Фракійці

Фракі́йці (іноді тракійці, траки ; , ) — загальна назва групи індоєвропейських племен, що населяли в давнину південний схід Балканського півострова (Фракію), а також північно-східне узбережжя Егейського моря, завойоване Птолемеями, а потім відвойоване македонським царем Філіппом V.

Історія Найдавніша відома згадка про фракійців міститься в другій пісні «Іліади» Гомера, де населення, що населяло фракійський Херсонес, нібито брало участь у Троянській війні, яка, як вважається, відбулася приблизно в XII столітті до н.е.Homer, Illiad II 840 Фракійці та греки жили пліч-о-пліч. Стародавні джерела зафіксували фракійську присутність на островах Егейського моряMarinov, Tchavdar (2015). "Ancient Thrace in the Modern Imagination: Ideological Aspects of the Construction of Thracian Studies in Southeast Europe (Romania, Greece, Bulgaria)". In Daskalov, Roumen; Vezenkov, Alexander (eds.). Entangled Histories of the Balkans, p. 11.

У 637 році до н.е. фракійське плем'я трерів під керівництвом царя Коба (давньогрецька: Κώβος Kṓbos; латинська: Cobus), у союзі з кіммерійцями та лікійцями, напали на ЛідіюSpalinger, Anthony J. (1978). "The Date of the Death of Gyges and Its Historical Implications". Journal of the American Oriental Society. 98 (4): 400–409. Вони розгромили лідійців і захопили столицю Сарди, за винятком її цитаделіDale, Alexander (2015). "WALWET and KUKALIM: Lydian coin legends, dynastic succession, and the chronology of Mermnad kings". Kadmos. 54: 151–166. Трери проджовжували спліьно з кімерійцями нападати на Лідію до 635 року до н.е., коли зазнали поразки від царя Ардіса II спільно зі скіфським царем МадієсомIvantchik, Askold (1993). Les Cimmériens au Proche-Orient. Fribourg, Switzerland; Göttingen, Germany: Éditions Universitaires (Switzerland); Vandenhoeck & Ruprecht (Germany). pp. 95–125.

513 року до н.е. перський цар Дарій I встановив владу над фракійськими племенами уздовж узбережжя Егейського і Чорного морів (скірміадами, ніпсеями, тінами, траніпсами, меландітамиHdt. IV, 93Anab. VII, II, 32). Після того, як гети зазнали поразки та були змушені забезпечити армію Ахеменідів солдатами, всі фракійські племена між Егейським морем та річкою Дунай були підкорені Імперією Ахеменідів. Дарій переправився через Дунай і розпочав похід проти скіфів, після чого повернувся до Анатолії через Фракію та залишив велику армію в Європі під командуванням свого МегабазаHammond, N. G. L. (1980). "The Extent of Persian Occupation in Thrace". Chiron: Mitteilungen der Kommission für Alte Geschichte und Epigraphik des Deutschen Archäologischen Instituts. 10: 53–61.

Виконуючи наказ Дарія I створити нову сатрапію для Ахеменідської імперії на Балканах, Мегабаз змусив грецькі міста, які відмовилися підкоритися Ахеменідській імперії, починаючи з Перінфа, після чого очолив військові кампанії по всій Фракії, щоб встановити владу Ахеменідів над кожним містом і племенем у цьому районі. За допомогою фракійських провідників Мегабаз зміг завоювати Пеонію до озера Прасія, але не включаючи його, і він передав землі пеонців, які населяли ці регіони до озера Прасія, фракійцям, вірним Ахеменідській імперії. Останніми починаннями Мегабаза було завоювання території між річками Стримон та Аксіус.

У межах самої сатрапії ахеменідський цар Дарій дарував тирану Гістєю з Мілета область Міркін на східному березі Стримона, доки Мегабаз не переконав його відкликати Гістіая після його повернення до Малої Азії, після чого фракійське плем'я едонів повернуло собі контроль над Міркіном. Нова сатрапія, після створення, отримала назву Скудра (𐎿𐎤𐎢𐎭𐎼), що походить від скіфської назви Skuδa, яка була самоназвою скіфів, що населяли північні частини сатрапіїSzemerényi, Oswald (1980). Four old Iranian ethnic names: Scythian – Skudra – Sogdian – Saka (PDF). Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften. pp. 23–25. ISBN 978-3-7001-0367-7.

