«Заборонені пісеньки» () — польський музичний художній фільм 1946 року режисера Леонарда Бучковського за сценарієм Людвіка Старського. У фільмі продемонстрована антинімецька і партизанська музична творчість часів Другої світової війни, одночасно стрічка показує в епізодах історію нацистської окупації від вересневої капітуляції і до вступу Червоної армії до Варшави. Показані у фільмі пісні переважно базуються на автентичній творчості вуличних співаків та дворових оркестрів.

Спершу творці планували відзняти середньометражний документальний музичний фільм, але після завершення зйомок у 1946 році було вирішено розширити його до повнометражної версії та додати художній сюжет. Таким чином «Заборонені пісеньки» стали першим повнометражним фільмом, знятим у Польщі після Другої світової війни. Прем'єра фільму відбулася в 1947 році. Він був популярним в аудиторії, але критика закидала стрічці фальшування окупаційної реальності та применшення тогочасних німецьких звірств. У зв'язку з цим фільм було знято з прокату і відправлено на переробку. Змінена версія, в якій більше акцентувалися жахіття воєнного часу, вийшла на екрани в 1948 році. Вона теж виявилася дуже популярною. До початку XXI століття фільм у кінотеатрах переглянуло близько 15 мільйонів осіб.

Історія та умови повстання фільму

Середньометражна версія

Спершу Людвік Старський планував у співпраці з Леонардом Бучковським зняти півгодинний музичний репортаж, у якому він хотів задокументувати творчість варшавських вуличних музикантів та партизанську творчість під час окупації. За концепцією, цей фільм мав розкривати конфлікт між гітлерівською піснею (відомою під хибною назвою Heili-Heilo) та польськими творами окупаційного періоду. Першою піснею мала бути Dnia pierwszego września roku pamiętnego, в якій співається про капітуляцію 1939 року, останньою — , яку виконували польські солдати у відвойованій столиці. Канва фільму містила елементи художнього сюжету: історію пісень мав розповідати їх збирач, який прийшов до кіноательє, в якому збиралася антинімецька музична вулична творчість. За планом, інших окремих героїв не було, а виконавцями творів мали стати численні та різноманітні мешканці столиці, завдяки чому глядач переконався б у тому, що варшавські пісні були поширеною зброєю проти окупантів.

У вересні 1945 року почався пошук людей, які під час війни виконували антинімецькі та партизанські пісні; за допомогою оголошень їх запрошували у . Також шукали тих, хто мав записані тексти таких пісень і просили їх передати. Старський і Бучковський також намагалися знайти когось, хто б сам виконував антинімецькі пісні чи знав таких виконавців, за допомогою розпитування людей на варшавських базарах.

Від кінця цього місяця в ательє студії «Film Polski» в Лодзі вже реєструвалися перші виконавці та їх твори. Певною проблемою була необхідність визначення ймовірних довоєнних авторів пісень і погодження з ними питань щодо авторських прав, тим паче, що з'явилися численні шахраї, котрі приписували собі авторство тих чи інших творів і домагалися, аби їм заплатили за використання пісень у фільмі. Старський і Бучковський зустрічалися з ними всіма і намагалися визначити, чи їхні вимоги обґрунтовані. Зрештою таким чином вдалося знайти одного автора: як виявилося, творцем пісні Serce w plecaku був (хоча раніше можливими авторами називалися Юліан Тувім і Антоній Слонімський). Зєлінському було нескладно довести своє авторство, оскільки пісня перед війною була опублікована в збірці «Wiersze żołnierskie» (), яку видав Narodowy Instytut Wydawniczy. Як наслідок, його прізвище фігурує в титрах на початку фільму.

Фільм був знятий на межі 1945 та 1946 років. Усі зйомки відбувалися в Лодзі, де було відтворено тільки трохи варшавських місцевостей просто неба. Ця версія стрічки не була показана перед широкою публікою.

