Ера́ст Йо́сипович Ко́ник (22 листопада 1886, Перемишль, Австро-Угорщина — після 1960-х років, Львів) — український військовий діяч, старшина Легіону Українських січових стрільців (УСС), Української галицької армії (УГА) та Червоної Української галицької армії (ЧУГА). Учасник Першої світової війни, польсько-української війни 1918—1919 років, визвольних змагань на Наддніпрянщині та подій, пов'язаних із переходом УГА до Червоної армії. Четар УГА (1919).
Походив із родини судового урядовця. Навчався на факультеті права і політичних наук Львівського університету імені Франца I, брав участь в українському студентському русі за заснування окремого українського університету у Львові. На початку Першої світової війни долучився до формування Легіону УСС, у якому тимчасово командував стрілецькою сотнею та служив четарем у сотні Осипа Будзиновського. Брав участь у бойових діях у Карпатах, зокрема в боях на горі Кобила та Верецькому перевалі.
У 1915 році через стан здоров'я був переведений з 55-го піхотного полку австро-угорської армії до рахункової служби Північної австро-угорської військової залізниці. Після Листопадового чину вступив до УГА, де командував піхотною сотнею, був ад'ютантом, штабним старшиною 9-ї Белзької бригади та працівником армійської дефензиви. У 1919 році отримав звання четаря.
Після переходу УГА за Збруч служив у 2-й бригаді ЧУГА. Підтримав виступ частин ЧУГА проти радянського командування, після чого потрапив у польський полон та був інтернований. На початку 1920-х років повернувся до Львова. У міжвоєнний період був кандидатом в адвокати. У середині 1960-х років мешкав у Львові, підтримував зв'язки з представниками української інтелігенції та колишніми учасниками визвольних змагань.
Життєпис
Походження Народився 22 листопада 1886 року в Перемишлі. Згідно з метричними даними, був сином Йосифа (Йосипа) Коника, канцеляриста цісарсько-королівського суду та Марії-Ісцилії Коник (з дому Маргуліс). Батько походив із родини Теодора Коника та Марії з Василькевичів. Мати — Марія-Ісцилія Маргуліс, була дочкою Аббе Маргуліса та Хани з Голігерів. Її походження засвідчує єврейське коріння родини; ім'я Марія, імовірно, вона отримала після переходу до греко-католицького обряду. Хрещеними батьками Ераста Коника були Антоній Шельц, канцелярист цісарсько-королівського суду в Перемишлі, та Варвара, дружина Франца Миколаєвича. Таїнства хрещення і миропомазання здійснив священник Іоанн Козоріз. Батько Ераста — Осип Коник (нар. 1844 — пом. 1912, Львів), працював судовим урядовцем (офіціалом). Останні роки життя перебував на пенсії. Помер у Львові на початку серпня 1912 року на 68-му році життя.
Ераст Коник був первістком у родині. Його молодшими братами були Володимир, Климентій, Лев та Іван, а сестрою — Ірина. Попри службу батька, канцеляриста цісарсько-королівського суду, матеріальне становище родини було складним. За спогадами Климентія Коника, діти з раннього віку були змушені заробляти кошти для підтримки сім'ї. До прикладу, під час навчання в гімназії Климентій займався приватним репетиторством. Після народження Ераста родина Коників проживала в селі Посада Сяніцька поблизу Сянока, нині — мікрорайон Затоже міста Сянок. Через службові переведення батька та пов'язані з ними переїзди Коник навчався у кількох гімназіях. Наприкінці 1890-х років він був учнем державної гімназії в Сяноку, згодом навчався в Бережанах. Імовірно, як і його брат Климентій, продовжив освіту в Академічній гімназії у Львові.
Навчання у Львівському університеті У жовтні 1906 року вступив на факультет права і політичних наук Львівського університету імені Франца I. Навчання в університеті давало йому право на відстрочку від військової служби. У 1909—1910 навчальному році, за даними деканатної картки студента-правника, відвідував як додаткову дисципліну курс Михайла Грушевського «Вибрані питання з історії Східної Європи».
