«Вбивства на вулиці Морг» (англ. The Murders in the Rue Morgue) — оповідання американського письменника-романтика Едґара Аллана По, яке заведено вважати першим детективним твором в історії літератури. Вперше оповідання було опубліковане в філадельфійському «Graham's Magazine» 20 квітня 1841 року. Разом з оповіданнями «Таємниця Марі Роже» (1842) і «Викрадений лист» (1844) новела складає трилогію, присвячену французькому аристократу Оґюсту Дюпену. Поряд із іншими історіями циклу і новелою «Золотий жук» (1843), «Вбивства на вулиці Морг» включають до групи «логічних оповідань» або «оповідань про умовиводи» (так званих «раціоцінацій») Едґара По.

Оґюст Дюпен, молодий чоловік, що володіє неабиякими аналітичними здібностями, розслідує жорстоке і загадкове вбивство двох жінок, вчинене в Парижі, в будинку на вулиці Морг.

Для розкриття образу Дюпена, першого оформленого героя-детектива, і в описах його пригод Едґар По задіяв чимало прийомів, пізніше взятих на озброєння творцями таких популярних персонажів, як Шерлок ХолмсАнна Старобинец. 10 сумасшедших, которые нас заразили. Русский репортер № 8 (38) (5 марта 2008). Проверено 13 сентября 2012. . й Еркюль Пуаро.

Два твори, що передували оповіданню По, мають схожі елементи детективу: повість Вольтера «Задіг, або Доля» (1748) і новела Е. Т. А. Гофманна «Мадемуазель де Скюдері» (1819).

Сюжет

В 18… році в Парижі оповідач — безіменний герой, від імені якого ведеться розповідь, — знайомиться з месьє С. Оґюстом Дюпеном. Це ще молодий чоловік, нащадок знатного роду, який через неназвані обставини втратив практично все сімейне багатство і тепер змушений жити в суворій ощадливості. Оповідачу сподобалася компанія Дюпена, і він на час свого перебування в Парижі знімає будинок, де вони обидва поселяються. Ближче знайомство з Дюпеном відкриває, що той володіє визначними аналітичними здібностями.

В газетах починають писати про подвійне вбивство в будинку на вулиці Морг вдови мадам Л'Еспане і її дочки Камілли Л'Еспане. З повідомлень преси оповідачеві і Дюпену стає відомо, що вбивства сталися в закритій кімнаті на п'ятому поверсі будівлі. Жителі кварталу почули крики з вулиці, зламали двері в будинок, потім знайшли кімнату, з якої кричали, але жінки вже були мертві. Понівечене тіло мадам Л'Еспане викинули з вікна, але перед цим з такою силою перерізали горло бритвою, що при спробі підняти труп голова відвалилася. Дочку мадам задушили, а тіло сховали в камінну трубу. Майже всі меблі в кімнаті були зламані, на вцілілому стільці лежала закривавлена ​​бритва. Крім того, свідки стверджують, що, перебуваючи на сходах, чули через замкнені двері голоси, що вели суперечку, і запевняють, що вбивць було двоє. Один — француз, мову другого ніхто не зрозумів; свідки були різних національностей, але всі стверджували, що другий вбивця говорив мовою, що відрізнялася від їх рідної.

Незабаром поліція арештовує Адольфа Лебона, який вів справи з мадам Л'Еспане і в день вбивства проводжав її до будинку. Дюпен вкрай незадоволений діями поліції, критикуючи її за відсутність системи і схильність вдаватися в деталі при нездатності охопити всю картину цілком. Використовуючи зв'язки з поліцейським префектом, він домагається дозволу відвідати місце злочину.

Дюпен з'ясовує, що злочинці зникли через одне з вікон спальні по блискавичнику, що проходить уздовж стіни. Спираючись на три обставини справи — своєрідний голос, надзвичайну спритність і відсутність мотивів у такому винятковому за своєю жорстокістю злочині — Дюпен приходить до висновку про причетність до вбивств орангутана. Як підкріплення своєї теорії Дюпен показує оповідачеві знайдені ним на місці злочину темне волосся, не схоже на людське, і промальовування відмітин з горла задушеної жінки, які також доводять, що їх залишила не рука людини. Потім Дюпен пропонує оповідачеві прочитати статтю зоолога Кюв'є про анатомічний і загальний опис тварини.

