Легкі крейсери класу «C»

Легкі крейсери класу «C» () — клас військових кораблів з 28 легких крейсерів, що випускався британськими суднобудівельними компаніями з 1914 по 1922 роки. Легкі крейсери цього класу випускалися сімома підкласами: «Керолайн» (6 кораблів), «Калліопе» (2 кораблі), «Кембріан» (4 кораблі), «Сенто» (2 кораблі), «Каледон» (4 кораблі), «Сіерез» (5 кораблів) і «Карлайль» (5 кораблів). Усі крейсери входили до складу Королівського військово-морського флоту Великої Британії і взяли найактивнішу участь у морських боях і битвах Першої та Другої світових воєн.

Історія Легкі крейсери класу «С» продовжили британську традицію проєктування спеціалізованих легких крейсерів, призначених для бойових операцій у складі флотилій есмінців і охорони лінкорів. Крейсери класу «С» у роки Першої світової війни несли основне навантаження, як легкі крейсери, виконуючи завдання з патрулювання, полювання на німецькі рейдери, перехоплення ворожих есмінців. Попри невеликі розміри та деякі конструктивні обмеження, зокрема вузькість корпусу, крейсери класу «С» відмінно зарекомендували себе під час морських битв Першої та Другої світових воєн.

При визначенні вимог до створення крейсерів у Програмі 1913 року означили жорсткі критерії щодо підвищення швидкості і озброєності легких кораблів. Конструктивно за основу нового проєкту були взяті попередники класу «С» легкі крейсери класу «Аретюза», які, на відміну від своїх попередників, вже були відносно пристосовані для вирішення завдань, притаманних для кораблів свого класу. При випробуваннях даних кораблів був виявлений ряд недоліків, які було неможливо усунути проведенням модернізації, тому було ухвалено рішення розробити абсолютно новий клас легких крейсерів. Британське Адміралтейство, виходячи зі складної міжнародної обстановки напередодні світового конфлікту, замовило флоту чималу кількість швидкохідних, добре озброєних легких крейсерів.

Зовнішнє, замовлені у 1913 році крейсери, повинні були виглядати, як крейсери класу «Аретюза», тільки трохи збільшувався корпус — він став на 3 м довше та на 0,7 м ширше.

Головні суперечки виникли стосовно номенклатури озброєння для нових крейсерів. Одна частина Ради Адміралтейства висловлювалася за максимальне використання в ролі головного калібру 152-мм гармат, їх противники наполягали на використанні 102-мм гармат. У результаті було прийнято компромісне рішення встановлювати озброєння змішаного типу. Причому 102-мм гармати, що встановлювалися на носі корабля на полубаку монтувалися на спонсонах для збільшення кута обстрілу.

Підклас крейсерів «Керолайн»

Загальна інформація Перша серія легких крейсерів підкласу «Керолайн» кораблів була замовлена Британським адміралтейством у липні-серпні 1913 року за відповідною програмою. Закладка восьми одиниць серії легких крейсерів нової програми відбулася з липня 1913 по березень 1914 року. Однак 1914 року з'явилася можливість обладнувати бойові кораблі паровими котлами нового типу, що мали вищі параметри нагрівання пари, що, у свою чергу, дозволяло скоротити кількість котлів у котельнях відділеннях кораблів. У зв'язку з цим, з восьми одиниць програми 1913 були обрані дві крейсери «Калліопе» і «Чемпіон», що перебували в найнижчому ступені готовності й повинні були добудовуватись за зміненим проєктом, тому виділялися в окрему серію.

Перші шість одиниць програми 1913 року стали до ладу вже під час війни, в грудні 1914 — червні 1915 років, поставивши рекорд швидкості будівництва (головний крейсер серії «Керолайн», що будувався на корабельні Cammell, Laird & Со у Беркенгеді, був побудований всього за одинадцять місяців) і, ставши родоначальниками всього класу легких крейсерів класу «С», що нараховував рекордне число кораблів такого виду.

Під час спуску на воду всі крейсери отримали назви, традиційні в британському флоті для фрегатів, що починалися з букви «С»: «Керолайн», «Керісфорт», «Клеопатра», «Комус», «Конквест», «Корделіа». Вся серія отримала назву по крейсеру «Керолайн», що першим увійшов до строю, попри те, що крейсер «Корделіа» був закладений на королівській корабельні в Пембруці на півроку раніше.