У 1910 році проживав у Львові на вул. Курковій, 20 (нині вул. Лисенка). Був пов'язаний із товариством «Руська академічна поміч у Львові» та брав участь в українському студентському русі за заснування окремого українського університету у Львові. Його ім'я згадувалося серед українських студентів — учасників мирних виступів навесні та влітку 1910 року. Під час загострення польсько-українського студентського протистояння у Львівському університеті 1 липня 1910 року відбулися сутички, внаслідок яких загинув студент права та діяч Українського студентського союзу Адам Коцко. Після подій поліція провела арешти переважно серед українських учасників протесту. Серед затриманих був молодший брат Ераста — Климентій Коник, якого за результатами судового процесу 4 липня 1911 року засудили до одного місяця ув'язнення.
Служба у 80-му полку Наприкінці 1910 року Ераст Коник вступив однорічним добровольцем (охотником) до 80-го піхотного полку цісарсько-королівської армії, ймовірно, прагнучи уникнути подальшого переслідування у зв'язку зі студентськими політичними процесами. Після завершення встановленого терміну добровільної служби він залишився в полку й продовжив військову кар'єру. 1 січня 1912 року Коник отримав звання кадета-аспіранта (кандидата в офіцери). Він проходив службу у 15-й роті 4-го батальйону 80-го піхотного полку, що дислокувався у Золочеві. У 1913 році під час гарнізонної служби в місті Невесинє (нині Боснія і Герцеговина) став учасником дисциплінарного розслідування. Причиною стало порушення офіцерського етикету через неформальне спілкування поза службою зі старшим десятником Козаком, який також служив у 15-й роті. В австро-угорській армії такі стосунки між кандидатом в офіцери та підофіцером вважалися несумісними з вимогами військової субординації. Дисциплінарну справу не було доведено до офіційного покарання, оскільки того ж року Коника звільнили в запас. Водночас він втратив звання кадета-аспіранта. Наприкінці 1913 або на початку 1914 року повернувся до Львова. За час служби був нагороджений пам'ятним Хрестом 1912/1913 років.
У фундації УСС До початку Першої світової війни Ераст Коник був активним учасником львівського стрілецького товариства «Січові стрільці II», яке діяло в межах українського січового руху. Очолюване Романом Дашкевичем товариство здійснювало військову підготовку української молоді, проводячи стройові вправи, стрілецький і польовий вишкіл та готуючи майбутніх підстаршин. На відміну від академічного товариства «Січові стрільці І», до його складу входили не лише студенти, а й представники міщанства, ремісники та селяни; до військового навчання також залучали жінок. Участь у діяльності товариства стала важливим етапом формування військових навичок і національно-патріотичного світогляду Ераста Коника. Після початку Першої світової війни члени товариств «Січові стрільці І» та «Січові стрільці II» об'єднали свої зусилля, а значна частина їхніх учасників вступила до Легіону Українських січових стрільців, до якого долучився і Коник.
В Легіоні УСС З початком Першої світової війни у серпні 1914 року, Ераст Коник як старшина запасу цісарсько-королівської армії був переведений до Легіону Українських січових стрільців (УСС), у складі якого розпочав військову службу. В серпні 1914 року перед поверненням Сеня Ґорука з буковинського прикордоння займався рекрутингом в УСС у Станиславівському повіті. Згодом один з перших комендантів сотень легіону УСС, де через хворобу Коник і Володимир Сроковський заміняли Никифора ГірнякаІгор Мельник. Перші бої Січових Стрільців.
