Артур Ернест Гведел (, , Кембридж, Індіана, США — , Лос-Анджелес, Каліфорнія, США) — американський анестезіолог, який розробив класифікацію глибини анестезії, тип орофарингеального повітроводу та брав участь у вдосконаленні ендотрахеальної трубки.
Біографія Народився у містечку Кембридж, штату Індіана, США. (Містечко ймовірно назване на честь міста Кембридж у Великій Британії). Незважаючи на те, що втратив у підлітковому віці три пальця, зміг стати вправним піаністом і композитором.Закінчив Медичний університет Індіани () у 1908 році й там викладав анестезіологію впродовж довгих років. Також він працював у Індіанапольському загальному госпіталі, госпіталях святого Вінсента та Протестантських дияконів. Тоді він переїхав до Лос-Анджелесу, де викладав анестезіологію у місцевому університеті та працював у кількох лікарнях. Під час Першої світової війни працював у Франції з Американськими експедиційними силами з серпня 1917 по січень 1919 року. Гведел був автором книги, яка до його смерті вважалась золотим стандартом. Над її редагуванням він і працював до кінця життя. Помер від ішемічної хвороби серця не доживши 3 дня до 73 років.
Внесок у медицину
Працював над техніками самостійної подачі закису азоту (прототип аналгезії, контрольованої пацієнтом) при малих гінекологічних та стоматологічних операціях. Брав участь у впровадженні використання фурану як анестетика. Досліджував абсорбцію циклопропану та вуглекислого газу. У 1931 видав книгу «Інгаляційна анестезія: Фундаментальне керівництво», перевидано у 1951http://www.resuscitationjournal.com/article/S0300-9572%2804%2900291-6/abstract. У 1933 у статті «Нетравматичний фарингеальний повітровід» () розповів про розроблений ним орофарингеальний повітровід. До нього про орофарингеальний повітровід вперше писав ще Джозеф Томас Кловер (1825—1882). Хоча частіше згадують статтю у журналі «Ланцет» Сера Фредеріка Вільяма Хевіта (1857—1916), анестезіолога короля Едварда VII у 1901 році.Проте повітроводи виготовляли з металу, що часто спричиняло травми пацієнтів. Гведел розробив гумовий повітровід з внутрішньою металічною частиною, що мінімізувало травмування. На даний момент їх будова може досить суттєво відрізнятись, але епонімічний термін «повітровід Гведела» міцно закріпився за усіма орофарингеальними повітроводами. Систематизуючи та доповнюючи спостереження Джона Сноу (1813—1858) розробив класифікацію глибини анестезії, що також названа епонімічно. Розробив і почав упроваждувати ендотрахеальні трубки з манжетками для попередження аспірації та ефективнішої штучної вентиляції легень. Для яскравої демонстрації переваг його винаходу у 1926 році він уперше продемонстрував «зануреного собаку» (). Гведел вводив власного собаку у медикаментозний сон сумішшю етилену та кисню, інтубував його ендотрахеальною трубкою з манжеткою, занурював у акваріум та проводив штучну вентиляцію легень.
Примітки