Геологія Азії

Геологічна будова

Азія не тільки найбільша, але і структурно найскладніша за структурою земної кори частина світу. На відміну від інших континентів, вона сформована шляхом розростання не однієї, а декількох древніх (докембрійських) платформ, простір між якими був заповнений складчастими поясами.

Північ Азії На півночі Азії, між Єнісеєм і Леною, Таймиром і Байкальською гірською країною, виділяється Сибірська платформа, її фундамент становлять в основі архейські кристалічні сланці, гнейси і граніти, між великими брилами яких виділяються вузькі пояси нижньопротерозойських протогеосинклінальних утворень. Фундамент Сибірської платформи виступає на півд.-сх. у вигляді великого Алданського щита, а на півночі (меншого розміру) — Анабарського масиву. Місцями на архейських блоках зберігся протоплатформний осадовий чохол (Удокан і т. ін.). Але власне платформний чохол починається з рифею, що заповнює авлакогени, і включає осадові товщі від венду до юри, які становлять великі синеклізи Ангаро-Ленську на півдні (в основному рифей-силур), Тунгуську на північному-заході (рифей-тріас), Вілюйськую на сході (рифей-юра). Їх розділяє похована рифейсько-ранньопалеозойська Центральносибірська антекліза. Починаючи з пізньої юри Сибірська платформа піднімається, і в рельєфі їй відповідає Середньосибірське плоскогір'я.

Схід Азії На сході Азії виділяється Китайсько-Корейська платформа, відділена від Сибірської Урало-Монгольським (Охотським) геосинклінальним складчастим поясом що тягнеться в загальному широтному напрямі від хребта Алашань до Японського і Східно.-Китайського морів. Фундамент цієї платформи, який виступає в Шаньдун-Корейському щиті, антеклізі Шаньсі, а також в крайовому піднятті Внутрішньої Монголії, має архейсько-нижньопротерозойський вік і складений кристалічними сланцями, гнейсами і гранітами. Рифей («сіній») заповнює Яньшанський авлакоген північніше Пекіну. З рифейських товщ починається осадовий чохол, що включає карбонатні шельфові відклади кембро-ордовика, вугленосну формацію верхнього палеозою (синеклізи Північно-Китайська, Пхьоннамська) і континентальну червоноколірну формацію мезозою (Ордоська синекліза). На зах. від Китайсько-Корейської платформи знаходиться ромбоподібний Тарімський масив. У складанні його підмурівка, оголеного по периферії масиву, нарівні з породами нижнього докембрію беруть участь складчасті і метаморфізовані породи верхнього докембрію. На центральну частину масиву накладена велика западина, виконана фанерозойським чохлом. На південь від Китайсько-Корейської платформи, по інший бік Циньлінської складчастої системи, лежить менша за розміром Південно-Китайська платформа (платформа Янцзи). Її фундамент загалом значно молодший, ніж фундамент Китайсько-Корейської платформи, оскільки крім порід ниж. докембрія включає менш метаморфізовані породи нижнього, середнього і частково верхнього рифея; він виступає в Кам-Юньнанському крайовому меридіональному піднятті на захід і Цзяннанській антеклізі на схід. До складу осадового чохла Південно-Китайської платформи входять в основному мілководно-карбонатні відкладення верхнього рифея-тріасу (синеклізи Гуансі-Юньнань) і континентальні червоноколірні товщі мезозою (Сичуанська синекліза).

Південь Азії На півдні Азії є Індостанська платформа, що належить до Гондванської групи. У її фундаменті переважають архейські утворення граніто-ґнейси, зелено-кам'яні вулканогенно-осадові товщі, чарнокіти і високометаморфізовані кристалічні сланці; підлеглу роль грають слабше метаморфізовані товщі нижнього протерозою (кварцити, мармури та ін.). Платформний чохол складається з уламкових товщ рифею (Віндійська, Кудипахська та ін. синеклізи), льодовикових вугленосних і червоноколірних континентальних товщ верхнього палеозою-мезозою (до нижньої крейди включно), що наповнюють систему авлакогенів (Нарбада-Сон, Маханаді, Годаварі), мілководно-морських осадів юри, крейди і кайнозою, що складають периокеанічні прогини, нарешті трапового плаща кінця крейди — початку палеогену, що покриває Деканське плато.