Перша повнометражна версія У той час наростала потреба виходу першого після Другої світової війни польського художнього фільму — публіка вимагала польської повнометражної продукції. З того, що такий фільм все не з'являвся, жартували та кабаре. Робота над проектами, у яких були шанси стати такою стрічкою (фільм про Корчака за сценарієм Старського, Єжи Анджеєвського і Чеслава Мілоша чи Еви Шельбурґ-Зарембіни і ) затримувалася через низку проблем. Внаслідок цього було прийнято рішення переробити «Заборонені пісеньки» на повнометражний продукт; тим паче, творці зібрали таку кількість матеріалу, яка значно перевищувала середній метраж. За словами Пьотра Сьмяловського (), це рішення було прийнято 4 грудня 1946 року на зустрічі міністра інформації з колективом, який працював над «Забороненими пісеньками» (саме тоді знімалася сцена з піснею про вересневу поразку); ця зустріч відбулася під час відкриття кіноательє в Лодзі. За словами Едварда Заїчека, переробити «Заборонені пісеньки» на повнометражну стрічку було вирішено під час їх передпрокатного перегляду комісією.

Людвік Старський почав редагувати сценарій. Ця робота тривала три тижні. Він додав нових персонажів і епізоди з їх життя, пов'язані піснями.

Зйомки художньої повнометражної версії «Заборонених пісеньок» розпочались у травні 1946 року. Більша частина стрічки фільмувалася в Лодзі. На Лонковій вулиці було реконструйовано варшавські вулиці (, і ; всі вони розташовані неподалік Дому братів Яблковських). В середині липня знімальна група виїхала до Варшави, де відбулися зйомки просто неба (зокрема вхід німецьких солдатів до Варшави і бої в Старому місті).

Під час зйомок відбулося кілька інцидентів. Один із них трапився під час зйомок боїв у Старому місті (події сюжету відбувалися в 1944 році): актор Єжи Душинський випадково підстрелив помічника оператора (в ті часи холості набої ще не використовувалися). Інші інциденти відбулися під час зйомок сцен в трамваї: пасажири, бачачи акторів у німецькій формі, сприймали їх за справжніх солдатів Вермахту і реагували агресивно. Сильні емоції у перехожих викликали також зйомки вуличного маршу співаючих гітлерівських солдатів: люди не помічали знімальної групи і не розуміли, що бачать інсценізацію.

Через те, що польське кіновиробництво лише відновлювалося після війни, у фільму була низка організаційних проблем. До прикладу, не вистачало кіноплівки, яку творці були змушені купувати з різних (в тому числі випадкових і нелегальних) джерел, внаслідок чого оператор мав робити проби на кожній бобіні плівки, аби переконатися, що вони всі мають однакові фотопараметри. Костюмів теж не вистачало, тому акторки мусили зніматися у власному одязі. Проблемою була і відсутність досвіду в знімальної групи: більшість технічних працівників навчалися роботі безпосередньо на зйомках, інші повернулися до праці після багаторічної перерви, викликаної війною. Творцям заважали і обмеження апаратури: не було переносних приладів (зокрема генераторів та звукової апаратури), отже, відтворювати вулиці Варшави довелося в безпосередній близькості до кіностудії в Лодзі. Бракувало й апаратури, яка б записувала звук на окрему плівку, тому пісні були записані раніше і відтворювалися під час зйомок, а актори виконували їх під фонограму. Весь комплект звуків реєструвався камерою, яку для зменшення шумів загорнули в ковдру. Лише під кінець роботи зі Швеції прийшла звукозаписувальна апаратура. Ще однією проблемою була нестача кінокамер: знімальна група мала їх тільки дві. Одну німу камеру знайшли в Кракові в садибі Ганса Франка, а іншу, сорокакілограмову, але з можливістю звукозапису, кінокоманда Війська Польського дістала в Німеччині.

В процесі виробництва фільму з'являлися різні сумніви ідеологічного характеру, пов'язані з посланням фільму. Аліна Мадей () припускає, що, враховуючи ці сумніви, єдиним приводом, чому від закінчення «Заборонених пісеньок» не відмовилися, було те, що фільм вже інтенсивно рекламувався, на нього чекала публіка і тому треба було довести справу до кінця.

У серпні 1946 року зйомки було завершено і стрічку відправлено на монтаж. Реалізація фільму коштувала 624,1 тисяч злотих. Довжина версії склала 3030 метрів.

