Слі́пі Джон Е́стес (Істс; ), справжнє ім'я Джон А́дам Е́стес (; 25 січня 1899, Ріплі, Теннессі — 5 червня 1977, Браунсвілль, Теннессі) — американський блюзовий співак, гітарист і автор пісень; представник кантрі-блюзу.
Біографія
Джон Адам Естес народився 25 січня 1899 року в Ріплі, штат Теннессі. У 1915 році його родина переїхала у Браунсвілль, Теннессі. Підлітком виступав на місцевих вечірках. Отримав травму ока в дитинстві, що спричинила сильне погіршення зору і параліч одного ока. Через підсліпуватий виразу обличчя, а також схильності до нарколептичного сну отримав прізвисько «соня» (від англ. «sleepy»).
Естес ніколи не належав до віртуозних гітаристів. Його своєрідна вокальна манера сформувалася, коли він працював у будівельних бригадах, які, за давньою афроамериканською традицією, працювали під ритмічний акомпанемент так званих робочих пісень, в яких Естес був заспівувачем. Лірика пісень Естеса виразна і з проникливими особистими інтонаціями описує повсякденні реалії життя афроамериканців у 1920-х і 1930-х роках.
У 1916 році почав виступати в супроводі мандолініста Єнка Рейчелла (їхнє партнерство протягом кар'єри Естеса декілька разів поновлювалось). У період свого становлення познайомився з виконавцем на губній гармоніці Геммі Ніксоном, з яким у них також склалась довготривала дружня співпраця.
У 1929 році зробив свої перші записи за участю Єнка Рейчелла і мемфіського піаніста Джеба Джонса на лейблі RCA Victor. Естес записав 8 композицій, у тому числі оригінальні «Diving Duck», «Poor John» і «Milk Cow» (яка потім стала дуже популярною серед інших блюзових виконавців). Ці композиції пізніше перезаписали такі музиканти, як Тадж Махал, Том Раш, The Kinks та ін.
У 1930-х роках активно робив записи на лейблах Bluebird, Champion, Decca, але у 1941 році записуватись перестав. У 1950 році мешкав у Мемфісі, де він остаточно осліп. Тоді він повернувся назад у Браунсвілль, де одружився (мав п'ятьох дітей). До 1960-х років вважався давно померлим (в той час він у повному забутті проживав у Браунсвіллі). Допоміг розшукати Естеса його добрий знайомий Біг Джо Вільямс.
У 1962 році повернувся до музики і відновив кар'єру у студії звукозапису. Почав співпрацювати з чиказьким лейблом Delmark Records, на якому випустив декілька альбомів (дебютний — The Legend of Sleepy John Estes). На Broke and Hungry як гітарист виступив молодий Майкл Блумфілд. У 1964 році Естес, Ніксон і Рейчелл успішно виступили на Ньюпортському фолк-фестивалі і знову продовжили працювати разом. У 1968 році, за наполяганням свого менеджменту на Delmark, Естес записав альбом Electric Sleep під акомпанемент електричного блюз-бенду. У 1970-х роках Естес, Рейчелл і Ніксон продовжували свою концертувати і виступати на фестивалях. У 1976 році він пережив інсульт.
Помер 5 червня 1977 року у віці 78 років у Браунсвіллі, штат Теннессі у тій же самій сільській хатині, в якій прожив усе своє життя. Похований на цвинтарі баптистської церкви Елам в Дургемвіллі, штат Теннессі.
У 1991 році був посмертно включений до Зали слави блюзу.
Дискографія The Legend of Sleepy John Estes (1962, Delmar) Sleepy John Estes 1929—1940 (1964, RBF) Broke and Hungry (1964, Delmark) Portraits In Blues Vol. 10 (1964, Storyville) з Геммі Ніксоном Sleepy John Estes in Europe (1965, Delmark) Brownsville Blues (1965, Delmark) Electric Sleep (1968, Delmark) Sleepy John Estes with Yank Rachell: 1929-30 Sessions (1973, Roots)
Примітки
Посилання
Біографія на Allmusic Біографія на Delmark Records Ілюстрована дискографія Сліпі Джона Естеса