Нільс Лідгольм (, нар. 8 жовтня 1922, Вальдемарсвік, Швеція — пом. 5 листопада 2007, Куккаро-Монферрато, П'ємонт, Італія) — колишній шведський футболіст і футбольний тренер, більша частина кар'єри якого пов'язана з італійським футболом, зокрема з футбольним клубом «Мілан».
Кар'єра гравця Нільс Лідгольм почав грати у футбол у юнацькій команді клуба «Слейпнір» у 14-річному віці; 1942 року перейшов до основного складу цього клубу, який тоді виступав у другій шведській лізі. Ще у «Слейпнірі» він почав демонструвати чудову техніку володіння м'ячем, влучні паси і вдалу гру головою. 1946 року він приєднався до значно сильнішого шведського клубу «Норрчепінг», за який грав до 1949. У складі «Норрчепінга» він двічі ставав чемпіоном Швеції і почав викликатися до національної збірної, де разом з Ґуннаром Ґреном і Ґуннаром Нордалем склав продуктивне атакуюче тріо, яке в наступні роки здобуде славу в Італії під назвою «Гре-Но-Лі». В 1948 році збірна Швеції виборола золоті медалі футбольного турніру Олімпіади в Лондоні. Ця перемога привернула увагу до шведських гравців з боку грандів європейського професіонального футболу (в самій Швеції в ті роки усі футбольні клуби були аматорськими) і зробила можливим його перехід в 1949 році до італійського «Мілана».
Першим зі шведської трійки до «Мілана» потрапив Ґуннар Нордаль. Він підписав контракт у січні 1949 року, і за останню половину сезону 1948/49 забив 16 голів у 15 матчах, відразу ставши ключовим гравцем команди і кумиром вболівальників. Улітку 1949 року керівництво клубу запросило до Італії інших шведських гравців, і до «Мілана» прибули гравці «Норрчепінга» Ґуннар Ґрен і Нільс Лідгольм, а також тренер «Норрчепінга» угорець Лайош Чейзлер, який став головним тренером «Мілана». Вся наступна ігрова кар'єра Лідгольма проходила в «Мілані», за який він відіграв 12 сезонів.
Прихід шведського тріо знаменував кінець тривалого періоду невиразної гри «Мілана». В сезоні 1949/50 року показником його відродження стала історична перемога над принциповим суперником міланців «Ювентусом» на його полі з розгромним рахунком 7:1, яка відбулася 5 лютого 1950 року. Хоча цей сезон «Мілан» завершив на другому місці, поступившись чемпіонським титулом «Ювентусу», в наступному році він нарешті виборов титул чемпіона Італії — четвертий у своїй історії і перший за останні 44 роки.
У «Мілані» Лідгольм затримався значно довше за своїх партнерів по «Гре-Но-Лі» (Ґрен покинув клуб в 1953, Нордаль — в 1956). В 1955 році Лідгольм і Нордаль здобули наступне скудетто у складі «Мілана» вже без Ґрена, який в 1953 році перейшов до «Фіорентини». В 1956 році «Мілан» покинув Нордаль, п'ятиразовий найкращий бомбардир сезону Серії A (перейшов до «Роми»), і міланські скудетто 1956-57 і 1958-59 років Лідгольм здобував уже без партнерів.
1958 року Лідгольм, якому тоді вже майже виповнилося 36 років, у складі шведської збірної взяв участь у чемпіонаті світу, який проходив на його батьківщині. Він виходив на поле у п'яти з шести матчів збірної Швеції на цьому чемпіонаті (в останньому груповому матчі проти Уельсу тренер вирішив його приберегти) і забив два голи, один з яких — у фінальному матчі проти Бразилії, який Швеція програла 2:5, посівши друге місце.
В сезоні 1958-59 Лідгольм відтягнувся з центру поля до лінії оборони, граючи в парі з уругвайцем Ск'яффіно, який керував середньою лінією. Дует Лідгольм—Ск'яффіно, довкола якого будувалася гра команди в цьому переможному сезоні, став одним з головних архітекторів чергового міланського скудетто.
Всього за 12 сезонів у складі «Мілана» Лідгольм чотири рази ставав чемпіоном Італії і ще чотири — віце-чемпіоном; він відіграв 359 матчів і забив 81 м'яч. Окрім перемог у національному чемпіонаті він двічі вигравав Латинський кубок, а також брав участь у фіналі Кубка європейських чемпіонів 1958 року, який «Мілан» програв мадридському «Реалу». У «Мілані» йому довелося грати на різних позиціях: він починав як нападник, потім грав у півзахисті і захисті, в останні роки виконував функції ліберо. Такий багатоплановий досвід дуже допоміг йому в подальшій тренерській кар'єрі.