Прем'єра відбулася 8 січня 1947 року в Варшаві в кінотеатрі (наступного дня фільм було показано також у кінотеатрах «Polonia», і «Stylowe»). Як писав , глядачі стояли біля кас ще до обіду. Серед очікуючих із нетерпінням людей відбулася низка бійок, нищилися кінотеатри і сусідні приміщення, через що кінотеатри, в яких показували «Заборонені пісеньки», взяла під охорону міліція і . За спогадами Людвіка Старського, публіка на прем'єрі плакала від розчулення. У Варшаві фільм демонструвався до середини лютого.

Друга повнометражна версія Попри значний успіх у глядачів, на «Заборонені пісеньки» посипались численні негативні рецензії з боку критиків. Фільмові закидали пом'якшення злочинів гітлерівців і недостатню передачу жахіть часів окупації, підкреслення ролі польських зрадників, недостатню демонстрацію страждань польського народу та дешевизну. Під навалою критики на вимогу Міністерства інформації та пропаганди фільм після кількох місяців було знято з показу. Комісія з питань фільмів (), що діяла при , відправила стрічку на переробку. В результаті з первинної версії було вирізано практично третину фільму — близько 800 метрів (26 хвилин), а дознято 850. Головна зміна стосувалася сюжетної канви: в першій версії адресатами історії, яку розказував головний герой, були працівники кіностудії, а в другій герой розповідав про окупацію й пісні своєму другові-солдатові, репатріантові з Англії, який не мав поняття про місцеві окупаційні реалії. Також було додано сцени, які демонстрували б жорстокість німців. Частину сцен зміненої версії фільмували асистенти Бучковського: Єжи Кавалерович та .

Прем'єра зміненої версії відбулася 2 листопада 1948 року в кінотеатрі «Atlantic». Друга версія фільму мала довжину 3000 метрів. Як писав журналіст газети , фільм виявився популярним і цього разу: в перший день після повернення стрічки на екрани глядачі приходили в кінотеатри у такій кількості, що була потрібна охорона міліції. В наступні дні перед кінотеатрами стояли довгі черги.

Сюжет

Сюжетна лінія

Дія фільму відбувається від вересня 1939 року до визволення Варшави в 1945 році. Музикант Роман Токарський розповідає історію німецької окупації у Варшаві. У першій художній версії фільму його співбесідниками були працівники кіностудії, в якій збиралися антинімецькі та партизанські пісні. В другій версії історія розповідалась другові Токарського, репатріантові з Англії, котрий не надто добре орієнтувався в тому, як виглядало життя столиці Польщі під час війни.

Під час окупації Роман грав у вуличному оркестрі, де виконувалась . Також він разом із сестрою був членом підпільної організації, брав участь в збройних партизанських операціях та у Варшавському повстанні. Окрім головної сюжетної лінії, показані також епізоди з життя окупованої Варшави, пов'язані з вуличними співаками, євреєм, що переховується, молодою фольксдойче. Усі епізоди пов'язані піснями.

Відмінності між повнометражними версіями Зміни, зроблені в другій повнометражній версії фільму, в першу чергу стосуються сюжетної лінії. Головний герой розповідає про пережите не в кіноательє, а у власному помешканні, і адресатами його розповіді є не знімальна група, а друзі, серед яких був репатріант з Англії, котрий не знав реалій окупації і внаслідок цього його репліки були не надто доречними.

Окрім того, до другої повнометражної версії були внесені такі зміни: молодий співак із трамваю після доносу Марії Кендзьорек (розповіла німецькому офіцерові, про що пісня) не втікає (офіцер, який кричить ламаною польською мовою, що розуміє сенс пісні, викликає сміх), а його застрелюють; краще обґрунтовано вирок колаборантці Марії Кендзьорек, а також не показана сама сцена виконання вироку; додано епізод вуличної облави; додано сцену спорудження барикади під час Варшавського повстання; додано сцену передачі зброї через зв'язкову; збільшено акцент на визвольній ролі Червоної Армії за допомогою додання документальних кадрів звільнення Варшави; додано сцену, в якій гестапівець б'є жінку батогом під час обшуку помешкання;