Восени 1914 року Ераст Коник опинився серед старшин Легіону УСС, яких безпосередньо стосувалися зміни в організації військових дій, запропоновані австрійським командуванням. 22 вересня поручник австро-угорського генштабу Петер Кватернік висунув план реалізації тактики так званої «малої війни», що передбачала розформування стрілецьких сотень на невеликі бойові групи — стежі чисельністю близько двадцяти осіб під проводом старшин. Відповідно до цього задуму, третя сотня Ераста Коника, як і підрозділи Михайла Барана, Дмитра Вітовського, Сеня Горука та Осипа Будзиновського, мала припинити існування як цілісна військова одиниця. Натомість стрільців планувалося використовувати для розвідувально-диверсійних операцій у тилу російської армії. Ераст Коник належав до тих українських старшин, які критично поставилися до такого задуму. Разом із комендантом Легіону Михайлом Галущинським та більшістю старшинського складу він виступив проти реалізації плану, вважаючи його ризикованим і малопридатним для досягнення поставлених військових завдань. Подальший розвиток подій значною мірою підтвердив обґрунтованість цих застережень. Лише окремим стежам вдалося проникнути через лінію фронту. Так, загін під проводом Григорія Іваненка дістався Дрогобича, провів розвідку російського гарнізону та здійснив диверсійні акції на комунікаціях противника, проте зазнав значних втрат. Після розпорошення групи Іваненко повернувся до своїх лише з незначною кількістю стрільців. Стежа Романа Біленького загинула у боях поблизу Болехова, а доля кількох інших підрозділів залишилася невідомою. Відсутність відчутних результатів і значні втрати змусили командування переглянути доцільність використання такої тактики. Зрештою корпусний командувач генерал Петер фон Гофман відмовився від подальшого застосування малих диверсійних груп і наказав стрілецьким підрозділам перейти до виконання оборонних завдань у Бескидах. Уже на початку жовтня сотня Ераста Коника, зберігши свою організаційну цілісність, зайняла визначені оборонні позиції.
Після реорганізації Легіону УСС у жовтні 1914 року Ераст Коник втратив командування окремою сотнею та був призначений четарем у сотні Осипа Будзиновського. Новий підрозділ був значно меншим за той, який він очолював раніше, що, ймовірно, стало наслідком структурних змін у Легіоні. Саме тому в більшості списків особового складу УСС Коник фігурує як командир чети, хоча ще нещодавно очолював одну зі стрілецьких сотень.
Бій на горі Кобила (1914) На початку жовтня 1914 року, виконуючи наказ корпусного командувача Петера фон Гофмана, півкурінь Степана Шухевича, до складу якого входили сотні Дмитра Вітовського та Осипа Будзиновського, вирушив з району Ужоцького перевалу в напрямку Бориславщини. Разом із сотнею Будзиновського у цьому поході брав участь і четар Ераст Коник зі своїм підрозділом. Після виснажливого маршу через карпатські перевали, 22 жовтня стрільці дісталися села Попелі, а наступного дня продовжили рух у напрямку Опаки. Похід став серйозним випробуванням для січовиків. Окрім несприятливих погодних умов, нестачі харчів та постійної втоми, вони стали свідками зловживань з боку союзних угорських гусарів щодо місцевого населення. Подібні дії рішуче припиняв Степан Шухевич, намагаючись зберегти дисципліну серед союзних частин. Під час маршу підрозділ також потрапив під російський обстріл, однак уникнув втрат.
24 жовтня стрільці зайняли позиції на горі Кобила, де вже наступного дня розгорнулися запеклі бої. У ході бою Ераст Коник керував обороною однієї з ділянок вершини. Його чета брала участь як у вогневих сутичках, так і в ближньому бою. Виявлені командиром витримка та особиста відвага справили велике враження на стрільців, про що свідчить жартівлива стрілецька пісня: «Чуєш, брате-товаришу, чуєш сумні вісти. Виліз Коник на Кобилу і не може злізти». Після завершення бою частина стрільців певний час не могла відшукати свого четаря, що, ймовірно, було пов'язано з організацією відступу та перегрупуванням підрозділів.
Спогади Степана Шухевича містять ще одну згадку про Коника. Оцінюючи події під Кобилою вже у міжвоєнний період, він вважав заняття гори не надто доцільним із військової точки зору, натомість відзначав дисциплінованість і пильність четаря. Зокрема, Шухевич згадував, що під час нічної служби Коник безпомилково впізнав його за голосом, перебуваючи на варті. Бої на горі Кобила Ераст Коник пережив без поранень. Згодом брав участь в боях на Верецькому перевалі в жовтні — грудні 1914 року.
Подальша служба в УСС