Війна за Вльору (, ) або Війна 1920 року () — війна між князівством Албанія і королівством Італія, що йшла з 4 червня по 3 вересня 1920 року на території Південної Албанії і зокрема області Вльора. Албанські повстанці, які поступалися за чисельністю і озброєнням італійцям, зуміли домогтися перемоги і визнання незалежності Албанії: обговорення меж молодої держави на Паризькій мирній конференції остаточно завершилося лише після закінчення війни за Вльору. Цей конфлікт вважають поворотним моментом в історії незалежної Албанії.

Передісторія Перед вступом у Першу світову війну на боці Антанти 1915 року Королівство Італія підписало таємну Лондонську угоду, за якою зобов'язувалося вступити у війну проти Німеччини й Австро-Угорщини в обмін на низку територіальних поступок після війни. У число обіцяних територій входили Валона (нині Вльора) і острів Сазено (нині Сазані), а майбутнє самої Албанії залишалося під питанням: згодом Антанта могла домогтися розділу значної частини Албанії між Сербією, Чорногорією та Грецією, а частину албанських територій оголосити нейтральною зоною або зовсім віддати ІталіїSouthern Albania, 1912—1923 Publisher Stanford University Press ISBN 0-8047-6171-X, 9780804761710 p.61. На Паризькій мирній конференції, що пройшла в 1919—1920 роках, союзники довго не могли визначитися щодо кордонів Албанії, але при цьому не піддавали сумніву права Італії на Вльору. Прем'єр-міністр Франческо Нітті очікував, що союзники підтримають приєднання албанських земель до ІталіїItaly from liberalism to fascism, 1870—1925 Author Christopher Seton-Watson Edition illustrated Publisher Taylor & Francis, 1967 ISBN 0-416-18940-7, ISBN 978-0-416-18940-7 p. 578.

Перебіг війни Албанський уряд не визнавав претензій Італії й не бажав іти на поступки. 4 червня він зажадав від Італії відмовитися від претензій на Вльору й передати управління містом і областю Албанії, на що генерал Сеттімо Пьячентіні відповів відмовою. Албанці оголосили про створення Національного комітету оборони під керівництвом Казіма Кочулі і стали збирати добровольців для захисту своїх земель. Командиром загону чисельністю в 4 тисячі осіб став Ахмет Лепеніца. Албанські повстанці були погано озброєні: не всі мали вогнепальну або навіть холодну зброю, хтось озброювався палицями і камінням. Їм протистояли 20 тисяч навчених італійських солдатів, які були озброєні артилерією й мали підтримку з моря.

Албанці зав'язали бої в регіоні Вльора, а незабаром заколотників підтримали і добровольці з інших великих албанських містGLI ITALIANI IN ALBANIA . Стрімкий натиск албанців не дозволив італійцям перекинути підкріплення, а заколотники взяли місто Вльора в облогуУтворення Албанської держави . 2 серпня 1920 року Італія підписала угоду з Албанією й погодилася вивести свої війська і відмовитися від претензій на Вльору. 5 серпня оголошено припинення вогню, що поклало кінець збройним зіткненням.

Розстановка сил

Албанія Албанські повстанські частиниЗагони з ШуллеріКало ТелхаїЗагони з Ррапо Чело і Халім РакіпіЗагони з ДукатаШеме Садіку і Ходо ЖекіріСили з Лумі та ВльориСалі ВраніштіСили з ФенгуМучо АліуСили з КаніниБекір ВелоСили з Сили з Ріжа РунаСил з Джафер ШехуСили з МаллакастриБекташ Чакрані та Халім ХамітіСили з СкрапараРіжа КодьєліСили з БератаСеїт Топтані та Іжедін ВріоніСили з ПекініАдем ГінішіСил з Гірокастр та Сили з ЧамеріїАлуш Сеті Така і Мухарем РушитіСили з КорчіКапітан Феріт Фрашері й Тосун СеленіцаСили з ТіраниКапітан Ізмаїл Хакі КучіДобровольці зі СШАКапітан Акіф Перметі й Карейман Татжані

Італія Італійські частини Район Підрозділ КомандувачРайон Вльора—КанінаШтаб 36-ї дивізіїГенерал Сеттімо Пьячентіні, генерал Еммануеле Пульєзе і генерал де ЛукаКотаТранспортний, продовольчий і медичний центр, 4-е командування змішаної артилерії, альпійський батальйон і 72-й піхотний батальйонКомандир карабінерів, генерал Енріко Готті, начальник гарнізону Кавалло МікелеГьормЦентр кулеметної ротиКапітан БергамаскіЗамок Матохасанай72-й піхотний батальйон, піхотний полк, 182-я батарея гірської артилерії (70-мм гармати)МайорЗамок ТелепенаПіхотний батальйон, 157-ий артилерійський відділ, сили карабінерівМайор БронцініПеревал Ллогара35-й батальйон 35-го полку берсальєрів, 105-й підрозділКапітан БоансеаХімараШтаб 35-го полку берсальєрівГенерал Россі, полковник МанганеліСеленіцаМайор ГвадалупіЗатока ВльориКорабель «Сан Маріо», «Бручеті», «Дуліо», «Алькіна», «Оріон», «Арчіоне»Район Уйа-ФтохтаАвіаціяПанаяСклади італійських військВайзаШпиталь і пости охорони

Мирна угода

Після тримісячних боїв було підписано мирну угоду між Італією та Албанією, згідно з якою Уряд Італії зобов'язувався виконати такі пункти:

Визнати незалежність, територіальну цілісність і суверенітет Албанії в межах кордонів, встановлених 1913 року на конференції в Лондоні. Скасувати протекторат, утворений в 1917 році, повністю відмовитися від претензій на місто Вльора і околиці, а також від ідеї утворення будь-якого мандату в Албанії. Вивести війська не лише з Вльори та її околиць, а й з території Албанії. При цьому італійці зберігали контроль над островом Сазані, мисами Лінгетта і Трепорті (для контролю затоки Вльора) з правом будівництва укріплень, а також невеликий загін в Шкодері. Провести обмін військовополонених з Албанією і звільнення за амністією всіх заарештованих.

Це була перша в історії Албанії угода з іноземною державою, і албанці використовували весь свій вплив і свою міжнародну підтримку для досягнення своїх цілей — зокрема, визнання їхніх кордонів за угодою 1913 року.

Пам'ять Про події війни оповідає албанська народна пісня «Народ Вльори» ()

І що ми чуємо, На жаль на нашу Флору: Італійці наступають: На поїздах і парашутах. Але вона не здалась, ми не допустимо цього. Зберіться, товариші, в атаку, Звільнимо нашу Вльору.

Примітки

Література

Akademia e Shkencave e RPSSH «Fjalori Enciklopedik Shqiptar», Tirana, 1985. Jacques, Edwin. Shqiptarët: Historia e popullit shqiptar nga lashtësia deri në ditët e sotme. Trans. Edi Seferi. Tirana: Mcfarland, 1995. Pearson, Owen. Albania in the Twentieth Century: A History. Volume One. New York: I.B. Tauris, 2006 (ISBN 1-84511-013-7).