Юрій Горліс-Горський (справжнє ім'я Юрій Юрійович Городянин-Лісовський; псевдонім Горліс-Горський, у підпіллі Залізняк, Горський, Горлиця; 14 січня 1898, Демидівка — зник безвісти 27 вересня 1946, Аугсбург) — український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, розвідник, письменник.
Біографія Народився в Демидівці на Полтавщині. Батько — Юрій Лісовський, офіцер Російської імператорської армії, мати — Людвіка СоколовськаЮ. Горліс-Горський. Ми ще повернемось! Спогади. Повість. Поезії. Документи. Листування — К. : Історичний клуб «Холодний Яр»; Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2012. — С. 65, з помилкою: «Людвина» походила з польського шляхетського роду. За іншою версією у кримінальній справі вказано рік народження — 1902, місце — Тарноруда на Поділлі, зараз Волочиський район.
У підлітковому віці після початку Першої світової війни, дописав собі ще чотири роки, щоб піти на Східний фронт.
Воював у лавах Кабардинського кінного полку кавказьких горців. Цей полк входив до складу «Дикої дивізії», яка вирізнялася особливими військовими традиціями. У цій дивізії була присутня залізна дисципліна, про що говорить те, що не було зафіксовано жодного випадку дезертирства, а найбільше цінувалася особиста хоробрість у бою. Ця дивізія проходила найважчі бої на Румунському фронті проти австро-угорських військ і однією з перших брала участь у Брусиловському прориві. За свідченнями очевидців, противники просто не витримували їхньої стійкості та впертості, від того ця дивізія здобула величезну славу в російській армії і наводила жах на ворогів. І в такій атмосфері виховувався 15-річний Горліс-Горський.
Через кілька років, вже під час Української революції, на війні він командував відділом першого полку армії Української Народної Республіки. Це ще до того, як вступив до Богданівського полку Запорізької дивізії, до якого він вступив у 20-річному віці, де отримав звання хорунжого і став офіцером. Саме в складі цього полку він вийшов у Перший зимовий похід Армії УНР.
Міжвоєнний період На початку лютого 1920 року, під час Зимового походу, коли Запорізька дивізія перебувала в околицях Холодного Яру, Юрій занедужав і лишився на лікування в Мотронинському монастирі, де в той час розміщувався штаб полку гайдамаків Холодного Яру. Після лікування мав наздоганяти свою частину, та холодноярівці, яким бракувало старшин з військовим досвідом, переконали його лишитися.
Обравши прізвисько Залізняк, Лісовський прийняв призначення осавулом 1-го куреня полку гайдамаків, ставши одним з найближчих помічників курінного Івана Петренка та головного отамана Василя Чучупаки.
Пізніше, у своєму романі «Холодний Яр», Горліс-Горський писав:
На власному прикладі Лісовський переконався, що гуманізм до ворога обертається новими жертвами: так, він подарував життя полоненому начальнику міліції, відпустив його, а той «віддячив», викликавши телеграфом з Єлисаветграда полк червоної кінноти. Бій завершився великими втратами для холодноярців. Навесні 1921 року за наказом підпілля прибув до Львова на зустріч з генерал-хорунжим Юрком Тютюнником.
Ставши зв'язковим уряду УНР, навесні 1922 року, повернувся в окуповану більшовиками Україну. Підпільну роботу — під псевдонімом Горський — провадив спочатку у Києві, а потім на Поділлі. Та незабаром Юрія було заарештовано. Довелося провести кілька тижнів у підвалах єлисаветградської ВУНК, яка тоді розташовувалась біля фортеці Святої Єлисавети, і вісім місяців у «тюрподі» Вінницького ДПУ. Чекісти не спромоглися довести його вини і 16 грудня 1923 року звільнили з-під варти.
За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ДПУ. За пізнішим висловом одного з найдосвідченіших керівників Подільського ДПУ Галицького, Горський провалив не одну чекістську операцію. У 1924 році знову арешт. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну роботу Юрія на Поділлі 15-ма роками ув'язнення.
