Кулемет Максима зразка 1910 року (Індекс ГРАУ — 56-П-421) — станковий кулемет, варіант британського кулемета Максима, який широко використовувався російською і радянською арміями під час Першої світової і Другої світової війн. Кулемет використовувався для ураження відкритих групових цілей і вогневих засобів противника на відстані до 1000 м.

Історія Після успішної демонстрації кулемета в Швейцарії, Італії та Австро-Угорщині Гайрем Стівенс Максим приїхав в Росію з показовим зразком кулемета 45 калібру (11,43 мм).

У 1887 році пройшли випробування кулемета Максима під 10,67 мм патрон гвинтівки Бердана з димним порохомСемён Федосеев. Столетие легендарного «Максима» // журнал «Мастер-ружьё», № 11 (164), ноябрь 2010. — С. 40-46..

8 березня 1888 року з нього стріляв імператор Олександр III. Після випробувань, представники російського військового відомства замовили Максиму 12 кулеметів зразка 1895 року під 10,67—мм патрон гвинтівки БерданаСергей Монетчиков. Оружейники: неустрашимый «Максим» // журнал «Братишка», январь 2005..

Постачати кулемети Максима в Росію почало підприємство «Vickers, Sons & Maxim». Кулемети були доставлені в Санкт-Петербург в травні 1899 року. Новою зброєю зацікавився і російський військовий флот, він замовив ще два кулемети для проведення випробувань.

Надалі гвинтівка Бердана була знята з озброєння, і кулемети Максима були перероблені під 7,62 мм патрон російської гвинтівки Мосіна. У 1891—1892 рр. для випробувань були закуплені п'ять кулеметів під патрон 7,62х54 мм.

Для підвищення надійності роботи автоматики 7,62 мм кулемета в конструкцію був введений «дуловий прискорювач» — пристрій, призначений для використання енергії порохових газів, щоб збільшити силу віддачі. Передня частина ствола була потовщена для збільшення площі дульного зрізу а потім до водного кожуха був приєднаний ковпачок-надульник. Тиск порохових газів між дульним зрізом і ковпачком діяв на дуловий зріз ствола, штовхаючи його назад і допомагаючи йому швидше відкочуватися назад.

У 1901 році 7,62 мм кулемет Максима на колісному лафеті англійського зразка був прийнятий на озброєння сухопутних військ, протягом цього року в російську армію надійшло перші 40 кулеметів МаксимаР. Эрнест Дюпюи, Тревор Н. Дюпюи. Всемирная история войн (в 4-х тт.). книга 3 (1800—1925). СПб., М., «Полигон — АСТ», 1998. стр.587. В цілому, протягом 1897—1904 років був куплений 291 кулемет.

Кулемет (маса якого на важкому лафеті з великими колесами і великим бронещитом становила 244 кг) віднесли в підпорядкування до артилерії. Кулемети планувалося використовувати для оборони фортець, для відбиття вогнем із заздалегідь обладнаних і захищених позицій масованих атак піхоти противника. Цей підхід може викликати подив: ще в ході Франко-пруської війни французькі мітральєзи, застосовані на артилерійський манер, тобто батареями, були придушені прусським контрартилерійским вогнем через очевидні переваги артилерії над дрібнокаліберною зброєю по далекобійності.

У березні 1904 року було підписано контракт про виробництво кулеметів Максима на Тульському збройовому заводі. Вартість виробництва тульського кулемета (942 рубля + 80 фунтів стерлінгів комісійної винагороди фірмі «Віккерс», всього близько 1700 рублів) була дешевша, ніж вартість придбання у англійців (2288 рублів 20 копійок за кулемет). У травні 1904 року на Тульському збройовому заводі почалося серійне виробництво кулеметів.

