Іваное Бономі (; 18 жовтня 1873, Мантуя, Королівство Італія — 20 квітня 1951, Рим, Італія) — італійський політичний діяч-соціаліст.
Біографія Від 1909 року член палати депутатів від Мантуї, один з лідерів правого крила Італійської соціалістичної партії. У 1912 році виключений із ІСП разом з . Бономі і Біссолаті заснували реформістську соціалістичну партію, яка підтримала участь Італії у Першій світовій війні на боці Антанти. У 1916—1917 роках Бономі — міністр громадських робіт, в 1920 році — військовий міністр (був одним з підписантів Рапалльського договору з Югославією), пізніше — міністр фінансів. З 4 липня 1921 — прем'єр-міністр Італії (перший соціаліст на цій посаді). Очолював коаліцію лібералів і реформістів, яка розвалилася в 1922 році, і 26 лютого пішов у відставку. У жовтні до влади приходить Беніто Муссоліні, і Бономі йде з політики.
Від 1940 року бере участь в Русі Опору, від 1943, після повалення фашизму — один з лідерів цього руху, очолює італійський антифашистський Комітет національного визволення. У цей період Бономі бере участь у створенні Демократичної партії праці. 18 червня 1944 знову став прем'єр-міністром замість маршала П'єтро Бадольйо, а також міністром закордонних справ, керуючи країною на заключному етапі війни проти фашизму. У листопаді подав у відставку, але прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль переконав його залишитися прем'єром і міністром внутрішніх справ. 19 червня 1945, після закінчення війни, склав з себе прем'єрські повноваження, продовжуючи активно працювати в комітеті Конституційної асамблеї з мирних договорів, до 1946 року представляв Італію на засіданнях глав МЗС. У 1946 році обраний депутатом Установчих Зборів Італії.
Після розпуску в 1948 році Демократичної партії праці, переходить у нову Італійську демократичну соціалістичну партію, де стає почесним головою. 8 травня 1948 обраний головою Сенату Італії (першим після його створення), і залишався на цій посаді до кінця життя.
Література AA.VV., Storia d'Italia, DeAgostini, 1991. Luigi Cortesi, Ivanoe Bonomi e la socialdemocrazia italiana: profilo biografico, Salerno, Libreria Internazionale, 1971. Silvio Lanaro, Bonomi Ivanoe, in: Franco Andreucci — Tommaso Detti (a cura di), Il movimento operaio italiano. Dizionario biografico, Roma, Editori Riuniti, 1975—1979. Alessandro Prefaut, Il Riformismo di Ivanoe Bonomi, in: Tempo Presente (Roma), n. 133—134 del gennaio-febbraio 1992. Luigi Cavazzoli (a cura di), Ivanoe Bonomi riformatore, Manduria, Piero Lacaita Editore, 2005 (Atti del convegno tenuto a Mantova nel 2004). Luigi Cavazzoli — Luigi Gualtieri (a cura di), Strumenti per lo studio di Ivanoe Bonomi, Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2005. Gabriella Fanello Marcucci, Ivanoe Bonomi dal fascismo alla Repubblica. Documenti del Comitato Centrale di Liberazione Nazionale (dicembre 1942-giugno 1944), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2005. Guido Quazza, Bonomi Ivanoe, in: AA.VV., Grande Dizionario Enciclopedico UTET, vol. II, Torino, UTET, 1955. Luigi Cavazzoli — Luigi Gualtieri (a cura di), Ivanoe Bonomi. Scritti giornalistici (1894—1907), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2007. Luigi Cavazzoli — Luigi Gualtieri (a cura di), Ivanoe Bonomi. Scritti giornalistici (1908—1951), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2008. Luigi Cavazzoli — Stefano B. Galli (a cura di), Ivanoe Bonomi. Scritti storici (1924—1953), Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2010. Carlo G. Lacaita (a cura di), Bonomi e Omodeo. Il governo delle acque tra scienza e politica, Manduria-Bari-Roma, Piero Lacaita Editore, 2010. Alessandro Prefaut, «Ivanoe Bonomi e la ‘tradizione’ riformista nella sinistra italiana» in: «L'Almanacco. Rassegna di studi storici e di ricerche sulla società contemporanea», (Reggio Emilia) n. 55 — 56 del Dicembre 2010.
Примітки