Південний Захід Азії На південному заході Азії, на Аравійському півострові, виділяється північно-східна частина Африкано-Аравійської (Африканської) платформи, фундамент якої виступає у вигляді Нубійсько-Аравійського масиву (щита), складеного метаморфізованими і прорваними гранітами осадово-вулканогенними товщами рифея, що були деформовані в байкальську епоху. На заході цей фундамент занурюється під фанерозойський чохол Східно-Середземноморської, на північному-сході — Східно-Аравійської зон перикратонних опущень. На півдні відособлюється синекліза Руб-ель-Халі. На північному-заході Аравійський півострів перетинається гілкою Східно-Африканської рифтової системи.

Південний Схід Азії На південному сході Азії до Сибірської платформи примикає, зчленовуючись з нею через Передверхоянський прогин, Верхояно-Чукотська складчаста область. Велика її частина (Верхояно-Колимська система) утворилася на фундаменті продовження Сибірської платформи, який оголений в Охотському, Колимському (Приколимське підняття) та Омолонському масивах. Простір між цими масивами виконаний рифейським і палеозойським (до низів карбону включно) комплексом карбонатних мілководних утворень, близьких за складом до осадового чохла Сибірської платформи; він перекривається значно потужнішим теригенним (верхоянським) комплексом верхнього палеозою, тріасу і юри; обидва комплекси спільно зім'яті в кінці юри — на початку крейди. У північній частині Верхояно-Чукотської області в широтному напрямі простежується Новосибірсько-Чукотська складчаста система, що виникла на корі океанічного типу; цей басейн відділяв Сибірську платформу від Гіперборейської, релікт якої зберігся в північному-сході частині Новосибірського архіпелагу і прилеглих акваторій.

Складчасті пояси Складчасті пояси. Одним із найбільших піздньопротерозойсько-фанерозойських складчастих поясів Азії є Урало-Монгольський (Охотський), що тягнеться між Східно-Європейською і Сибірською платформами в меридіональному напрямку на захід, Сибірською і Китайсько-Корейською в широтному напрямку на схід; ця східна частина іноді називається Центральноазійським поясом, а західна — Урало-Сибірським. До складу Урало-Монгольського пояса входять байкаліди (фундамент Тимано-Печорської плити, Північного Таймир, Єнісейський кряж, Східні Саяни, Патомське нагір'я), салаіриди і каледоніди (Тянь-Шань, західні і північні частини Центрального Казахстану, центральна частина Саянської області, Північна Монголія), герциніди (Південний Тянь-Шань, Джунгаро-Балхаська область, Рудний Алтай, Об-Зайсанська і Південно-Монгольська системи, Східне Забайкалля і Великий Хінган), кімериди (крайній південний схід Монголії, Східне Забайкалля, Амуро-Охотська система), а також фрагменти древнішої континентальної кори — серединні масиви (західна частина Центрального Казахстану, Тувино-Монгольський, Керулен-Аргунський, Буреїнський та ін.). Західні і центральні частини поясу закінчили свій геосинклінальний розвиток у кінці палеозою, крайня схід і південний схід — у середині або на початку мезозою. Починаючи з юри значна частина поясу між Уралом і Сибірською платформою була втягнута в опускання з утворенням Західно-Сибірської плити, покритої чохлом юрсько-крейдових і кайнозойських мілководно-морських і континентальних відкладів. На сході подібним чином виникли синеклізи Сунляо, Зее-Буреїнська, Далайнорська і ряд дрібніших западин.

