Йонел Братіану (Бретіану; рум. Ionel Brătianu, Ion IC Brătianu, *20 серпня 1864, маєток Флоріка, поблизу Штефенешті, Жудець Арджеш, Об'єднане князівство Валахії і Молдови — †24 листопада 1927, Бухарест) — румунський ліберальний державний і політичний діяч, лідер націонал-ліберальної партії Румунії, представник родини Братіану, члени якої займали важливі державні, серед інших — міністерські, посади у Румунському королівстві.

Біографія

Братіану п'ять разів — більше, ніж будь-хто, — ставав прем'єр-міністром Румунії. На періоди перебування його на цьому пості припали участь Румунії в Першій світовій війні, Паризька мирна конференція, приєднання Трансильванії і Буковини до Румунії і ряд інших знакових подій. У зовнішній політиці своїм головним завданням Братіану вважав максимальне розширення меж румунської держави за рахунок етнічно румунських територій. З 1907 по 1926 (з перервами) Братіану, крім усього іншого, очолював міністерства внутрішніх справ, національної оборони, громадських робіт. Займав пост міністра закордонних справ. З 1923 — почесний член Румунської академії.

Народився 20 серпня 1864 в маєтку Флоріка неподалік від Штефенешті в родині видатного румунського політичного діяча Йона Братіану, який згодом двічі обіймав посаду прем'єр-міністра країни. Йонел був першим сином і третьою дитиною в родині Бретіану — до моменту його народження у Йона і його дружини Пії, уродженої Плешояну, вже було дві дочки, а згодом в сім'ї народилися ще дві дочки і сини Діну і Вінтіле.

Йон Братіану виховував своїх дітей в дусі патріотизму, намагався забезпечити їх гармонійний фізичний і духовний розвиток. Йонел, з дитинства відрізнявся хорошою уявою і інтуїцією, не був винятком. Його першим учителем стала мати — з її допомогою хлопчик придбав навички читання і письма, вперше познайомився з географією, математикою, почав вивчати французьку мову. У 1873 батьки Йонела найняли для дітей швейцарську гувернантку, завдяки якій ті приступили до вивчення нового, німецької мови, а також освоїли гру на фортепіано, стали займатися малюванням, читати Біблію. У 1875 Йонел закінчив чотири класи початкової школи. Навчання він продовжив вже в Бухаресті, куди його сім'я переїхала в наступному році, після призначення Йона Братіану прем'єр-міністром Румунії. Тут, в столиці, Йонел вступив до Національного колледжу Святого Сави. Зарекомендував себе старанним учнем, у нього було найбільше зацікавлення до математики та літератури, але в значній мірі цікавився і долею румунського народу. Великий вплив на підлітка справили військові дії румунів проти османських військ, свідком яких він став за ініціативою батька, в ту пору колишнього військового міністра. Влітку 1882, здавши бакалаврські іспити, Йонел на недовгий період часу відправився добровольцем до лав румунських збройних сил.

Влітку 1883 дев'ятнадцятирічний Бретіану відправився в Париж і вступив до коледжу Сен-Барб — установа, де на високому рівні викладалися математика і фізика. Домігшись високих результатів в коледжі, юнак вирішив отримувати подальшу освіту в знаменитій Політехнічній школі, куди в травні 1884 записався слухачем. З осені 1886 також відвідував престижну паризьку школу мостів і доріг. Влітку 1889 Братіану завершив курс навчання в Політехнічній школі і отримав диплом інженера. Після повернення на батьківщину, з осені 1889, Братіану став працювати за фахом на румунських залізницях. В його обов'язки входила робота над вирішенням технічних питань, що стосуються організації руху по залізницях країни. Так, взимку 1891 на молодого інженера була покладена відповідальність за стан залізниць Молдови.

У політичне життя Румунії Йонел Братіану увійшов в 1895, вже після смерті свого впливового батька.