В 1961 році, незважаючи на поважний для футболіста вік (39 років) Лідгольм, за власним свідченням, залишався найвитривалішим гравцем команди і був здатен грати далі. Однак в будь-якому разі його кар'єра гравця підходила до завершення; він почав відвідувати тренерські курси, готуючись до майбутньої кар'єри тренера, і не міг приділяти достатньо часу тренуванням. Керівництво клубу не погодилося на полегшений графік, який він для себе зажадав, і Лідгольм вирішив завершити кар'єру гравця.
У свій останній сезон у складі «Мілана» Лідгольм відіграв важливу роль в становленні майбутньої міланської суперзірки Джанні Рівери. 17-річний Рівера перейшов до «Мілана» з «Алессандрії» влітку 1960 року, і керівництво клубу спочатку ставилося до нього зі скептицизмом, зважаючи на його не дуже вражаючі габарити. Лише завдяки заступництву Лідгольма і Ск'яффіно Рівера не був проданий в інший клуб і в наступні роки розкривав свої неабиякі таланти саме в «Мілані»
Кар'єра тренера В сезоні 1961-62 Лідгольм почав на тренувати юнацьку команду «Мілана», а в 1964 став головним тренером основного складу, замінивши на цій посаді Луїса Карнілью. У 1966 році він раптово захворів на гепатит і був змушений залишити посаду. Лідгольм одужав лише всередині сезону 1966-67 і прийняв запрошення від «Верони» стати її тренером. В той час «Верона» знаходилася на останньому рядку турнірної таблиці Серії B, і їй загрожував виліт до Серії С; Лідгольм взявся врятувати клуб. Він також добився включення у контракт пункту про дуже щедру премію для себе у випадку виходу «Верони» до Серії А, що більшість експертів вважали тоді абсолютно неймовірним. В сезоні 1966/67 Лідгольму вдалося втримати клуб у Серії B; в наступному сезоні «Верона» виграла чемпіонат Італії Серії B і піднялася до еліти італійського футболу — Серії A.
Надалі функції рятувальника клубів-невдах Лідгольму доводилося виконувати неодноразово. Влітку 1967 року через непорозуміння з президентом «Верони» Лідгольм залишив клуб і в наступному сезоні опинився на посаді тренера «Монци», ще одного аутсайдера Серії B, якому загрожував виліт. Врятувати «Монцу» виявилося ще складніше, і багато років потому Лідгольм згадував цей епізод своєї тренерської кар'єри як одне з найкращих своїх досягнень. У сезоні 1969/70 він перейшов до «Варезе», який також вивів до Серії A; під керівництвом Лідгольма в цьому сезоні у «Варезе» почав розкривати свої таланти 19-річний Роберто Беттеґа, майбутня зірка туринського «Ювентуса».
Успіхи Лідгольма в порятунку аутсайдерів і підвищенні класу клубів першого дивізіону привернули увагу італійських футбольних грандів, і в 1971 році його запросила до себе «Фіорентина». У «Фіорентині» він оновив склад команди, підсиливши її талановитою молоддю (зокрема, Джанфранко Антоньйоні). Шосте місце в Серії A в сезоні 1970-71 і четверте — в 1971-72 були досить непоганим результатом, зважаючи на вік і недосвідченість молодої команди, однак керівництво клубу вимагало більшого, і Лідгольм зрештою подав у відставку. Влітку 1973 року Лідгольма збирався запросити міланський «Інтернаціонале», однак президенту Фрайццолі не дозволила цього зробити рада директорів, яким не подобалося те, що в минулому Лідгольм грав за «Мілан». Через сім турів після початку сезону 1973-74 Лідгольм підписав контракт з «Ромою», яка зазнала на початку сезону важких невдач і опинилася в турнірній таблиці четвертою з кінця; Лідгольму знову довелося виконувати обов'язки рятувальника команди, якій загрожувала катастрофа. Початок його діяльності на посаді тренера «Роми» лише додав песимізму — невдачі клубу продовжилися, і «Рома» опустилася на дно турнірної таблиці, однак в другій половині сезону справи виправилися, і чемпіонат «Рома» завершила на безпечному восьмому місці.
