Е́нді Во́ргол (Уорхол, , ім'я при народженні — Ендрю Варгола (Making it in America: A Sourcebook on Eminent Ethnic Americans // редактори Elliott Robert Barkan ); 6 серпня 1928, Піттсбург, штат Пенсільванія, США — 22 лютого 1987, Нью-Йорк, США) — американський митець, один із засновників попарту та культова постать в історії сучасного мистецтва загалом. Як художник, ілюстратор, дизайнер, скульптор, письменник, продюсер, кінорежисер, видавець, колекціонер, він залишив по собі величезний творчий спадок.
Життя та творчість
Ранні роки (1928—1949) Ім'я Енді Воргола від народження — Андрій Варгола. Він народився 6 серпня 1928 року в місті Піттсбург (штат Пенсільванія, США), в сім'ї емігрантів першого покоління, Ондрея та Юлії Варголів Victor Bockris, 2003, с. 15-16, лемків,Брикса В. Енді Уорхол — всесвітньовідомий американський митець українського походження // Матеріали Ⅸ Всеукраїнської студентської науково-технічної конференції «Природничі та гуманітарні науки. Актуальні питання», 20-21 квітня 2016 року — Т.: ТНТУ, 2016 — Том 2. — С. 100. — (Гуманітарні науки). що були вихідцями з карпаторусинського села Микова (Miková) на Пряшівщині, яке на той час було у складі Австро-Угорщини (нині територія Словаччини). У пошуках роботи спочатку переїхав батько. Пізніше, у 1921 році, до нього приєдналася й дружина.Wayne Koestenbaum, 2001, с. 19-20 Окрім Андрія (Енді), який був наймолодшим у сім'ї, вони мали ще двох синів — Павла (Пола) (1922 р.н.), який народився до того, як сім'я емігрувала, та Яна (Джона) (1925 р.н.). Первісток Варголів, донечка Юстина, померла немовлям у 1913 році, відразу після від'їзду батька до США.
Батько Енді був сильним, кремезним чоловіком, мав сталу, добре оплачувану роботу у будівельній компанії. Він тяжко працював і заощаджував, і це дало змогу у 1934 році придбати будинок і переїхати з нетрів до комфортабельнішого та безпечнішого району Піттсбурга. Сам будинок Ондрей Варгола обрав так, щоб поряд були добрі школи та церква їхнього віросповідання — Русинська греко-католицька церква святого Івана Золотоустого.Victor Bockris, 2003, с. 31 Взагалі, сім'я Варголів була надзвичайно релігійною, а сам Енді, до останніх днів свого життя, декілька разів на тиждень відвідував церкву.Jane Dillenberger, 1998, с. 15 Будинок на Доусон-стріт, який мав певне значення у формуванні особистості майбутнього художника, у 1960 році було продано. Він знову став власністю сім'ї Варголів лише в 2005 році: його придбали родичі старшого брата Енді, Пола.
Коли народився Андрій, його матері, Юлії Варголі, виповнилося 36 років. Вона не могла й слова сказати англійською, на ній завжди була довга селянська сукня, фартух і хустка, окуляри в дротяній оправі. Коли сім'я переїхала на Доусон-стріт, Юлія Варгола найнялася на неповний робочий день виконувати легку хатню роботу та мити вікна. А ще вона продавала квіти, які робила з консервних бляшанокVictor Bockris, 2003, с. 22 та гофрованого паперу, вишивала картини до Великодня, розписувала писанки. Мати обожнювала свого наймолодшого сина і піклувалася про нього все своє життя.Jane Dillenberger, 1998, с. 19-20 Вважається, що саме вона була найвпливовішою людиною у житті Енді Воргола і, що саме вона дала поштовх для розвитку його талантів.