Початок політичної кар'єри

У 1905 Братіану взяв участь в організації так званих народних банків, що полегшували заможним селянам отримання кредитів, і агітації за створення сільської каси. Ця установа, за задумом націонал-лібералів, повинна була скуповувати маєтки, а потім перепродувати їх дрібними ділянками селянам. 9 листопада 1905, виступаючи в парламенті, Братіану запевнив поміщиків, що діяльність сільської каси не тільки не буде суперечити їх інтересам, але, навпаки, відповідати таким, створюючи соціальну опору в селі. 15 січня 1907 на партійних зборах націонал-лібералів Братіану зажадав зміни, на його думку, «слабкого», а тому «небезпечного» уряду .

У березні 1907, в розпал селянського повстання в Румунії, Братіану був призначений міністром внутрішніх справ країни. До боротьби з повсталими він привернув громадян, що побоювалися за своє майно, розпорядившись про видачу їм гвинтівок. 13 березня влада перейшла від консерваторів до націонал-лібералів. У новому уряді, незважаючи на те, що главою його був старий Дімітріє Стурдза, головну роль грав саме Братіану, який взяв на себе керівництво над придушенням селянських виступів і відновленням порядку в Румунії. Селянське повстання показало, що система аграрних відносин, що мала місце в Румунії, застаріла і потребувала кардинальних змін. Долаючи опір ряду консервативних угруповань, в період з 1908 по 1910 націонал-ліберали в парламенті лобіювали кілька законів, що забезпечували більш сприятливі умови для розвитку капіталістичних відносин в сільському господарстві.

Перший термін (1909—1911)

У січні 1909 Братіану змінив Стурдзу на посаді голови партії. У липні — вересні 1909 новий прем'єр-міністр здійснив офіційні візити в Австро-Угорщину і Німеччину з метою подати на розгляд владі цих країн план територіальної компенсації для Румунії за рахунок болгарських територій в разі порушення існуючого на Балканах статусу-кво по лінії Варна — Русе . Поїздка не принесла Румунії успішних результатів: німецькі власті визнали план «неактуальним», а у Відні Братіану порадили зайняти «пасивну і вичікувальну позицію». В цілому в передвоєнні роки зовнішньополітичні симпатії Братіану схилялися на користь держав Троїстого союзу, незважаючи на успадковану ним від батька франкофільскую позицію.

Другий термін (1914—1918)

Між Антантою і Центральними державами

Ще до безпосереднього початку Першої світової війни влада Німеччини і Австро-Угорщини стали докладати всіх можливих зусиль до того, щоб Румунія вступила у війну, спираючись на формальні румунські зобов'язання. Братіану всіляко затягував з відповіддю. 3 серпня, незабаром після початку військових дій, в замку Пелеш в Синаї відбувся коронна рада, що обговорювала питання про позицію Румунії в майбутньому конфлікті. За підтримку австро-німецького блоку висловилися лише король і колишній прем'єр-міністр, переконаний германофіл Петра Короп, тоді як решта присутніх на чолі з Братіану воліли зайняти вичікувальну позицію. «Цілком ймовірно, війна буде довгою, — сказав він на засіданні. — Почекаємо, як розвиватимуться події. Нам ще випаде нагода сказати своє слово». Після цього Короп вступив в полеміку з Братіану, але, поки вони сперечалися, прибула телеграма, яка підтвердила нейтралітет Італії. З урахуванням цієї обставини, а також відносного консенсусу присутніх на користь пропозиції Братіану, загальним підсумком засідання стало прийняття комюніке: Румунія займає позицію «збройного вичікування». Надалі королівство слідувало тактиці «збройного очікування» протягом двох років — з серпня 1914 по серпень 1916 років. Весь цей час Братіану віддавав перевагу політиці лавірування між країнами Антанти і Центральними державами, дотримувався крайньої обережності, намагаючись підтримувати нормальні відносини з обома таборами. За цей дворічний період він жодного разу не розкрив свої плани ні в парламенті, ні в пресі, за що газетярі прозвали Братіану «сфінксом».

