а 1729 року — 7 дворів, які належали Київському полковнику Антону Михайловичу Танському, але були ним передані брату Михайлу.Антонъ Танскій, полковникъ кіевскій (1712—1734) // Кіевская старина, 1894, № 4, с. 146-151. http://iht.univ.kiev.ua/library/ks/1894/pdf/kievskaya-starina-1894-4-B-(11032-11037).pdf. На думку членів Генерального слідства Київського полку, Марківці належали до числа рангових маєтностей, несправедливо розданих гетьманом Іваном Скоропадським своєму оточенню. Цю інформацію оприлюднив український історик М. П. Василенко 1893 року.

Станом на 23 серпня 1737 року за даними ревізії Київського полку в Марківцях було 20 дворів козаків та 13 дворів посполитого населення. Заможних і середньо-ґрунтових ані козаків, ані селян не було — лише малоґрунтові. Серед них — козацький отаман Фɛско Бурак, козацька вдова Фɛска Лук'яниха й козаки: Сɛмɛн Ковтунɛнко, Дмитро Тимошɛнко з братом Іваном, Матвѣй Бурак, Тимух Гук. Серед посполитих до малоґрунтових були Сава Коношɛнко і Грицко Турчин. У Марківцях уже в той час зустрічаються такі прізвища, як Буряк, Боклан, Бокланенко, Литвин, Пінчук, Кошіль.Пономарьов О. М. З найдавніших джерел // Марківці — краплина історії України. — Чернігів: Аспект-Поліграф, 2013. — с. 16-17. http://www.markivci.ho.ua/history/book-1-2.php

У архівах зберігся акт купівлі-продажу землі від 1 серпня 1764 року, в якому йдеться, що козак и житель морковскій Микита Бондарь чиню вѣдомо симъ моимъ доброволнимъ купнимъ записом в томъ что продалъ я зятевѣ своему Михаилу Борису огород с поселениемъ купленной мною в козаковъ и жителей марковских Трохима и Тимоха Ковънѣров.Пономарьов О. М. З найдавніших джерел // Марківці — краплина історії України. — Чернігів: Аспект-Поліграф, 2013. — с. 18. http://www.markivci.ho.ua/history/book-1-2.php

Рум'янцевський опис 1766 року подає таке зображення села:

Прикладом опису 1766 року є опис двору Коношів. Два брата — Григорій та Кирило Коноші — мали кожен своє дворище, але, ймовірно, вели спільне господарство, оскільки статистика подає відомості про чисельність їхньої худоби разом. У братів було 4 воли, 3 корови, 1 теля, 10 свиней, 9 коней і 250 овець та 10 ягнят. Земельний наділ на два господарства становив 14 днів [оранки] або 24360 квадратних сажнів, Григорій Конош (50 років) мав дружину Ганну (45 років) та 7 дітей, а його брат Кирило (40 років) мав дружину Ксенію (40 років) та 6 дітей.

Кількість власницьких посполитих становила приблизно половину населення села. На 1766 рік низка дворів належала Дмитру Михайловичу Танському. Ще 8 дворів належали сотнику Новгородської сотні Стародубського полку, композиторові Андрієві Рачинському. Також у селі був двор жилой новой в нем господских покоев 2, людских 5, де мешкали погоднонаемные робітники. Очевидно, це був той «палац», пам'ять про який збереглася серед старожилів. Імовірно, він належав родині Танських.Пономарьов О. М. З найдавніших джерел // Марківці — краплина історії України. — Чернігів: Аспект-Поліграф, 2013. — с. 17-18. http://www.markivci.ho.ua/history/book-1-2.php

Катериничі За усними переказами, шляхтич Марко Танський, одружившись зі знатною полячкою, переїхав до Польщі та продав село разом із кріпаками Йосипу Катериничу. Однак за даними В. Л. Модзалевського 20 квітня 1767 року Київський полковий писар Семен Степанович Катеринич купив у Дмитра Михайловича Танського его отцовскія наслѣдственныя «добра» въ дер. Марковцахъ, Бобровицкой сотни, за 700 руб. За нимъ купленныхъ въ г. Козельцѣ, с. Марковцахъ, м. Кобыжчѣ, м. Бобровицѣ и Березинскаго у. въ с. Красиловкѣ 415 душъ (1788).В. Л. Модзалевскій. Малороссійскій Родословникъ. Т. 2. Кіевъ, 1910, с. 345.

За однією з гіпотез, його син Семен Степанович, який жив у Козельці й працював канцеляристом, був позашлюбним сином імператриці Катерини II та Кирила Розумовського . Однак, наприклад, іще в козацькому реєстрі 1649 року в тій місцевості, а саме в сотні Носівській та Кобизькій, уже був Иванъ Катεриничъ.Реєстр Війська Запорозького 1649 року — Київ: Наукова думка, 1995. — с. 472.

За переказами, останнім сотником (більш імовірно — курінним чи сільським отаманом, оскільки останнім Бобровицьким сотником був Косташ Олександр МатвійовичКривошея В. В., Іржицький В. Ю. Українська козацька старшина Київського полку. http://shron.chtyvo.org.ua/Kryvosheia_Volodymyr/Ukrainska_kozatska_starshyna_Kyivskoho_polku.pdf ) був Яків Заболотний. Він мав 500 десятин землі, 6 вітряків, 4 олійниці. Селяни його прозивали Тараном. За переказами цей багатий козак всю свою землю перед смертю програв у карти Катериничу і сільському священику. Відтоді Катеринича стали називати паном.В. О. Круглик. Марківці — краплина історії України. — Чернігів: Аспект-Поліграф, 2013. — с. 22.

1769 року в Марківцях було майже закінчене будівництво церкви. Однак будівництво вимагало значних коштів і дефіцитного будівельного матеріалу, до того ж треба було купувати церковне начиння і богослужебні книги. У селі були власницькі посполиті, що належали Києво-Печерській Лаврі. Тому власник села київський полковий писар Семен Катеринич 7 грудня 1769 року писав наміснику Лаври архімандриту Зосиму Валькевичу:

Намісник Лаври задовольнив прохання Катеринича.Пономарьов О. М. З найдавніших джерел // Марківці — краплина історії України. — Чернігів: Аспект-Поліграф, 2013. — с. 19-20. http://www.markivci.ho.ua/history/book-1-2.php