Пустеля Великого Басейну — велика пустеля площею понад 300 000 км², розташована на заході Сполучених Штатів Америки, на території Великого Басейну, переважно в штатах Невада та Юта, а також у прилеглих районах Каліфорнії та Айдахо. Вона є однією з чотирьох великих , разом з пустелями Мохаве, Сонора та Чіуауа, серед яких пустеля Великого Басейну є найпівнічнішою та другою за розмірами після Чіуауа. Всесвітній фонд дикої природи виділяє її у окремий неарктичний екорегіон пустель і склерофітних чагарників — Чагарниковий степ Великого Басейну (ідентифікатор WWF: NA1305). Геологічна служба США та Агенція з охорони довкілля США також визначають пустелю Великого Басейну як окремий екорегіон — Центральні долини та хребти.

Рельєф пустелі Великого Басейну характеризується численними долинами, що перемежовуються витягнутими з півночі на південь гірськими хребтами. Тут переважає холодний пустельний клімат зі спекотним сухим літом та сніжною зимою. Біологічні угруповання пустелі Великого Басейну відрізняються залежно від висоти над рівнем моря, від пересохлих солоних озер через горбисті рівнині, порослі чагарниками полину, до сосново-ялівцевих рідколісь у горах. Значні відмінності між долинами та гірськими вершинами призвели до великого різноманіття природних оселищ та екологічних ніш, внаслідок чого по всьому регіону зустрічаються численні невеликі, ізольовані, генетично унікальні популяції рослин і тварин. За словами американського зоолога Дональда Грейсона, у , яка приблизно співпадає з екорегіоном чагарникового степу Великого Басейну, зустрічається понад 600 видів хребетних тварин, з яких 63 види перебувають під загрозою зникнення внаслідок знищення природного середовища.

Екологія пустелі також відрізняється в залежності від географії. На регіональний клімат впливає велика висота над рівнем моря та гірські хребти, що оточують пустелю: дощова тінь Сьєрра-Невади блокує вологі повітряні маси, що надходять з Тихого океану, тоді як Скелясті гори блокують вологу, що надходить з Мексиканської затоки. У різних частинах пустелі випадає різна кількість опадів залежно від впливу цих дощових тіней.

Географія

Пустеля Великого Басейну є однією з найбільш віддалених та диких областей у помірній зоні Північної Америки. Цей величезний регіон охоплює більшу частину Невади, за винятком крайньої півночі та півдня, західну половину Юти, а також невеликі прилеглі області на південному сході Айдахо та на сході Каліфорнії. Зі сходу він обмежений горами , які є частиною екорегіону гірських лісів Восатчу та Юїнти, а з заходу — горами Сьєрра-Невада, які входять до екорегіону лісів Сьєрра-Невади. На півночі, на території Колумбійського та Снейкського плато, чагарникові степи Великого Басейну переходять у більш прохолодні чагарникові степи Снейку та Колумбії, а на півдні — у більш спекотну та посушливу пустелю Мохаве.

Рельєф пустелі Великого Басейну характеризується численними . Як правило, широкі пустельні долини перемежовуються паралельними гірськими хребтами, орієнтованими з півночі на південь. Підняті брилові гори регіону зазвичай мають стрімкі схили. В регіоні є понад 33 гірські вершини, що підіймаються на висоту понад 3000 м над рівнем моря, тоді як дно більшості долин лежить на висоті понад 1200 м над рівнем моря. Гори Великого Басейну, як правило, вкриті лісом, і є частиною окремого екорегіону гірських лісів Великого Басейну.

У долинах регіону зустрічаються пересохлі озера (плая), солончаки, піщані дюни, тераси та невисокі пагорби. Там, де великі водні потоки стікають з гір у долини, зустрічаються пологі алювіальні конуси. Більшість річок, що течуть через територію пустелі Великого Басейну, є сезонними та пересихають влітку, або з'являються лише на короткий час після сильних дощів. Всі вони впадають у численні безстічні басейни, яких в регіоні нараховується близько сотні, та не мають виходу до Світового океану. Найбільшою річкою регіону є , яка впадає в , розташоване на заході Невади. Озеро Гумбольдта, як і озеро Пірамід, розташоване на заході регіону, та кілька менших озер, є залишком великого озера Лахонтан, яке існувало на території Великого Басейну у плейстоцені, коли клімат регіону був вологішим, ніж зараз. Також у плейстоцені існувало велике озеро Бонневіль, яке охоплювало більшу частину Західної Юти. Його залишком є Велике Солоне озеро, найбільше солоне озеро Західної півкулі, на березі якого стоїть місто Солт-Лейк-Сіті, столиця штату Юта.

