Назва

Історія дослідження території

Географічне положення

Крайні пункти

Час

Геологія

Геологічна будова Африки нескладна. Майже весь материк Африка являє собою древню платформу, на якій після протерозойської ери горотворні процеси не відбувалися. Лише на північній та південній окраїнах материка розташовані молоді гірські системи (Атлаські, Капські гори). В основі африканської платформи залягає комплекс докембрійських кристалічних порід, зібраних у складки і прорваних різними за віком інтрузіями гранітів, гранодіоритів, габро тощо. Палеозойські породи залягають на докембрії, місцями на кислих лавах і представлені комплексом пісковиків, сланців, доломітизованих вапняків та інших порід. Породи палеозою слабо дислоковані. Протягом палеозойської ери африканська платформа була внутрішньою частиною великого південного континенту, відомого під назвою Гондвани. Мезозойська серія порід представлена континентальними утвореннями, складеними з різних пісковиків, глин, мергелів та ін. Мезозойська товща порід збагачена підземними водами, особливо в Сахарі. Палеогенові і неогенові відклади поширені головним чином на південь від екватора і представлені еоценовими вапняками та континентальними і лагунними відкладами. Визначним геологічним явищем на африканському континенті є грандіозні розломи, розташовані в східній частині.

Майже вся Африка, крім Атлаських гір на північному заході і Капських гір на крайньому півдні, являє собою стародавню платформу, що включає також Аравійський півострів і острів Мадагаскар із Сейшельськими островами. Фундамент цієї Африкансько-Аравійської платформи, складений породами докембрію, здебільшого складчастими і метаморфізованими, виступає у багатьох районах Африки — від Антиатласу і Західної Аравії до Трансваалю. У складі фундаменту відомі породи усіх вікових підрозділів докембрію — від нижнього архею (понад 3 млрд років) до верхів протерозою. Консолідація більшої частини Африки завершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд років тому); у пізньому протерозої розвивалися лише периферичні (Мавритано-Сенегальська, Аравійська) і деякі внутрішні (Угарта-Атакорська, Західно-Конголезька, Намакваленд-Кібарська) геосинклінальні системи, і до початку палеозою вся площа сучасної платформи була стабілізована.

На ділянках ранньої консолідації відклади пізнього, а місцями навіть раннього або середнього протерозою уже відносяться до платформного чохла. Породи раннього докембрійського фундаменту представлені різними кристалічними сланцями, гнейсами, метаморфізованими вулканічними утвореннями, які на значних площах заміщені гранітами. Для них характерні родовища залізних руд, золота (у зв'язку з гранітами), хромітів (в ультраосновних породах). Великі скупчення золота й уранових руд відомі в уламкових породах основи осадового чохла на півдні Африки. Більш молоді, слабо метаморфізовані породи верхнього протерозою вміщують поклади олов'яних, вольфрамових (у гранітах або поблизу них), мідних, свинцевих, цинкових і уранових руд.

До початку ери відносяться потужні вулканічні виливи і виверження основної (базальтової) магми, найбільше поширені у Південній Африці, але ще зустрічаються і на заході Північної Африки. До цього ж часу (кінець юри) відноситься оформлення сучасних контурів Африки, пов'язане з опусканням по розривах дна Індійського й Атлантичного океанів і утворенням системи периокеанічних прогинів, що містять значні поклади нафти і газу (Нігерія, Габон, Ангола й ін.). Мадагаскар відокремився від континенту наприкінці палеозою. У цей же час відбувається інтенсивне занурення сучасного узбережжя Тунісу, Лівії з утворенням покладів нафти у крейдових і еоценових відкладах. У середині і кінці крейди значна трансгресія охопила Сахарську плиту: виникли морські протоки, що з'єднали Середземне море з Гвінейською затокою і проіснували до середини еоцену.

Корисні копалини

Мінеральні багатства Африки, що пов'язані головним чином з докембрійськими утвореннями, представлені значними родовищами золота, олова, молібдену, хромітів, азбесту, торію, вольфраму, урану та алмазів. Гнейсова товща Африки багата на графіт, особливо на острові Мадагаскар. Кембрійські утворення дуже багаті на родовища мідянистих пісковиків (район Демократичної Республіки Конго, Зімбабве), які містять також кобальт і уран. Значні родовища урану відомі в Південній Африці. З покладами верхнього палеозою та мезозою пов'язані родовища вугілля. У Демократичному Конго і Південній Африці в мезозойських кімберлітах містяться кристали алмазів. За добуванням алмазів Африка займає друге місце у світі після Росії. В останні роки виявлено значні родовища нафти і горючого газу в Сахарі, Алжирі, Марокко, Тунісі, Анголі, Камеруні, Єгипті та Нігерії. В крейдових і палеогенових відкладах Північної Африки відомі багаті родовища фосфоритів.