Територія, що входила до сатрапії Скудра, включала як егейське узбережжя Фракії, так і її понтійське узбережжя до Дунаю. У внутрішній частині західний кордон сатрапії складався з річки Аксіус та гірських хребтів Беласіца-Пірін-Рила до місця сучасного Костенця. Важливість цієї сатрапії полягала в тому, що вона включала річку Геброс, де шлях у долині річки з'єднував постійне перське поселення Доріск з узбережжям Егейського моря, а також з портовими містами Аполлонія, Месембрія та Одесос на Чорному морі, та з центральною Фракійською рівниною, що надавало цьому регіону важливе стратегічне значення. Перські джерела описують провінцію як населену трьома групами: саки Парадрая («саки за морем», перський термін для всіх скіфських народів на північ від Каспійського та Чорного морівJ. M. Cook (6 June 1985). "The Rise of the Achaemenids and Establishment of Their Empire". In Ilya Gershevitch (ed.). The Cambridge History of Iran, Volume 2. Cambridge University Press; Reissue edition. pp. 253–255. ISBN 978-0-521-20091-2M. A. Dandamayev (1999). History of Civilizations of Central Asia Volume II: The development of sedentary and nomadic civilizations: 700 BC to AD 250. UNESCO. pp. 44–46. ISBN 978-81-208-1540-7); самі скудри (найімовірніше, фракійські племена) та яуна Такабара. Останній термін, який перекладається як «іонійці в щитоподібних шапках», вважається македонцямиHammond, N. G. L.; Fol, Alexander. "Persia in Europe, apart from Greece". The Cambridge Ancient History. Vol. 4. Cambridge University Press. pp. 246–253. ISBN 978-0-521-22804-6.

Коли контроль Ахеменідів над їхніми європейськими володіннями зник після початку Іонійського повстання, фракійці не допомагали грецьким повстанцям, а натомість вважали правління Ахеменідів більш сприятливим, оскільки останні ставилися до фракійців прихильно і навіть надавали їм більше земель, а також тому, що вони усвідомлювали, що правління Ахеменідів було оплотом проти грецької експансії та скіфських нападівHammond, N. G. L. (1980). "The Extent of Persian Occupation in Thrace". Chiron: Mitteilungen der Kommission für Alte Geschichte und Epigraphik des Deutschen Archäologischen Instituts. 10: 53–61. Retrieved 20 January 2022.

Коли греки відбили другу спробу вторгнення Перської імперії в 479 році до н.е., вони почали атакувати сатрапію Скудра, якій чинили опір як фракійці, так і перські війська. Хоча Афіни тепер контролювали Егейське море та Геллеспонт після поразки перського вторгнення, перси все ще могли контролювати південне узбережжя Фракії з бази в центральній Фракії та за підтримки фракійців. Завдяки співпраці фракійців з персами, які надсилали припаси та військові підкріплення вздовж річки Гебр, влада Ахеменідів у центральній Фракії тривала приблизно до 465 року до н.е., і сатрапу Маскаму до того часу вдавалося протистояти багатьом грецьким нападам. В цей час Терес I, цар племені одрисів, на території якого протікав Гебр, почав організовувати перетворення свого царства на могутню державу. Із закінченням влади Ахеменідів на Балканах, Фракійське Одриське царство, Македонське царство та Афіни заповнили вакуум влади, що виник, і сформували власні сфери впливу в цьому регіоні.Hammond, N. G. L. (1980). "The Extent of Persian Occupation in Thrace". Chiron: Mitteilungen der Kommission für Alte Geschichte und Epigraphik des Deutschen Archäologischen Instituts. 10: 53–61. Retrieved 20 January 2022..

Надалі Одриське царство підкорило 40 фракійських племен і 22 малих царств. Особливо важливою була перемога наприкінці 430-х років до н.е. над племінних союзом астів (тінів), що забезпечило вихід одрисів до Візантія і ГелеспонтуThuc. II, 97, 1. 424 року до н.е. після загибелі Сіталка у війні з трибаллами Одриське царства пережило кризу. Відновив потуг Севт IIXen. Anab. VII, 7, 1. 359 року до н.е. царство розпалася на 3 частини.