Визначення та межі регіону Пустеля Великого басейну визначається її флорою та фауною, однак різні науковці мають різне визначення меж цієї пустелі. Так, американський герпетолог Джон Роберт Мейсі визначає її як "частину Великого Басейну, де відсутні креозотові кущі (Larrea tridentata)". Таким чином, за його визначенням, до чагарникового степу Великого Басейну входять пустельні долини Чалфант, , Бентон, Квін і та верхня частина долини Овенс на сході Каліфорнії, у яких відсутні креозотові кущі, на відміну від долин , та , де присутні ці рослини, типові для пустелі Мохаве.

У 1987 році американський біогеограф Джеймс Омернік визначив пустельний екорегіон між Сьєрра-Невадою та горами Восатч, який отримав назву "Північні долини та хребти". У 1999 році Агенція з охорони довкілля США (EPA) перейменувала екорегіон "Північних долин та хребтів" на "Центральні долини та хребти", а "Високу пустелю Снейкського плато" на "". Всесвітній фонд дикої природи прийняв межі екорегіону, визначені Омерніком, перейменувавши його на "Чагарниковий степ Великого Басейну"«Great Basin shrub steppe». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund., однак виділив високогірні райони, що містили голоценові рефугіуми, в окремий екорегіон гірських лісів Великого Басейну«Great Basin montane forests». Terrestrial Ecoregions. World Wildlife Fund..

Клімат

У пустелі Великого Басейну переважає напівпустельний клімат (BSk за класифікацією кліматів Кеппена) або холодний пустельний клімат (BWk за класифікацією Кеппена). Високогірний пустельний клімат регіону характеризується екстремальними різницями у температурі між спекотним сухим літом та холодною сніжною зимою, а також прохолодними вершинами гірських хребтів та теплими, вітряними долинами. Влітку вдень температура може підійматися до 32 °C, а вночі опускатися до 4 °C. У місті Елко в штаті Невада максимальна зареєстрована температура становить 42 °C, а мінімальна — -42 °C. Пустеля Великого Басейну є найхолоднішою серед великих пустель Північної Америки.

На клімат пустелі Великого Басейну значно впливають гори Сьєрра-Невада, розташовані на сході Каліфорнії. Ці високі гори, що підіймаються на висоту понад 4300 м над рівнем моря, відкидають велику дощову тінь на пустелю, розташовану східніше. Вологі повітряні маси, що надходять з Тихого океану, швидко втрачають свою вологу у вигляді дощу та снігу, коли вони підіймаються стрімкими гірськими схилами. Коли повітря досягає східної сторони гір, воно містить небагато вологи. Ефект дощової тіні більш виражений на заході регіону, ближче до Сьєрра-Невади. Тут середньорічна кількість опадів становить близько 230 мм, тоді як на сході регіону — близько 300 мм. Волога, якій вдається досягти екорегіону, як правило, випадає у вигляді дощу та снігу на великих висотах, у високогір'ях довгих паралельних гірських хребтів Великого Басейну. Зрештою, будь-які опади, які випадають у пустелі, не стікають ні в Атлантичний, ні в Тихий океан, а натомість стікають пересихаючими потоками до ефемерних чи солоних озер або зникають внаслідок випаровування або поглинання ґрунтом.

Температура у Великому Басейні значно різниться залежно від висоти над рівнем моря, в середньому знижуючись на 0,6 °C з підняттям на 100 м. Таким чином, різниця у температурі між вершинами гір та дном долин у один і той самий час може становити 17 °C. У розпал літа ця різниця може бути ще більшою. Погода в пустелі Великого басейну є дуже мінливою. За деякими винятками вітер зазвичай посилюється з підвищенням висоти, тому на гірських вершинах Великого Басейну часто дмуть сильні вітри.