Дюпен дає оголошення в газету про затримання орангутана. За цим оголошенням до нього приходить матрос. Дюпен вимагає від відвідувача розповісти все, що йому відомо про вбивства на вулиці Морг. Матрос пояснює, що його ручний орангутан довгий час сидів замкненим у клітці і спостерігав за своїм господарем, запам'ятовуючи всі його дії. Одного разу мавпа зламала клітку, вибралася з неї і, повторюючи побачене, вирішила поголитися. Матрос спробував відібрати в звіра бритву, але орангутан втік на вулицю і, видершись по ланцюгу блискавичника, проник у будинок до вдови і її дочки через відкрите вікно. Матрос переслідував мавпу, виліз слідом за нею по блискавичнику і став свідком вбивства. В паніці матрос зник з місця події, забувши про орангутана.

Дюпен відпускає матроса, оскільки той не може бути притягнутий до відповідальності. Через деякий час матрос зловив орангутана і продав його. Адольф Лебон був звільнений після того, як Дюпен і оповідач розповіли про все префекту.

Джерела задуму У той час, коли Едґар По писав «Вбивства на вулиці Морг», поняття детективного жанру ще не існувало, хоча історії, автори яких намагалися продемонструвати схожі способи розплутування загадок, вже були відомі.

У вересні — грудні 1838 року в журналі «Burton's Gentleman's Magazine» (попередник «Graham's Magazine») в формі оповідань були надруковані спогади французького детектива Ежена Відока «Неопубліковані сторінки життя Відока, французького міністра поліції», справжність яких викликає сумніви. Відомо, що Едґар По ознайомився з цим твором, і деякі біографи письменника стверджують, що Дюпен був списаний з образу Відока, представленого в цих мемуарах. Ім'я героя, можливо, було запозичене у Дюпена — персонажа тієї же серії оповідань. В одній з історій картина злочину схожа з описаною у «Вбивстві на вулиці Морг»: шиї жертв настільки порізані, що голови практично відокремлені від тіл. Можна припустити, що обізнаність письменника про діяльність Відока, популярність французького детектива й інтерес американських читачів до газетної кримінальної хроніки і привели По до задуму написати твір, предметом якого стало кримінальне розслідування, а місце героя зайняв детектив. Що стосується сюжетного повороту розповіді, По, ймовірно, надихнула реакція публіки на орангутана, показаного в Масонської Залі в Філадельфії влітку 1839 року.

Сам Едґар По, особливо в ранній період творчості, також любив демонструвати читачеві свої аналітичні здібності: наприклад, при написанні жартівливого оповідання «Три неділі на одному тижні» (1841) або при викритті принципу роботи шахового автомата Йоганна Мельцера (есей «», 1836).

Історія публікації

Спочатку По назвав оповідання «Вбивства на вулиці Тріанон» (), але потім перейменував його, щоб краще асоціювати його зі смертю. Оповідання вперше було опубліковане 20 квітня 1841 року в філадельфійському «»Публикация первого в истории литературы детективного рассказа «Убийство на улице Морг» Эдгара По . Сайт «Календарь событий». Перевірено 13 вересня 2012. , де По на той час працював редактором«Золотой жук», «Убийство на улице Морг», «Черный кот». Рассказы Эдгара По . «Радио России». radiorus.ru. Перевірено 13 вересня 2012. ПО, ЭДГАР АЛЛАН . Энциклопедия Кругосвет 1. krugosvet.ru. .. Гонорар за «Вбивства на вулиці Морг» становив 56 доларів — незвичайно багато, наприклад, за вірш «Ворон», написаний чотири роки по тому, По отримав усього 9 доларів.