У віці 6-ти років Енді розпочав навчання у початковій школі Голмс (Holmes Elementary School), яка знаходилася неподалік від дому.Victor Bockris, 2003, с. 35-36 Він любив школу і гарно вчився.Edward Willett, 2010, с. 19-21 З раннього віку хлопчик був дуже хворобливим: у два роки, через набряки, йому кожного дня промивали очі борною кислотою, в чотири — він зламав праву руку, в шість — захворів на скарлатину, а в сім — йому видалили мигдалики. Зрештою у восьмирічному віці Енді захворів на ревматичну гарячку, і пережив перший напад тяжкої недуги — танець святого Віта, хоча скоріше це було ускладнення ревматизму — хорея. Аналогічні напади повторювалися ще два роки поспіль — коли йому виповнилося дев'ять і десять. За спогадами самого Воргола, ці напади завжди вражали його у перший день літніх канікул, то ж все літо він був змушений лежати в ліжку, граючись з вирізаними з паперу ляльками і слухаючи радіо. Батька завжди не було вдома, і весь свій час Енді проводив наодинці з матір'ю.Andy Warhol, 1977, с. 21-22 Маючи художній хист, вона розважала сина, малюючи йому котиків та інших звірят. Інколи вони малювали разом: знову ж таки котів, або портрети одне одного.Victor Bockris, 2003, с. 30 У цих малюнках виявилися художні здібності Енді, а коти згодом знайшли відбиття в його творчості: книжках і численних картинах. Поміж інших його книг є дві у співавторстві з матір'ю, і вони, звісно, присвячені котам: «25 котів на ймення Сем та одна блакитна кішечка» (25 Cats Name Sam and One Blue Pussy, 1954). Маленька книжечка без тексту вміщувала лише 17 каліграфічно підписаних зображень котів. Ці коти жили у Ворголів і всі, за винятком кішки Гестер, мали клички — Сем та «Holy Cats» (1957).У перекладі — «Святі коти». У цій книжці було зображено, як Гестер та інші коти нявчать на небесах.
Коли Енді було вісім років, мати, заощадивши кошти з власного заробітку, придбала для нього дитячий кінопроєктор. На екран коштів не вистачило, тож хлопчик проектував чорно-білі зображення дитячих історій-коміксів просто на стіну. Він любив читати журнали про кіноJoanne Mattern, 2005, с. 10, а в дванадцять почав колекціонувати фотографії кінозірок. Майбутню схильність Енді Воргола в творчості до поп-арту, а також використання ним у роботах зображень зі старих мультфільмів та кіно, пов'язують саме з цими дитячими захопленнями. Взагалі вважається, що той період життя Енді Воргола, коли він був прикутий до ліжка, жив у своєму уявному світі знаменитостей і зірок, сфокусованому у двох центрах попкультури США, Голлівуді та Нью-Йорка, зіграв дуже важливу роль в становленні особистості та розвитку творчих здібностей Воргола.
Одним із проявів танцю святого Віта було те, що часом, у школі в Енді руки тремтіли так, що йому важко було написати своє ім'я або ж зав'язати шнурівки на черевиках. Він був хирлявим і здавався дещо ексцентричним, діти почали знущатися та глузувати з нього. Зрештою, школа для хлопчика стала жахливим місцем. На додаток, можливо, як ускладнення ревматичної гарячки, виникли проблеми зі шкірою: вона стала дуже блідою, нерівною, вкритою червонувато-коричневими плямами. Ця проблема зі шкірою залишилася у Енді до кінця його життя.
Мати Юлія Варгола часто робила своїм каліграфічним почерком декоративні підписи до робіт сина, які згодом стали невіддільною частиною його художнього стилю. Граматичні помилки матері Енді навмисно не виправляв. Деякі з цих підписів було відзначено окремими нагородами. Зокрема, у 1959 році Юлія Варгола отримала відзнаки від Американського інституту графічних мистецтв (American Institute of Graphic Arts) і Клубу артдиректорів (Art Directors Club), щоправда, не на власне ім'я, а як «мати Енді Воргола».
Закінчивши початкову школу, у вересні 1941 року Енді розпочав навчання у Вищій школі Шенлі (Schenley High School)Eric Shanes, 2012, с. 10-12, також в Оукленді. За словами самого Воргола, все що він пам'ятав про ті роки, це довга дорога до школи з друзями, які особливо близькими для нього не були. Разом з тим, саме в цей період його життя відбулася важлива подія, яка, на думку дослідників творчості художника, мала на нього значний вплив: з 1939 року тяжко хворів батько, в нього був туберкульоз, і у травні 1942 року Ондрій Варгола помер. За спогадами Пола, старшого брата Енді Воргола, ця смерть справила гнітюче враження на хлопця: коли тіло батька привезли зі шпиталю, він дуже злякався, заховався під своє ліжко і відмовився навіть глянути на покійника, який, за традицією Русинської греко-католицької церкви, ще протягом трьох днів залишався у будинку. Дослідники вважають, що ця подія ще більше зблизила Енді Воргола з матір'ю та пояснює його часте звернення до теми смерті у своїх картинах.
