Гаубиця-гармата або гармата-гаубиця — артилерійська система, здатна виконувати функції як гаубиці, яка стріляє переважно по навісній траєкторії, так і гармати, яка стріляє переважно по настильній траєкторії. З гаубицею цю гармату зближує великий кут підвищення (близько 60—70°) і використання роздільного заряджання з перемінним зарядом. З гарматою — значна довжина ствола (не менше 30 калібрів) і, відповідно, висока початкова швидкість. Зазвичай (але не завжди) має великий калібр — 120 мм і більше.
Історія У російській, а на початку і в радянській армії гармати дуже сильно відрізнялися від гаубиць по довжині ствола і максимальному куті підвищення і проблем з класифікацією не виникало. Наприклад, 107 мм гармата зразка 1910/30 років мала довжину ствола 38 калібрів і максимальний кут підвищення 37°, а 122 мм гаубиця зразка 1910/30 років мала довжину ствола 12,8 калібрів і максимальний кут підвищення 45°. Однак в 1930-х роках в СРСР було вирішено модернізувати 152 -мм облогову гармату зразка 1910 року з метою збільшення її дальності стрільби. В ході модернізації кут підвищення збільшився до 45°. Гармата продовжувала називатися гарматою (офіційна назва 152 мм гармата зразка 1910/34 років), але її гаубичні властивості стали настільки явними, що навіть в службових документах цю гармату називали гаубицею. Щоб уникнути плутанини, для нової гармати був придуманий спеціальний термін — «гаубиця-гармата».
Область бойового застосування гаубиці-гармати є дуже широкою і одночасно поєднує в собі можливості гаубиці (боротьба з відкрито розташованою і прихованою живою силою і польовими фортифікаціями супротивника) і гармати (боротьба з бронетехнікою і довготривалою фортифікацією, стрільба на далекі дистанції). Однак у гаубиці-гармати віддається перевага гаубичним властивостями (кращі можливості по навісному вогню), а при переважанні гарматних властивостей універсальна гармата буде класифікуватися як гармата-гаубиця.
Поєднання властивостей двох типів артилерійських систем в одному є складним технічним завданням, рішення якого вимагає майстерності і навіть таланту з боку артилерійського конструктора. Дуже часто універсальні гармати виходили набагато гіршими ніж спеціалізовані і на озброєння не приймалися. Тому існує дуже мало широковідомих представників класу гаубиць-гармат. Однак серед них є дві гармати, визнаних шедеврами світової конструкторської артилерійської думки: це легка 25-фунтова англійська гаубиця-гармата QF 25-pounder і радянська важка 152-мм гаубиця-гармата зразка 1937 року (МЛ-20). Також гаубицею-гарматою можна вважати німецьку мортиру 21 cm Mrs 18 (довжина ствола 31 калібр і максимальний кут підвищення 70°). Близька до цього класу гармата німецька гаубиця 15 cm sFH 42 (довжина ствола 32,5 калібру, максимальний кут підвищення 45°). Як гармата-гаубиця класифікувалося радянських 152-мм гармата Д-20, іноді до цієї категорії відносили 122-мм гармату зразка 1931/37 рр. (А-19). Також явно є гарматами-гаубицями німецька 17 cm K MrsLaf і ряд інших потужних гармат з кутами підвищення близько 45—50°.
Іноді як гаубиці-гармати класифікують легкі піхотні (полкові) гармати на зразок 7,5 cm leIG 18, що важко визнати обґрунтованим, оскільки ці гармати мали невелику довжину ствола (менше 20 калібрів). Також не є гаубицями-гарматами великокаліберні зенітні гармати і універсальні гармати типу Ф-22, оскільки вони не мають роздільно-гільзового заряджання і змінного заряду.
В даний час термін гаубиця-гармата має виключно історичне значення, оскільки практично всі сучасні гаубиці мають ствол значної довжини і, таким чином, є гаубицями-гарматами. Так, наприклад, сучасна 152 мм буксирувана гаубиця 2А65 «Мста-Б» має ствол довжиною 53 калібри і максимальний кут підвищення 70°.
Література Гаубица-пушка // Вавилон — «Гражданская война в Северной Америке» / [под общ. ред. Н. В. Огаркова]. — М. : Военное изд-во М-ва обороны СССР, 1979. — (Советская военная энциклопедия : [в 8 т.] ; 1976—1980, т. 2).