Згодом вдалося втекти із в'язниці, вдавши із себе божевільного. Зробив він це, перемовляючися з іншим в'язнем, священником Іваном Чубуном, який навчив його вдавати психічні розлади, кажучи що: «Перша людина, яка має повірити у його божевілля це він сам». Майже дев'ять років він вдавав психічні розлади. За цей час пізнав тюрми Вінниці, Києва, Полтави та Херсона. Згодом переведений до Херсонської психіатричної лікарні, звідки й утік у квітні 1931 року. У квітні 1932 року, після довгих мандрів Радянським Союзом, перейшов кордон і опинився у Рівному.
А потім була Галичина, де він проживав у Львові, Багатківцях, Плугові. Зокрема, проживаючи у Багатківцях в місцевого священника о. Василя Їжака, відвідував місцеву читальню, де розповідав про життя українців за ЗбручемГородиський Леон, Зінчишин Ігор. Мандрівка по Теребовлі і Теребовлянщині… — С. 269..
У Львові його, нарешті, знайшла слава. У жовтневому числі 1932 року видавництво «Літопис Червоної Калини» надрукувало статтю Горліс-Горського «Холодний Яр», а з наступного числа почалася публікація журнального варіанту його найголовнішого твору — «Холодного Яру» — під назвою «Рік в Холодному Яру». У 1934 році вийшло його продовження під назвою «Холодний Яр говорить». Львівська газета «Наш клич» (1933, № 17, 18, 20—22) надрукувала п'ять автобіографічних нарисів «Живе обличчя червоного сфінкса», про життя автора в Радянському Союзі після втечі у 1931 році.
Першою книжкою, яку вдалося видати вже наступного, 1933 року, була «Ave dictator!». У 1934 році видано повість «Отаман Хмара». У передмові до неї автор писав: «Маючи за плечима 4 роки підпільної боротьби з московсько-більшовицькою владою в Україні (з них 8 місяців з наказу своєї організації — в агентурному апараті ДПУ), два смертних присуди і разом 97 із половиною місяців арештів ДПУ та більшовицьких тюрем, — я дозволю собі піднести крайчик завіси, якою закриті тайни червоної охранки».
У листопадовому числі «Літопису Червоної Калини» 1934 року Горліс-Горський оголосив, що припиняє журнальну публікацію твору «Холодний Яр говорить». Наприкінці того ж 1934 року накладом сотника Івана Зуба вийшло перше книжкове видання, вже під назвою «Холодний Яр».
1935 року у Львові вийшли друком книжки «У ворожому таборі» та перевидання першої частини «Холодного Яру», яке було передруковане 1961 року у Нью-Йорку без змін Миколою Сидором-Чарториським, разом з другою частиною.
Трохи згодом було написано й другу частину роману «У ворожому таборі», яка називалася «Між живими трупами» (про перебування в психіатричній лікарні). Юрій анонсував її вихід, а уривки з цього твору читав молоді, яка хмарами вилася довкола нього. Однак рукопис загубився під час бойових дій на Закарпатті. Юрій Горліс-Горський страшенно переживав утрату, тим більше, що вважав цей роман найкращим своїм твором.
Восени 1935 року вийшли спогади «Червоний чортополох (Червона армія у світлі дійсності): На основі матеріалів, оголошених у Совітах і за кордоном, та власних спостережень під час побуту в СССР», — теж про події 1931—1932 років. 1936 року у видавництві «Вікторія» вийшла п'єса «Клянемося могилами героїв! (отаман Хмара)». Ані вона, ані «Червоний чортополох», ані «Живе обличчя червоного сфінкса» з тих часів ніколи не перевидавалися.
Друга частина «Холодного Яру» побачила світ 1937 року у «Дешевій книжці». Вона мала у Галичині величезний успіх, особливо серед молоді. У переповнених залах «Просвіти» проводилися колективні читання. Останній раз за життя автора «Холодний Яр» видав львівський «Рекорд» — внісши до тексту деякі незначні зміни, навряд чи погоджені з Горліс-Горським, який на той час міг вже залишити Галичину.
Під час підготовки видання «Холодного Яру» в Галичині текст було адаптовано для потреб місцевого читача. Так в романі з'явилися численні слова й вирази, притаманні лише Галичині. Сучасні перевидання переважно базуються на лондонському виданні Микити Мироненка 1967 року. Працюючи над виданням, він дещо змінив оригінальний текст.