На початку 1909 року Головне артилерійське управління оголосило конкурс на модернізацію кулемета, в результаті якого в серпні 1910 року на озброєння був прийнятий модифікований варіант кулемета: 7,62 мм кулемет Максима зразка 1910 року, який пройшов модернізацію на Тульському збройовому заводі під керівництвом майстрів І. А. Шестакова, І. А. Рудакова і П. П. ТретьяковаП. А. Гусак, А. М. Рогачев. Начальная военная подготовка (справочное пособие военрука). 2-е изд., доп. и перераб. Минск, «Народная асвета», 1975. — С. 188—190.. Зменшено вагу тіла кулемета і змінені деякі деталі: ряд деталей з бронзи замінили на сталеві, прицільні пристрої змінили для відповідності балістики патрона із загостреною кулею зразка 1908, змінили приймач, щоб він підходив під новий патрон, а також розширили отвір втулки надульника. Англійський колісний лафет був замінений на полегшений колісний станок А. А. Соколова, броньовий щит англійського зразка — на бронещит зменшених розмірів. Крім того, А. А. Соколов спроектував патронні коробки, двоколку для перевезення патронів, герметичні циліндри для ящиків з набоями.

Кулемет Максима зразка 1910 року зі станком важив 62,66 кг (а разом з рідиною, яку заливали в кожух для охолодження ствола — близько 70 кг).

Механізм

Автоматика кулемета працює на принципі використання віддачі ствола.

Будова кулемета Максима: ствол покритий зовні тонким шаром міді для запобігання від іржі. На ствол надітий кожух, який наповнюється водою для охолодження ствола. Вода наливається по трубці, з'єднаної з кожухом патрубком з краном. Для випуску води служить отвір, закритий нагвинчуваною пробкою. У кожусі є пароотвідна труба, по якій з нього виходить пар при стрільбі через отвір в дульній частині (закритий пробкою). На трубку надіта коротка, рухома трубка. При кутах піднесення вона опускається і закриває нижній отвір трубки, внаслідок чого вода не може потрапити в цю останню, а пар, що накопичився в верхній частині кожуха, буде входити через верхній отвір в трубку і далі вийде по трубці назовні. При кутах відміни станеться все навпаки.

До ствола приєднана рама, яка складається з двох планок. Передніми кінцями вона надіта на цапфи ствола, а задніми кінцями на цапфи мотиля. Мотиль з'єднаний шарніром з шатуном, а цей останній з замком. До остову замка, що має дві щоки, прикріплені на шпильках зовні: замкові важелі, колінчаті важелі; всередині — нижній спуск, коліно (), курок, запобіжний спуск з його пружиною і бойова пружина. На передню частину замка надіта бойова личинка таким чином, що вона може переміщатися вгору і вниз щодо нього. Рух її вгору обмежений виступом, а вниз — стрижнем. Головка замкових важелів надівається на передній кінець шатуна і при поверненні її на 60° щодо шатуна три секторних виступи його заходять за відповідні виступи головки замкових важелів. Таким чином замкові важелі, а отже, і замок, будуть пов'язані з шатуном. Замок може ковзати своїми виступами уздовж рами в пазах її, утворених ребрами. Виступи рами входять в прорізи на бічних стінках короба. Ці прорізи закриті планками. Вушка на коробі служать для встановлення кулемета на лафеті. Бічні стінки і дно короба складають одне ціле. На внутрішній стороні цих стінок короба на початку і в кінці є пази у вигляді хвоста ластівки. У передні всувається відповідними виступами передня стінка короба, яка складає одне ціле з кожухом, а в задні — потиличник. Передня стінка має два наскрізних канали. У верхній вставлений ствол, а через нижній проходять стріляні гільзи, причому пружина перешкоджає гільзам падати всередину короба. До потиличника прикріплений віссю спусковий важіль, нижній кінець якого пов'язаний шарніром з тягою. Спускова тяга укріплена на дні короба двома заклепками і так, що може трохи переміщатися уздовж короба. Короб закритий відкидною кришкою з засувкою. Кришка має прес, який не дозволяє замку піднятися вгору, коли він своїми ребрами вийде з пазів при відході ствола назад. На лівій боковій стінці короба укріплена на шипах коробка. З передньою стінкою її з'єднана гвинтом спіральна (поворотна) пружина. Гвинт служить для регулювання ступеня натягу пружини. Інший кінець її захоплює своїм гачком за ланцюжок, а ця остання в свою чергу пов'язана з ексцентричним припливом мотиля. Приймач вставлений в прорізи на бічних стінках короба. Він має повзуна з двома пальцями і з п'ятою. На п'яту надітий колінчастий важіль, інший кінець якого заходить у виріз рами. Внизу приймача укріплені ще два пальці, які мають, як і верхні, пружини.