Крейсери серії «Керолайн» повністю успадкували архітектуру прототипу. Це були такі ж тритрубні кораблі, як і «Аретьюза», з таким же серпоподібним, кліперної форми форштевнем і полубаковою конструкцією корпуса.

Крейсери серії «Керолайн» мали такі розміри: найбільша довжина 446 футів (135 м), довжина між перпендикулярами 420 футів (128 м), ширина 41 фут 6 дюймів (12,6 м), середнє осідання при нормальній водотоннажності — 16 футів (4,9 м). На момент вступу до складу флоту їх нормальна водотоннажність визначалась у 4 219 т, повна — у 4 733 т, проте надалі водотоннажність цих кораблів неухильно зростала, що було пов'язано, насамперед з частими модернізаціями озброєння.

Чисельність екіпажу на крейсерах у перші роки служби не перевищувала 300—301 чоловіка. Наприклад, екіпаж головного корабля серії, крейсера «Керолайн», на момент вступу до флоту складався з 289 чоловіків. Екіпаж флагманських кораблів — 325 людей. У зв'язку з початком війни, обслуга артилерійського озброєння виросла, і відповідно чисельність екіпажів збільшилась, тому останній показник у 1919 року став стандартним для крейсерів цієї серії.

У порівнянні з прототипами, вартість будівництва яких становила 285 000 ф.ст., будівництво першої серії крейсерів нового класу обійшлось британській скарбниці дещиця дорожче, перевищивши 300 000 ф.ст. за одиницю. Для порівняння крейсери-скаути класу «Ектів», що передували «Аретюзі», коштували в середньому 240 000, а найсучасніші легкі крейсери-«тауни» серії «Бірмінгем», котрі будувалися перед війною і майже одночасно з «Керолайн» — понад 356 000 ф.ст.

Бронювання Система бронювання та енергетична установка нових крейсерів залишилися аналогічними прототипу. Бортове бронювання виконувалося зі сталі марки НТ ( — сталь високого опору). Головний броньовий пояс завтовшки 76,2 мм складався з внутрішнього і зовнішнього шарів такої сталі. Товщина броньового траверсу в кормі становила 25,4 мм. Як і на «Аретюзі», горизонтальне бронювання було фрагментарним і складалося з броньованих 25,4-мм плит зі сталі марки НТ.

Місцеве бронювання, як і на всіх легких крейсерах, не було всеохопним. Бойова рубка () традиційно захищалася 152-мм бронею. Товщина щитів для 152-мм і 102-мм гармат — 76 мм.

Енергетична установка Кораблі мали чотирьохвальну енергетичну установку, яка розташовувалася у двох машинних відділеннях. 8 водотрубних котлів «Ярроу» розташовувалися у двох парових відділеннях, пара від них подавалася на 4 парові турбіни прямої дії «Парсонс». Сумарна потужність становила 30 000 к.с при 590 об/хв., що дозволяло отримати розрахункову швидкість 28 вузлів. У форсованому режимі тривалістю до 8 годин турбіни могли досягти допустимої потужності до 40 000 к.с. при 650 об/хв., що давало розрахункову швидкість 30 вузлів. На кораблях не передбачалися редуктори, тому ефективна витрата палива була можлива тільки при високій швидкості.

П'ять із шести крейсерів серії отримали парові турбіни фірми Parsons Marine Steam Turbine Company у Волсенді, в той час, як на крейсері «Керісфорт» встановили вироблені фірмою R.&W. Hawtorn, Leslie & Co., Ltd. турбіни типу Brown-Curtis. У результаті при плаванні на крейсерській швидкості 16 вузлів енергетична установка крейсера «Керісфорт» спалювала 90 тонн нафти на добу, а решта крейсерів класу всього 60 тонн, хоча добова витрата палива на високих швидкостях у всіх кораблів серії «Керолайн» була однаковою — від 260 тонн при швидкості 24 вузла до 550 тонн на максимальному ходу.

Крейсери серії «Керолайн» мали максимальний запас палива 916 тонн (нормальний − 482 т), тобто на 100 тонн більше, ніж у прототипа. З таким запасом нафти крейсери мали дальність плавання 5 000 миль при 16-вузловому ході («Керісфорт», що не мав крейсерських турбін, — 3 200 миль). Дальність плавання на високих швидкостях у всіх кораблів серії була однаковою — близько 1 000 миль при швидкості 28,5 вузлів (за іншими даними 2 000 миль) і 1 700 миль на 24 вузлах.