Одним з факторів успіху в тому сезоні стала новаторська тактична схема, запроваджена Лідгольмом — «зонний захист». Саме Лідгольм вважається в Італії винахідником цієї тактики. В 1940-х роках у Швеції, як і в Радянському Союзі, багато футболістів взимку грали у хокей, як у звичайний, так і в хокей з м'ячем. Деякі з відомих футболістів і в хокеї досягали досить високого класу (наприклад, Курт Хамрін відіграв кілька матчів за шведську хокейну збірну). Під час свого перебування у складі «Норрчепінга» в хокей з м'ячем грав і Лідгольм, і, ймовірно, навички колективної гри в обороні він виніс саме з цього виду спорту. Лідгольм взагалі був прихильником колективної гри, взірцем якої пізніше вважав збірну СРСР і київське «Динамо» другої половини 1980-х років, хоча й зауважував, що цим командам бракує винахідливості. Спочатку «зонний захист» сприймався скептично, однак система набула популярності після того, як в сезоні 1974-75 року «Рома» під керівництвом Лідгольма несподівано дісталася до третього місця в Серії A. Саме в той час Лідгольм здобув прізвисько «маг», успадкувавши його від Еленіо Еррери, який якраз у тому сезоні завершував тренерську кар'єру.
В 1977 році Лідгольм знову очолив «Мілан», який тоді переживав період безладдя і труднощів і постійно перебував біля середини турнірної таблиці, а попередній сезон завершив на десятому місці, ледве уникнувши вильоту до Серії В. Лідгольму вдалося пожвавити команду, залучивши до неї талановитих молодих гравців. Сезон 1977-78 «Мілан» завершив на четвертому місці, а в 1978-79 виборов десяте скудетто у своїй історії і перше за останні десять років. З десяти міланських скудетто п'ять сталися при безпосередній участі Лідгольма, як гравця і як тренера.
Влітку 1979 року Лідгольм несподівано залишив «Мілан». Цього разу причина була досить прозаїчною: Лідгольм бажав укласти трирічний контракт, якраз до свого пенсійного віку (60 років); «Мілан», фінансове становище якого тоді було далеко від ідеального, погоджувався продовжити контракт лише на рік. Не досягши згоди з керівництвом клубу, Лідгольм перейшов до «Роми». Як з'ясувалося пізніше, він зробив це дуже вчасно; в 1980 році «Мілан» опинився в центрі букмекерського скандалу і був понижений у класі і переведений до Серії B.
«Рома» в той час переживала черговий спад; сезон 1978-79 вона закінчила на 12-му місці турнірної таблиці, уникнувши вильоту до Серії B лише в передостанньому турі чемпіонату. В сезоні 1979-80 вона трохи виправилася під керівництвом тренера Ферруччо Валькареджі, закінчивши чемпіонат сьомою і несподівано вигравши Кубок Італії, але амбіційний президент клубу Діно Віола, який прийшов на цю посаду в 1979 році, вважав ці результати недостатніми. В 1980 році він призначив тренером Нільса Лідгольма і відразу поставив перед ним завдання здобути скудетто.
Друге перебування Лідгольма на посаді головного тренера «Роми» стало одним з найуспішніших періодів в історії клубу. Лідгольм переконав Дно Віолу запросити до «Роми» бразильця Роберто Фалькао, знаменитого в себе на батьківщині, але в Європі тоді практично невідомого, який в перетворився в «Ромі» у справжню зірку світового футболу. Також він переконав керівництво клубу придбати у «Мілана» Карло Анчелотті за будь-яку ціну. Ці два гравця стали основними архітекторами успіхів «Роми» цього періоду.
Сезон 1980-81 «Рома» закінчила на другому місці. В цьому сезоні вона знову виграла Кубок Італії, подолавши, як і в попередньому році, туринський «Торіно» за результатами серії післяматчевих пенальті. В сезоні 1981-82 «Рома» тривалий час лідирувала в чемпіонаті, але в результаті була лише третьою, пропустивши вперед «Ювентус» і «Фіорентину»; невдачі трапилися в останніх турах чемпіонату, коли Фалькао готувався зі збірною Бразилії до чемпіонату світу в Іспанії.
Чемпіонський титул, другий у своїй історії і перший після 1942 року, «Ромі» вдалося вибороти в наступному сезоні 1982-83. Після цього в сезоні 1983-84 «Рома» ледве не стала чемпіоном Європи, поступившись у фіналі Кубка чемпіонів «Ліверпулю» в післяматчевих пенальті. В цьому сезоні «Рома» знову виборола Кубок Італії, подолавши «Верону».