Робота автоматики кулемета Дія автоматики кулемета заснована на віддачі затвора і зчепленого з ним ствола під тиском порохових газів. Відкотившись на деяку відстань, затвор і ствол розчіплюються і рухаються незалежно один від одного.

Щоб зробити постріл, треба підняти запобіжний важіль і натиснути на верхній кінець спускового важеля. Тоді тяга відійде назад і своїм виступом поверне нижній спуск, який звільнить коліно. Курок, не стримуваний більше щиколоткою, під дією бойової пружини рушить вперед і розіб'є капсуль патрона. Куля вилітає зі ствола через отвір сталевої пробки надульника. Порохові гази відштовхнуть ствол з рамою назад і вийдуть через отвори надульника. Для збільшення енергії віддачі служить надульник, а також ствол в дульній частині потовщений. Мотиль впирається в ребро і не може піднятися вгору, тому замок при такому положенні мотиля буде рухатися тільки разом з рамою і стволом назад. Якби після пострілу замок був відразу відкинутий пороховими газами від ствола, гільза патрона була б розірвана.

Пружина, на відміну від більшості систем, працює на розтяг, а не на стиск. Ствол з хвостовиком після цього зупиняється, а сполучений з важільною парою затвор («замок») продовжує рух назад, одночасно витягуючи новий патрон із стрічки і стріляну гільзу зі ствола. При накаті рухомої системи вперед новий патрон знижується на лінію ствола і досилається в патронник, а стріляна гільза подається в гільзовивідний канал, розташований нижче ствола. Стріляні гільзи викидаються зі зброї вперед, під стволом. Для реалізації такої схеми подачі дзеркало затвора має Т-подібний вертикальний паз для фланців гільз, і в процесі відкоту-накату переміщається вниз і вгору відповідно.

При русі ствола з рамою назад відбувається наступне: рукоятка мотиля ковзає по ролику (укріплений на осі правої планки) і завдяки своєму обрису опускає мотиль вниз. Цей рух мотиля змусить замок прискорити свій рух щодо рами, при цьому замок буде ковзати уздовж рами ребрами в пазах і відокремиться від ствола. Бойова личинка тримає патрони, що знаходяться в патроннику ствола і в приймачі, захоплюючи своїми ребрами за закраїни патронів. У момент віддачі бойова личинка витягує патрон з приймача і, коли замок відділяється від ствола, стріляну гільзу з патронника. Патрон і гільза утримуються у відповідних місцях личинки засувками з пружинами і не можуть опуститися відносно неї. При опусканні мотиля головка замкових важелів натискає на коліно, а ця остання відводить курок назад. Запобіжний спуск під дією його пружини заскакує своїм виступом за виступ курка. Коліно утримується в відведеному положенні нижнім спуском кулемета. Бойова личинка, ковзаючи по виступах бічних стінок короба своїми виступами, до кінця руху буде опускатися вниз внаслідок власної ваги і під дією пружин, укріплених на кришці короба, поки її виступи не ляжуть на ребра рами. У такому положенні бойової личинки новий патрон буде знаходитися проти патронника, а гільза проти вивідного каналу. При русі рами назад спіральна пружина розтягується і, коли мотиль повертається, ланцюжок навивається на ексцентричний приливок мотиля. Рама при русі назад своїм вирізом повертає колінчастий важіль так, що повзун відходить вправо і його верхні пальці заходять за наступний патрон.

Схема живлення