Разом з тим у внутрішніх областях Фракії набуло потуги плем'я трибаллів, ставши одним з наймогутніх племінних об'єднань Балканського півострова V – IV ст. до н.е.Страбон. VII. V, 6Аппіан. Illir. I, 3. У 424 р. до зв. е. цар Одрис Сіталк загинув під час походу на трибалів. У 376 році до н.е. величезне військо трибаллів, яке підганяло голод, що вразив їх землі, вдерлися на узбережжя Балканського півострова, зокрема напало на великий поліс Абдери, на узбережжі Егейського моря. Абдеритів від загибелі врятував афінський воєначальник Хабрій Діодор Сицилійський.Aristides P. Aelius. The Complete Works / transl. Ch. A. Behr. Leiden: Brill, 1986. Vol. 1. Panath. I, 172Aeneas Tacticus. XV. 8-10. У другій - третій чверті. IV ст. до н.е. трибали здійснювали грабіжницькі походи на ближніх і далеких сусідів, зокрема згадуються їхні напади на МакедоніюDio Chrysostom. The Second Discourse on Kingship. Published in the Loeb Classical Library, 1932. or. II, 9Arrian. V. 26, 6; 4. VII. 9, 2Пліній Старший. NH. IV, 33 та скіфів поблизу гирла ДунаюPolien. VII. 44, 1Sextus Julius Frontinus. II, 19. У 339 р. до н.е. в їхню засідку потрапив Філіпп II Македонський, який повертався після перемоги над скіфським царем Атеєм. Цар був тяжко поранений і втратив обоз зі здобиччюЮстин. IX, 2-3, 1-3. 335 року до н.е. трибалам завдав тяжкої поразки Александр III Македонський, змусивши їх визнати владуАрріан. I. 1, 4-13 - 5, 1-7Страбон. VII. III, 8. Трибали зникли з джерел на 50 років.

280 року до н.е. трибали стикнулися з вторгнення кельтів на чолі із Камбавлом.Домарадски М. Келтите на Балканския полуостров, IV-I в. пр. н. е. София: Наука и искусство, 1984, с. 73–74. Наступні вторгнення кельтів до 278 року до н.е. на Балкани не зачепили землі трибаллів, але спричинило міграцію ілірійського племені авторіатів, яке завдало поразки трибаллів. Надалі трибалли вели невдалі війни проти скордисків, втративши остаточно свій колишній вплив у Фракії.

Після Третьої Македонської війни (171—168 до н. е.) фракійці вийшли з-під влади Македонії. У другій половині ІІ – першій чверті І ст. в Астиці фіксується правління царів Мостиса та Дизасельма, виділяється столиця – Бізія.

На початку I століття до н. е. знаходилися в союзі з Мітрідатом Євпатором, після його поразки у Третій Мітрідатовій війні (74–63 до н. е.) опинилися у сфері впливу римлян, проти яких вели вперту боротьбу. У 60–45 до н. е. північно-фракійські племена були об'єднані правителем даків Беребістою. У I столітті нашої ери виникло велике об'єднання північно-фракійских племен, в якому провідна роль належала дакам.

У І ст. Астика переходить під контроль одрисів, а Бізія стає їх резиденцією і столицею нового об'єднаного Фракійського царства, що існував під егідою Риму. За римського імператора Юлія-Клавдія у I столітті основна територія Фракії була перетворена на римську провінцію. Область даків була завойована і стала римською провінцією при Траяні в 106 році, але при Авреліані була фактично втрачена римлянами. В період Великого переселення народів фракійці змішалися з іншими племенами і стали складовим етнічним елементом при формуванні сучасних народів — болгар, румунів та ін.

Мистецтво

До найдавніших пам'яток мистецтва фракійців (кінець II — початок I тисячоліття до н. е.) відносять дольмени — багатоманітну за формою кераміку, в тому числі посудини на зразок Віланової культури), нерідко з пластичним декором у вигляді канелюр, «ґульок» тощо.

Унікальний скарб золотих предметів з Вилчитрина у північній Болгарії — судини і кришки для посудин, прикрашені вишуканим спіралеподібним орнаментом, інкрустованим сріблом. Характерна для фракійців культура Басарабі у Румунії (перша половина 1 тисячоліття до н. е.) — укріплені і відкриті поселення з дерев'яними наземними спорудами, що обмазувалися глиною. Чорна лощена кераміка (чаші, тарілки, келихи) з декором у вигляді канелюр, а також зі штампованими і вигравійованими геометричними орнаментами з білою інкрустацією, що вказує на зв'язок з культурою місцевих племен епохи бронзи.