дз — диграф, що використовується в кирилиці. Складається з двох окремих кириличних букв д і з. Позначає один звук — дзвінкий ясенний африкат [d͡z]; перед /i, j/ позначає палаталізований (пом'якшений) [d͡zʲ]. Використовується в слов'янських (білоруській і українській) і несловянських (абазинській, адигейській, кабардино-черкеській, осетинській) мовах.
Мови МоваМФАПриміткибілоруська /d͡z/ дві окремі літери, одна фонемаукраїнська /d͡z/ дві окремі літери, одна фонемаабазинська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дзадигейська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дзкабардино-черкеська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дзосетинська /d͡z/ самостійна літера ДЗ, дз
У білоруській і українській мовах дз читається як два окремих звуки на стику префікса і кореня слова : Наприклад: ; .
Інші позначення У кириличних абетках звук [d͡z] також позначається як: Ӡ — абхазька мова. Ѕ — македонська мова. У некириличних мовах: Ձ — вірменська мова ძ — грузинська мова dz — мови, що використовують латинку.
Примітки
Джерела
Півторак Г. П. Ч // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.