Сухий клімат та нерівний рельєф регіону є занадто суворими для багатьох видів рослин та тварин; однак генетична адаптація до цих умов призвела до достатньо високого видового різноманіття в екорегіоні.

Клімат , розташованого в центральній частині регіону, є найкращим прикладом типового клімату пустелі Великого Басейну.

Клімат міста Фоллон, розташованого в долині є типовим для нижніх висот у західній частині пустелі Великого Басейну. Опадів тут випадає дуже мало, а літо спекотне, хоча температури тут не такі високі, як в пустелях Мохаве або Сонора, через більшу висоту над рівнем моря та більшу географічну широту регіону. Зими у цій частині басейну все ще доволі холодні.

Клімат пустелі Великого Солоного озера, розташованої на північному заході регіону, є яскравим прикладом холодного пустельного клімату. Слід відзначити, що у цій пустелі все ж випадає більше опадів, ніж у аналогічних плаях та солончаках на заході регіону, таких як пустеля Блек-Рок.

Ґрунти Ґрунтовий покрив території Великого Басейну представлений різними варіантами пустельних і бурих напівпустельних малогумусних і карбонатних ґрунтів. Вони розвинені на різних ґрунтоутворюючих породах, за механічним складом варіюються від глинястих до кам'янистих. Внаслідок безстічності території широко поширені засолені ґрунти — солончаки, солонці та різноманітні перехідні форми між ними. Засолені ґрунти зазвичай приурочені до понижень, які у минулому були зайняті озерами, або розвинулись на прилеглих до озер терасах, наприклад, у Бонневільському басейні, що примикає до Великого Солоного озера. Тут солончакові кори займають площу 315 тис. км² та характеризуються потужністю до 1 м. Вони складаються з хлористого кальцію, глауберової солі, гіпсу, вуглекислого сульфіду натрію, хлоридів магнію і калію тощо. Підраховано, що в басейні озера накопичено близько 7 млрд. т солейПрирода Мира. Пустыни / Бабаев А. Г., Дроздов Н. Н., Зонн И. С. и др. Отв. ред. Э. М. Мурзаев. — М. : Мысль, 1986. — 318 с. (с. 186).

Флора Ландшафт Великого Басейну, у якому долини перемежовуються витягнутими гірськими хребтами, призводить до надзвичайно високого біорізноманіття екорегіону. Тут зустрічаються різні рослинні угруповання: чагарники, луки та рідколісся, розподіл яких залежить від клімату, висоти над рівнем моря та ґрунтів. Крім того, на рослинні угруповання впливають антропогенні фактори. Висотна поясність сприяє формуванню близько 200 різних біологічних угруповань, які загалом можна згрупувати у шість загальних угруповань або "".

Зона лутигових чагарників

Зона лутигових чагарників розташована на найнижчих висотах регіону, на дні долин, де переважають солончаки. Рослини в цій зоні пристосовані до дуже невеликої кількості опадів, високих температур та засолених ґрунтів. У деяких долинах розташовані великі висохлі озера, відомі як плая, які періодично можуть наповнюватися водою. У деяких частинах цих озер життя може бути майже повністю відсутнім. На узбережжях плая домінують чагарники (Atriplex confertifolia). Також тут зустрічаються (Allenrolfea occidentalis), (Distichlis spicata), (Grayia spinosa), (Krascheninnikovia lanata), (Atriplex canescens), (Atriplex nuttallii), (Glossopetalon spinescens), (Suaeda calceoliformis), (Suaeda nigra), (Sporobolus airoides), а також кущі (Ericameria teretifolia). У більш засолених районах або там, де рівень ґрунтових вод високий, домінують американські солонокущі (Sarcobatus vermiculatus). Чагарники та пов'язані з ними трави, що ростуть на дні долин, зазвичай утворюють рясне дрібне насіння, яке поїдають гризуни та комахи. Дерева у цій зоні відсутні. Засолені ґрунти та брак вологи несприятливі для ведення сільського господарства; однак історично надмірний випас худоби призвів до скорочення площі і без того рідкісного рослинного покриву.

Зона полинових степів