Для постачання корабля електроенергією встановлювалися три генератори по 52,55 кВт напругою 105 вольт, крім того, був передбачений опріснювач продуктивністю 84 тонни води на добу і паровий компресор 180 атм. Загальна вага головної енергетичної установки та допоміжного обладнання становила 800 тонн.

Озброєння Корабельна артилерія крейсерів була доволі потужна та налічувала дві 152-мм морські гармати BL 6 inch Mk XII), розташованих на кормі корабля, вісім 102-мм гармат Mk V, що розміщувалися попарно на носі та по обох бортах крейсерів, і дві 57-мм установки QF 6-pounder Hotchkiss. Зенітне озброєння складалося з чотирьох 47-мм зенітних установок QF 3-pounder Vickers. Торпедне озброєння нараховувало два подвійні 533-мм торпедні апарати типу DR II. Втім, крейсери рідко використовували своє торпедного озброєння в бою. Одним з небагатьох кораблів свого класу, який застосував його в бойових умовах, став крейсер «Керолайн», який стріляв торпедами по колоні лінійних кораблів германської 2-ї ескадри в ході Ютландського бою.

Управління артилерійським вогнем здійснювалося з двох далекомірних постів, на носовій надбудові та кормовому мостику. Кожен пост обладнувався далекоміром фірми «Barr & Stroud» з базою дев'ять футів (2,74 м).

При максимальному куті піднесення станку PVII 15° (в період Першої світової війни і в післявоєнні роки кут піднесення гармат MkXII був збільшений до 20-30°) дальність стрільби BL 6 inch Mk XII становила, за різними даними, від 12 344 до 12 800 м.

У ході Першої світової війни кораблі взяли найактивнішу участь у бойових діях на морі. Протягом цього часу вони зазнали низку глибоких модернізацій, так з «Керолайн», «Керісфорт» та «Комус» були демонтовані 102-мм гармати, а замість них встановлені дві 152-мм морські гармати BL 6 inch Mk XII. «Клеопатра», «Конквест» та «Корделіа» своєю чергою лишилися з однією-двома 102-мм гарматами та їм додали дві QF 2 Mark II.

Загальна вага озброєння «Керолайн» становила 180 тонн.

Група легких крейсерів підкласу «Керолайн» Корабель Виготовлювач Закладено Спущено У строю Статус «Керолайн» Cammell Laird, Беркенгед 28 січня 1914 29 вересня 1914 4 грудня 1914 з квітня 1924 до 31 березня 2011 року навчальний корабель Резерву ВМС Великої Британії. Нині збережений як музей. «Керісфорт» Pembroke Dock, Пембрук 25 лютого 1914 14 листопада 1914 червень 1915 проданий на брухт у серпні 1931 «Клеопатра» HMNB Portsmouth, Портсмут 26 лютого 1914 14 січня 1915 червень 1915 проданий на брухт у червні 1931 «Комус» Swan Hunter and Wigham Richardson, Волсенд 13 листопада 1913 16 грудня 1914 15 травня 1915 28 липня 1934 року проданий на брухт «Конквест» Chatham Dockyard, Чатем 3 березня 1914 20 січня 1915 червень 1915 29 червня 1930 року проданий на брухт «Корделіа» Pembroke Dock, Пембрук 21 липня 1913 23 лютого 1914 січень 1914 31 липня 1923 року проданий на брухт Британські легкі крейсери підкласу «Керолайн»<small>«Керолайн»<small>«Клеопатра»<small>«Конквест»<small>«Корделіа»

Підклас крейсерів «Калліопе»

Загальна інформація Два крейсери «Калліопе» і «Чемпіон», що розроблялися за програмою 1913 року, добудовувалися за зміненим проєктом, тому виділялися в окрему серію. Зміни стосувалися, насамперед, рушійної установки. Зокрема, на цих кораблях вперше в практиці будівництва крейсерів замість прямодіючих турбін були встановлені турбіни із зубчастим редуктором, що дозволяло значно скоротити витрату палива на крейсерському ходу і, крім того, турбінну установку виготовляти компактнішою. Оснащення крейсерів цього підкласу паровими котлами з вищими параметрами нагрівання пари дозволило скоротити кількість котлів у котельних відділеннях з восьми до шести, а кількість димарів — до двох, внаслідок чого крейсери класу «С» придбали свій остаточний, відмінний від прототипу силует.