З дев'яти років Енді Воргол почав відвідувати безкоштовні суботні курси художньої майстерності Інституту Карнеґі (нині Художній музей Карнеґі) і після закінчення школи, в 1945 році, вступив до Технологічного інституту Карнегі (нині Університет Карнегі-Меллон) на відділення Малювання та дизайну. З тих заощаджень, що в них були, Варголи мали можливість дати вищу освіту лише одному з трьох своїх синів і, помираючи, батько вирішив, що це має бути Енді. Через мовний бар'єр, зумовлений сильним акцентом хлопця, його вразливість та нестандартність рішень у роботах, перший рік навчання видався для майбутнього засновника поп-арту надзвичайно важким і його мало не відрахували. Така неприваблива перспектива спонукала Енді до дій і всі літні канікули, допомагаючи братові Полу розвантажувати овочі та фрукти, він багато і сумлінно малював на тему буденного життя Піттсбурга. Восени винагородами за старанність стали відновлення втраченої репутації на курсі та 50 доларів спеціальної премії за Найкращу роботу, виконану студентом під час літніх канікул.Eric Shanes, 2012, с. 14-17 Це були перші гроші, зароблені Енді Ворголом своєю творчістю. Перемога підвищила самооцінку молодого художника і привернула увагу до його особи інших студентів. Він став членом студентського кіноклубу і редактором інститутського літературного журналу «The Cano», почав відвідувати симфонічні концерти, ходити на вечірки, зацікавився балетом і, навіть, брав уроки сучасного танцю. Влітку 1947 року Енді та ще п'ятеро студентів орендували колишню каретню у старовинному маєтку і облаштували в ній творчу майстерню.Edward Willett, 2010, с. 28-32
Навесні 1948 року, наприкінці третього курсу, Воргол влаштувався на неповний робочий день до художнього відділу найбільшого в Піттсбурзі універмагу, виконувати оформлення вітрин.Victor Bockris, 2003, с. 71-72 Зі спогадів самого Енді, його начальник, Ларрі Воллмер, який раніше працював у Нью-Йорку, справив тоді на нього неабияке враження. Дослідники ж додають: Воллмер був так само у захваті від свого підлеглого, а ще навчив його швидко й інтенсивно працювати та, певним чином, спрямував подальший розвиток молодого художника, на прикладі Сальвадора Далі переконавши, що і всесвітньо відомий митець може вдало поєднувати творчість та комерційні проєкти. Згодом, з властивою йому вдаваною недбалістю, Воргол так схарактеризував той свій досвід роботи:
Вже під час навчання в інституті Карнеґі Енді Воргол почав оточувати себе міфами, навмисне драматизуючи та спотворюючи факти своєї біографії, і в майбутньому це призвело до появи низки різноманітних версій про його походження та дитинство. Воргол фантазував щодо місця і року свого народження, розказував, що його сім'я жила надзвичайно бідно, батько був шахтарем, а мати завжди хворіла, що брати знущалися з нього, і взагалі, що ніхто його не любив і ніколи він не мав ані розваг, ані друзів.Edward Willett, 2010, с. 11
Тоді ж Воргол змінив і своє ім'я. Близькі та друзі завжди називали його Енді, студентом інколи він підписував листівки як André. Щодо причин зміни прізвища (Warhol замість Warhola) існує декілька різних версій, зокрема й що таким чином Воргол хотів приховати своє етнічне корінняJane Dillenberger, 1998, с. 21-22 або, що не хотів сплачувати завеликий телефонний рахунок, але родина художника зазначає, що то все спекуляції, і що ніяких особливих мотивів таке рішення не мало: Енді Воргол (Andy Warhol) лише було простіше до вимови та написання. Вважається, що Воргол надав своєму імені більш офіційного статусу тоді, коли у 1949 році саме ним підписав перше власне портфоліо, а остаточно він затвердив його лише у 1965 році, коли оформлював паспорт. Сам Воргол у деяких своїх інтерв'ю зазначав, що це сталося само собою, у портфоліо, коли він, після закінчення навчання, ходив на співбесіди у пошуках роботи.
1950-ті Закінчивши навчання в університеті Карнегі-Меллон у 1949 році, Енді Воргол переїхав до Нью-Йорка, де успішно працював ілюстратором у журналі.
1960-ті