Володи́мирський узвізЗа текстом постанови 1944 року про найменування — Володимирський спуск. — вулиця у Печерському , Шевченківському та Подільському районах міста Києва. Пролягає від Європейської площі до Поштової площі.

Прилучаються вулиці Петра Сагайдачного, Хрещатик і Михайла Грушевського.

Історія Володимирський узвіз — вулиця, історична місцевість на правобережжі Києва. Прорізаний на поч. 18 ст. на прохання і коштом жителів Подолу, оскільки старий узвіз понад струмком Хрещатиком у Хрещатому яру потре­бував великих витрат на ремонт. Узвіз прокладено через відріг Михайлівської гори. Спочатку не мав назви, 1869 включений до складу вул. Олександрівської, яка пролягала від пл. Контрак­тової (тоді пл. Олександрівська) до вул. Московської (в районі сучасної пл. Арсенальної). 1919 вулицю пере­йменовано на вул. Революції, але ця на­зва стосовно узвозу не зафіксована. Йому офіційно присвоєно назву Володимирського, яка походить від встановленого 1853 на Старокиївському плато пам'ятника великому князю Володимиру Святославичу.

Виник на початку XVIII століття (почали прокладати у 1711 році шляхом прорізання Михайлівської гори), на місці так званого Старого Печерського шляху, який сполучав Поділ з Печерськом. Первісне — Хрещатицький приїзд. Мав також назву Мостова вулиця — узвіз був першою вулицею міста з брукованим покриттям. З середини 1810-х років становив частину Олександрівської вулиці, що пролягала від теперішньої Арсенальної площі до Контрактової площі. Паралельно використовувалась назва Олександрівський узвіз.

Для спорудження узвозу вимагалося не лише провести вулицю, але й укріпити схили Михайлівської гори. Роботи тривали понад десять років і коштували урядові декілька мільйонів рублів. Схили й тераси Михайлівської гори спланували, насипавши майже 1,5 тис. куб. сажнів ґрунту. Роботи завершили в 1844 роціДруг, Ольга Миколаївна.Вулицями старого Києва / О. М. Друг; дизайн і худож. оформ. С. Іванов, І. Шутурма. — Львів: Світ, 2013. — 496, [XVI] с. : іл..

У березні 1919 року вулиця отримала назву вулиця Революції, з грудня 1934 року — вулиця Кірова. Сучасна назва — з 1944 року, від розташованого над Володимирським узвозом пам'ятника київському князю Володимиру. Вулиця простягалася від площі Сталіна до Контрактової площі. Сучасна довжина — з 1955 року, коли від вулиці було відділено вулицю Жданова.

Визначні будівлі та об'єкти

Будинок № 2 (1882) — колишнє Купецьке зібрання, нині тут міститься Національна філармонія. У 1860—80-х роках на місці цього будинку містився популярний у тогочасному Києві «заклад штучних мінеральних вод», в одному з павільйонів якого виступали українські театральні колективи П. К. Саксаганського та М. К. Садовського.

Споруди першої черги київського централізованого водогону: Будинок № 1 — так званий «Палестинський фільтр» (1887), найстаріша діюча споруда Київського водогону; Будинки № 4-6 — колишній житловий будинок працівників водогону (двоповерховий, дерев'яний) з будівлею мурованого складу (1871-72). У квітні 2023 року забудовник почав розбирати дах пам'яток, громадські активісти оприлюднили інформацію про наміри спорудити на цьому місці ТРЦ і станцію канатної дорогиУ центрі Києва забудовник руйнує історичну споруду ХІХ століття, щоб звести новий ТРЦ.

Від Володимирського узвозу до Набережного шосе Хрещатим яром ведуть сходи (1930-ті роки), які закінчуються біля пам'ятника Магдебурзькому праву.

У нижній частині узвозу стоїть пам'ятник першому київському трамваю (встановлено 1992 року) — року по узвозу було започатковано пасажирський рух першою в Києві та в Російській імперії лінією електричного трамваю (трамвайну лінію закрито та демонтовано в 1978 році).

Зображення

Примітки

Джерела

Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — : Кий, 1997. — 374 с., іл. —