Інший найбільший складчастий пояс Азії — Середземноморський геосинклінальний пояс — простягається в широтному напрямку на південь від Таримського масиву і Китайсько-Корейської платформи, на північ від Африкано-Аравійської та Індостанської платформ і на захід від Південно-Китайської платформи. Північна смуга цього пояса закінчила розвиток в середині або кінці палеозою; вона включає каледоніди Наньшаня і Північного Ціньліну, герциніди Північного Кавказу, Паропамізу і Гіндукушу, Північного Паміру, Куньлуня, Алтинтага, Центрального Ціньліна. На південь від зони герцинід, починаючи з Центрального Афганістану, Центрального і Південно-Східного Паміру, простежується зона кімерійських, в основному ранньомезозойських, деформацій; вона простягається південніше Куньлуня вздовж Північного Тибету, захоплює Південний Ціньлінь, Сікан і Юнь-Нань і в межах Індокитайського півострова. утворює дві гілки — Північно-В'єтнамську і Лаосько-Малайську, між якими розташовується Індосінійський серединний масив із ранньодокембрійським ядром і ранніми герцинідами в північно-східному обрамленні; Лаосько-Малайська гілка ранніх кімерид продовжується на південь — у південно-західній частині острова Калімантан. Південна частина Середземноморського поясу є зоною кайнозойських, альпійських покривно-складчастих деформацій і гороутворення. До початку альпійського етапу геосинклінального розвитку, тобто до юрського періоду, більша частина цієї зони розвивалася в платформному режимі, який встановився тут з венда-кембрія після байкальських деформацій і метаморфізму. Палеозойсько-тріасовий чохол цієї епібайкальської перигондванської платформи складений мілководноморськими теригеннокарбонатними відкладами. Лише на північному-заході периферії поясу альпійському геосинклінальному розвитку передував геосинклінально-орогенний розвиток в палеозої-тріасі (Західні Понтиди, Великий Кавказ, Копетдаг). Закладенню альпійської геосинкліналі передували дроблення і разсув континентальної кори з новоутворенням кори океанічного типу, релікти якої зараз широко розвинені у вигляді офіолітових комплексів, які створюють тектонічні покривні пластини, що складають меланж, або матеріал олістостромів. На окремих ділянках збереглися брили континентальної кори, що утворили мікроконтиненти в океані Тетіс, а потім серединні масиви в складчастому поясі (Північне Закавказзя, Центральний Іран, блок Лут на сході Ірану, Гільменд-Аргандабський блок у Центральному Афганістані, Південний Тибет, Східна М'янма). Основні деформації з утворенням покривал, направлених головним чином на південь, у бік Африкано-Аравійської та Індостанської платформ, почалися в кінці крейди і продовжувалися, все посилюючись, окремими імпульсами протягом палеогену і раннього міоцену, змінившись в олігоцені-міоцені гороутвореннями, що створило до кінця неогену споруди Великого і Малого Кавказу, Копетдагу, Понту і Тавра, Ельбрусу і Загросу, Кіртхара і Сулейманових гір, Гімалаїв, Індо-М'янмських ланцюгів (хребет Аракан-Йома), Зондського архіпелагу. Паралельно з їх спучуванням йшло накопичення молас в передових (Індоло-Кубанський, Терсько-Каспійській, Передкопетдагський, Месопотамський, Передсулейман-Кіртхарський, Передгімалайський) і міжгірних (Ріонський, Курінський, Західно-Туркменський, Центрально-Іранський, Південно-Афганський, Центрально-М'янмський та ін.) прогинах. Новітнє гороутворення розповсюдилося далеко за межі альпійської геосинкліналі, особливо в Центральній Азії, створивши могутній Центрально-Азійський гірський пояс, що включає Тянь-Шань, Памір, Алтай, Саяни, хребти Прибайкалля і Забайкалля, Куньлунь, Наньшань, Ціньлін, Великий Хінган і ін., а також найвище у світі Тибетське нагір'я.