У 1843 році По вирішив видавати серію брошур зі своїми новелами, друкуючи в номері по одному твору. Таку ідею подав літераторам Чарлз Діккенс, романи якого видавалися частинами. По надрукував тільки одну брошуру під назвою «Романтична проза Едґара А. По» (англ. The Prose Romances of Edgar A. Poe, No.I). До неї увійшли «Вбивства на вулиці Морг» і сатиричний твір «Чоловік, якого було розтрачено». Номер продавався за 12,5 центів. У цю версію оповідання «Вбивства на вулиці Морг» були внесені 52 зміни в порівнянні з оригінальним текстом із Graham's Magazine. Оповідання також увійшло до складу збірки кількох творів По з простою назвою «Оповідання» (), опублікованої 1845 року. При цьому сам автор не брав участі в відборі оповідань для збірки.

Формальним продовженням «Вбивства на вулиці Морг» стало оповідання «Таємниця Марі Роже», яке вперше було видане частинами в грудні 1842 і січні 1843 років. Єдине, що об'єднує ці два твори, це головний герой Оґюст Дюпен і повторне використання Парижа як місця дії. Втретє Дюпен з'являється в оповіданні «Викрадений лист», який По в листі Джеймсу Расселлу Лоуелл в липні 1844 року назвав одним з найкращих своїх оповідань про логічні міркування. До «логічних оповідань або оповідань про умовиводи» По зараховував три новели про Дюпена і твір «Золотий жук» (1843)ДЕТЕКТИВ . Энциклопедия Кругосвет. krugosvet.ru. Проверено 6 января 2012. .ПО, ЭДГАР АЛЛАН . Энциклопедия Кругосвет 2. krugosvet.ru. Проверено 13 сентября 2012. ..

Автограф «Вбивства на вулиці Морг», використаний для першої публікації в «Graham's Magazine», згодом був викинутий у відро для сміття. Новий працівник офісу видавництва Дж. М. Джонстон знайшов рукопис і взяв з собою при переїзді в Ланкастер, де працював в місцевій друкарні, а пізніше відкрив фотоательє. В період Громадянської війни Джонстон служив у піхотному полку. Рукопис він передав своєму батькові, який зберігав його між сторінок нотного видання. Рукопис вцілів у декількох пожежах, після війни знову був викинутий, згодом знову знайдений і повернений Джонстону. Він був куплений колекціонером Джорджем Вільямом Чайлдсом за 200 доларів. 1875 року він пожертвував 650 доларів на завершення пам'ятника на могилі Едґара По в Балтиморі. 1891 року Чайлдс заповідав автограф Едґара По державі, передавши його в Університет Дрекселя разом з листом, в якому виклав його історію. В архіві цього університету автограф оповідання зберігається і донині.

«Вбивства на вулиці Морг» першим з творів По було перекладене французькою. З 11 по 13 червня 1846 року оповідання публікувалося в паризькій газеті «La Quotidienne» під назвою «Un meurtre sans exemple dans les Fastes de la Justice» («Вбивство, рівного якому не знали аннали правосуддя»). Едґар По не був вказаний як автор, а багато деталей, такі як назва вулиці Морг і імена персонажів («Дюпен» став «Берньє»), були змінені. 12 жовтня 1846 в «Le Commerce» було опубліковано інший варіант перекладу під заголовком «Une Sanglante Enigme» («Кривава таємниця»), також без зазначення імені справжнього автора. Редактору «Le Commerce» було пред'явлено звинувачення в плагіаті з боку «La Quotidienne». У результаті судового розгляду факт авторства Едґара По відкрився французькій громадськості. В перекладі Шарля Бодлера оповідання було опубліковане в 1855 році, під назвою «Double assassinat dans la rue Morgue» («Подвійне убивство на вулиці Морг»).

Українською оповідання «Вбивства на вулиці Морг» перекладене М. Г. Сарницьким.

Аналіз твору

Теми

У листі до свого друга доктора Джозефа Снодґрасса Едґар По розповідав, що темою оповідання є «використання винахідливості при визначенні вбивці». Оґюст Дюпен, який не є професійним детективом, займається розслідуванням гучного вбивства як хобі. Крім цього, у нього є прагнення встановити істину і врятувати помилково звинувачену людину. У Дюпена немає меркантильних інтересів, і в підсумку він навіть відмовляється від грошової винагороди, запропонованої йому власником орангутана. Розкриття справжнього вбивці ставить крапку в розслідуванні, позаяк ані орангутан, ані його господар не можуть бути притягнуті до відповідальності.