Африка має великі запаси залізних руд (загальні запаси оцінюються приблизно у 16-23 млрд т), марганцевих руд (близько 400 млн т), хромітів (500—700 млн т), бокситів (3,3 млрд т), міді (достовірні і ймовірні запаси близько 48 млн т), кобальту (0,5 млн т), фосфоритів (26 млрд т), олова, сурми, літію, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80 % сумарного видобутку), платини і платиноїдів (близько 60 % видобутку), алмазів (98 % видобутку). Після Другої Світової Війни на території Африки (переважно в Алжирі, Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6 млрд т) і природного газу.

Сейсмічність

Рельєф

Суцільний континент (острови і півострови — близько 5 % території) із значним середнім підвищенням поверхні над рівнем моря, з півночі обмежений горами Атлас, з півдня — Капськими і Драконовими горами; понад 70 % поверхні розташовано на висоті 300—2000 м; середня висота 658 м; найвища точка — вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5895 м), найнижча — западина озера Ассаль (153 м нижче рівня моря); розлогі низовини (долина річки Конго, пустеля Калагарі), переділені гірськими масивами і височинами Агаґґар, Тібесті; на сході Африки — Східно-Африканська рифова система.

Рельєф Африки дуже одноманітний, переважають рівнини та плоскогір'я. Пересіч. висота А. 750 м, при цьому сх. і пд. частини А. більш підвищені. Так, у пн., широкій частині А. переважають висоти 200—500 м над рівнем моря, на південь від 10° пд. ш.— 1000—2000 м, на Сх., в межах Східно-Африканського нагір'я, — понад 3000 м. Більша частина А. довгий час залишалася сушею, на поверхні її відбувалися інтенсивні процеси вивітрювання, тому великого поширення набули пенеплени, столові форми поверхні, ступінчасті плато "і нагір'я — зденудовані виступи кристалічного фундаменту (Абісинське, Ахаггар та ін.). Між ними лежать великі улоговини — прогини фундаменту, заповнені продуктами вивітрювання (западини Калахарі, Конго, Чад). Протягом мезозою, палеогену і неогену в Сх. А. (від гирла р. Замбезі до Суецької зат.) утворилася найбільша у світі система розколів і грабенів, на місці яких виникло Червоне м., більшість озер Сх. А. та западина пустелі Данакіль, а також великі базальтові плато на Абісинському нагір'ї. Вздовж системи грабенів розташовані згаслі та діючі вулкани А. Найвища вершина африканського материка — згаслий вулкан Кіліманджаро (5896 м). Часті сильні землетруси свідчать про активність тектонічних процесів у цих районах. До старод. масиву на Пн. А. прилягають молоді гори Атлас. Пд. окраїна материка облямована Капськими горами, які виникли на початку мезозою. На Пн. від цих гір простягається «Великий Уступ», його найвищою частиною є Драконові гори.

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висоті 200—500 м над рівнем моря (39 % площі) і 500—1000 м над рівнем моря (28,1 % площі). Низовини займають лише 9,8 % площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії. Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахаггар і Тібесті (гора Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані — плато Дарфур (гора Мара, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (гора Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (гора Ода, 2259 м). Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (гора Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (гора Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (озеро Ассаль, 150 м).

За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня — плоскогір'ям Лунда-Катанга, зі сходу — Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершини Африки — гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м). Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу — Драконовими горами (гора Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори. Перевага на материку вирівняного рельєфу зумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).

Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське плоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у тому числі Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай). Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (гора Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.

Узбережжя

Клімат

Розташування кліматичних зон симетричне — від зони екваторіального клімату з буйними вічнозеленими екваторіальними лісами із симетричними смугами тропічного клімату з розлогими пустелями (особливо на півночі), напівпустелями і саванами до субтропічного клімату і рослинності на крайньому півдні та півночі.

Внутрішні води Сітка річок на континенті розміщена дуже нерівномірно. Величезні простори Сахари зовсім позбавлені постійних водотоків, у приекваторіальній смузі — густа сітка повноводних річок з широкими заболоченими долинами. Частина території А. належить до області внутр. стоку (пд. Сахара, Калахарі). Річки Африки належать до басейну Атлантичного ок. (р. Ніл — найбільша в Африці, в нижній течії перетинає Сахару і впадає в Середземне море, р. Нігер — впадає в Гвінейську затоку, р. Конго — найповноводніша в Африці) та до бас. Індійського ок. (р. Замбезі). Річки Африки протікають через різні кліматичні обл. і характеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшого невироблений, багато порогів і водоспадів (пороги на р. Нілі, водоспади Стенлі і Лівінгстона на Конго, 72 водоспади на Замбезі, найбільший з яких — водоспад Вікторія). Озера зосереджені в Східній Африці. Більшість з них тектонічного походження (Танганьїка, Ньяса, Рудольфа, Альберта, Ківу, Едуарда). Найбільше озеро А. — Вікторія (69,4 тис. км²). Воно займає прогин давнього фундаменту. В посушливих районах Африки є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюють свої обриси (Чад, Нгамі, «шотти» в Атлаських горах).