Закарпатський період Зі зброєю в руках разом з товаришами, колишніми вояками Армії УНР, він пішов, за висловом публіциста Сергія Козака, на «голос Карпатської України». Горський брав активну участь у відновленні української державності в Закарпатті. Незабаром газета «Діло» надрукувала повідомлення, що Юрій Горліс-Горський загинув. Уже вдруге друзі «ховали» його.
Після поразки Карпатської України Юрій якийсь час учителював у закарпатському містечку, згодом перебрався до Румунії, а потім до Югославії. Тут на нього чекав виклик до Канади: українці Саскачевану запросили знаменитого письменника оселитися в цій країні. Та поголоски про можливу війну Німеччини проти Радянського Союзу змусили його змінити плани: Юрій Горліс-Горський справедливо вбачав у цій майбутній війні шанс для України стати самостійною державою, тому й, зрозуміло, не міг відсиджуватися у комфортних умовах.
Друга світова війна Існує думка, яка є не до кінця підтвердженою, — а тому неточною, що разом із значною кількістю старшин Армії УНР, в порозумінні з німецькою владою вирушив до Фінляндії для боротьби проти Москви, сформував там відділ з полонених Червоної армії, українців за походженням, для боротьби проти СРСР, і що начебто з Фінляндії його як розвідника десантували з літака біля Ленінграда для збирання потрібної інформації.
Згодом, на початку 1941 року Юрій Горліс-Горський керував групою Абверу, яка виявляла радянських агентів. Варто зазначити, що Абвер — це німецька елітна контррозвідка, куди потрапити було дуже непросто.
Навесні 1942 року Юрій прибув до Рівного. Майже відразу у рівненській газеті «Волинь», яку редагував Улас Самчук, з'явилися спогади Горліса-Горського «Їх прийшло дванадцять».
У червні 1942 року Горліс-Горський здійснив свою мрію — повернувся до Холодного Яру. Письменник оселився в Олександрівці й зібрав свідчення учасників холодноярської боротьби. У Мельниках Горліс-Горський відвідав батьків Петра і Василя Чучупаків і подарував їм свою книжку про холодноярців, зокрема про їхніх синів. Узяв участь у відновленні могили Василя Чучупаки, яку огородили, почистили металевий хрест, на якому внизу прикріпили тризуб. Також йому приписують відновлення і освячення могили отамана Чорного Ворона, яке збіглося у часі з відновленням могили Чучупаки.
З наступом Червоної армії почав рух на захід. У Львові 26 листопада 1943 року у православній церкві Святого Георгія він узяв шлюб з рівнянкою Галиною Талащук. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною перебрався до Німеччини й оселився в таборі для переміщених осіб («Ді-пі») в Новому Ульмі, де 25 вересня 1946 року в нього народилася донька Леся.
У Новому Ульмі Юрій розгорнув активну політичну діяльність. Разом з Іваном Багряним, Борисом Левицьким, Романом Паладійчуком та іншими він заснував Українську революційно-демократичну партію, проти якої здійняли агітацію деякі члени закордонних частин ОУН(б). У таборі, де жив Юрій Горліс-Горський, поповзли чутки, що він запроданець, агент більшовицьких, польських та німецьких спецслужб. «Посипалися погрози, — згадувала дружина Юрія, — у вікно нашої кімнати кидалися намотані на камінці присуди смерті, у нашу відсутність у кімнаті робилися обшуки… Зник револьвер, за яким Юрко дуже шкодував, бо ніколи не розлучався зі зброєю в ті небезпечні часи… Мені й досі важко писати про ті сумні часи, коли я була свідком усіх тих наклепів і погроз…»
У листі від 12 листопада 1945 року Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков звернувся до командувача об'єднаних сил союзників антигітлерівської коаліції в Європі, майбутнього Президента США Дуайта Ейзенхауера з проханням про видачу «радянських громадян, воєнних та мирних, хто боровся проти Об'єднаних Націй, і проживає в Американській зоні окупації у Західній Німеччині», у переліку яких під № 38 зазначалися дані Горліс-Горського.
Загадково зник безвісти 27 вересня 1946 року.
Творчість
Автор прозових творів «Отаман Хмара» (1934), «Червоний чортополох» (1935), «Холодний Яр» (1937), «Ave Dictator» (1941), спогадів «Між живими трупами», які вважаються втраченими.
Окремі видання Горліс-Горський Ю. Спогади. — Львів: Накладом автора, 1935. — 156 с.;