Слідуючи своїм задумам, 1 жовтня 1914 Братіану уклав з російським урядом конвенцію, за якою останнім визнавало за Румунією «право приєднати населені румунами області до Австро-Угорської монархії», і до того ж в будь-який зручний для неї момент, в обмін на нейтралітет королівства. Поступово симпатія Братіану перейшла на бік Антанти: за підтримки ряду румунських політиків він зайнявся розробкою програми територіальних придбань за рахунок Австро-Угорщини. Переговори з Росією тривали все літо, аж до того, поки погано озброєні, потерпілі ряд відчутних поразок російські війська не перейшли в відступ на схід. В умовах, що склалися, а також у зв'язку з безперервним дипломатичним тиском з боку Франції і Великої Британії, які вимагали поступок для Румунії, російська влада була змушена піти на умови Братіану і на компроміс з румунським прем'єр-міністром. Дізнавшись про тиск на Росію, який чиниться союзними державами, той, в свою чергу, став ще наполегливіше наполягати на задоволенні всіх своїх вимог, підкресливши, що в такому випадку був би готовий виступити при будь-якому положенні справ в Галичині. Коли ж Росія погодилася на виставлені їм умови, виявилося, що глава румунського уряду навіть не визначився з терміном виступу проти Центральних держав.

У грудні 1914 року всі партії в парламенті Румунії прийняли пропозицію уряду — не обговорювати зовнішньополітичних питань. Вся зовнішня політика була цілком довірена Братіану. Навіть представники опозиційних партій підтримували дії прем'єр-міністра, осуджуючи його виключно за шантажистські методи ведення переговорів. У цьому особисто переконався російський посол в Румунії Поклевскій, що почав об'їзд діячів опозиції з метою заручитися їхньою підтримкою в діалозі з Братіану.

Влітку 1915 року, в розпал Галліполійській кампанії, Велика Британія поставила Росії умову в категоричній формі: угода з Румунією має бути досягнуто за будь-яку ціну. Вхід Румунії до складу Антанти був єдиним шансом для Великої Британії на перемогу в Галліполі: по румунській території проходив єдиний шлях, по якому союзники переправляли зброю в Османську імперію, і якщо поки Братіану лише «засмучував» цей процес, то в разі приєднання країни до Антанти він б позбавив Німеччину і Австро-Угорщину такої можливості. Братіану, тим часом, продовжував затягувати з прийняттям остаточного рішення. А потім і зовсім сталося непередбачене: румунський прем'єр-міністр відмовився підписати підготовлену угоду на своїх же умовах, пославшись на протидію колег по кабінету міністрів. При цьому Братіану обмовив, що вважає домовленість між урядами Росії і Румунії щодо територіальних домагань останньої «остаточно встановленою». На думку політологів, відмова міністрів була інсценована ним самим для того, щоб, проговоривши всі вимоги, піти від формального приєднання до Антанти. Втім, заборона на провезення зброї до Туреччини Братіану залишив в силі.

Для того, щоб перестрахуватися на випадок переходу переваги у війні до країн Четверного союзу, Братіану підтримував контакти з австрійськими та німецькими дипломатами і політиками, повідомляючи їм, нібито вступ Румунії у війну на боці Центральних держав є його особистим бажанням, і лише складна внутрішньополітична обстановка в країні заважає йому втілити його в дійсність. Відразу після ради в Синаї 3 серпня він накидав текст телеграм в Берлін. У них Братіану пояснював, що Румунія не може вступити у війну не тільки через страх перед невдоволенням румунської громадськості та масштабним наступом російських військ, але ще й тому, що Німеччина і Австро-Угорщина не попередили її про свої наміри, порушивши, таким чином, казус фьодеріс. Незважаючи на це, глава уряду Румунії дав гарантію, що в разі болгарського нападу на Сербію румунський уряд не вживатиме ніяких дій. Прем'єр-міністр також наводив довідки у австрійського посла в Румунії Оттокара Черніна з приводу отримання територіальних компенсацій в обмін на румунський нейтралітет. Влада Австро-Угорщини на це не пішла. «Робити дармові вчинки безглуздо», — писав завбачливий Чернін, який розумів, що Антанта може запропонувати більше, і Братіану, на його погляд, волів би «поцупити Трансильванію без ризику», ніж йти на такий заради придбання Бессарабії і частини буковинських територій.