Лазар Лаза Костич (Ковиль, 31 січня / 12 лютого 1841 — Відень, 26 листопада 1910) — сербський вчений і академік. Займався літературою (поезією та прозою), правом, журналістикою та естетикою. За освітою був доктором права.
Біографія Він народився 1841 року в Ковилі, Бачка, у військовій родині. Його батька звали Петро Костич, а матір — Христина Йованович. У нього також був старший брат Андрія, але він не пам'ятав ні його, ні матір, бо вони померли, коли Лаза був ще немовлям. Петро Костич, батько Лази, помер 1877 року. Він навчався у початковій школі у своєму рідному місці, де його вчителем був Глігорій Гліша Качанський. Він закінчив середню школу в Новому-Саді, Панчево та Буді, а 1866 року отримав юридичний ступінь та докторський ступінь в Пештському університеті. Він розпочав свою кар'єру вчителем середньої школи в Новому-Саді; пізніше став адвокатом, великим нотаріусом та головою суду. Все це тривало близько восьми років, а потім, до самої смерті, займався виключно літературою, журналістикою, політикою та державними справами. Його двічі ув'язнювали в Пешті: вперше за неправдиве повідомлення про участь у вбивстві князя Михайла, а вдруге — за войовничу та антиавстрійську промову в Белграді на церемонії оголошення князя Мілана повнолітнім.
Після звільнення, як знак визнання, його обрали депутатом угорського парламенту, де, як один із найкращих соратників Светозара Мілетича, жваво та сміливо працював на благо сербської справи. Потім він жив у Белграді та редагував «Сербську незалежність», але під тиском реакційного уряду мусив покинути Сербію. На запрошення князя Ніколи він вирушив до Чорногорії та пробув там близько п'яти років, працюючи редактором офіційної чорногорської газети та політичним соратником князя. Але й там виник конфлікт, тому він повернувся до Бачки. Решту життя він провів у Сомборі відносно мирно. Там він протягом десяти років був президентом Сербської національної читальні, яка зараз носить його ім'я.
У 1892 році в Пешті він зустрів Ніколу Теслу, якому в 1895 році порекомендував для шлюбу Ленку Дунджерську, в яку сам був таємно закоханий.
Він помер у 1910 році у Відні та був похований на Великому православному кладовищі в Сомборі. Його пам'ятатимуть як одного з найважливіших письменників сербського романтизму.
27 лютого 1883 року його було обрано членом Сербського наукового товариства, а 26 січня 1909 року — дійсним членом Сербської королівської академії.
Літературна робота
Він часто дратував сучасників своєю поведінкою та зовнішністю. Атмосферу, що панувала навколо поета, достатньо виражає часто вживаний вислів «Божевільний брехун». Поет ще більше кидав виклик, бо усвідомлював свій поетичний геніалізм і бідність духу навколишнього світу.За часом, у якому він жив і творив, Костич був романтиком, але багатьма своїми досягненнями він був попередником модернізму 20-го століття. Його натура повністю відображена в його віршах. Він був гордим, впевненим у собі, гострим розумом, зухвалим і відкритим. Він постійно відхилявся від буденного та звичного. Він був дивакуватим, ексцентричним, розпатланим романтиком, який відрізнявся від інших, був відсторонений і оригінальний у всьому, що робив.
Лаза Костич, як поет, філософ та естетик, розробив та теоретично пояснив свою оригінальну поезію. Основний принцип — перетин протилежностей (тем, мотивів, форм, поетичних образів, ритмів, звуків). У реалізації цього принципу значну роль відіграють два явища: симетрія та гармонія.
Як політик і громадський діяч, Костич мав сильний вплив на сербське суспільство свого часу. Він був одним із засновників і лідерів Об'єднаної молоді, ініціатором і редактором багатьох літературних і політичних газет, а також близьким соратником Светозара Мілетича. В Австрії він боровся проти клерикалізму та реакції, а в Сербії — проти бюрократичної дисципліни та династиї. З віком він відмовився від свого колишнього бойового духу та вільнодумства, що стало причиною того, що його літературну творчість почали недооцінювати.
Костич розпочав свою літературну кар'єру на піку романтизму, поряд із Змаєм, Якшичем та іншими видатними письменниками. Однак, менш ніж за десять років творчої діяльності він став одним із найвидатніших поетів і найвідомішим представником сербського романтизму.
У 1900 році він переклав з німецької мови підручник римського права «Пандекта», протягом якого він проводив значну частину свого часу в монастирі Крушедол.
Костич часто торкався універсальних тем та людських проблем у своїй поезії, особливо взаємин між людиною та Богом, суспільством та ближніми. Він робив свій внесок у стилістичні та лінгвістичні інновації, вільно експериментуючи, часто на шкоду ясності. Його творчість ближча до європейського романтизму, ніж творчість будь-якого іншого сербського поета його часу. Костич безуспішно намагався поєднати елементи народної пісні з елементами європейського романтизму в численних, неповних теоретичних есе. Відсутність успіху можна пояснити прогресивним характером його поезії, ідеями його часу та його ексцентричністю.
П'єса Костича «Максим Црнојевић» (1863) є першою спробою драматизації епічної поеми. «Пера Сегединац» (1875) розповідає про боротьбу сербів за свої права в Австро-Угорщині, а його п'єса «Гордана» (1890) не отримала особливих схвальних відгуків.
Він був першим, хто запровадив ямбічний вірш у драматургію поезії, і першим, хто переклав твори Шекспіра сербською мовою. На європейському конгресі авторів на початку 20 століття він спробував пояснити зв'язок між сербською культурою та західноєвропейськими культурами.
Будучи перекладачем Шекспіра, Лаза Костич свідомо включив шекспірівські елементи, адаптуючи сербську історію та епос для театру, але, незважаючи на це, він створив оригінальний та впізнаваний стиль. Як його поетичний талант, так і добре знання античності та епохи Відродження дозволили Костичу створювати трагедії, сюжети яких відхиляються від літературних та історичних моделей, а сам сюжет, типовий для творів романтизму, висуває на перший план кохання та національний екстаз.
Приватне життя Лаза Костич був відомий своїм зухвалим одягом, зухвалою позицією, критикою та поезією, що принесло йому прізвисько «Божевільний Лаза». Лазу Костича можна охарактеризувати як дивака.
Близько 1900 року він провів значну частину свого часу в монастирі Крушедол.
Ленка Дунджерська Костич дружив з Лазарем Дунджерським, патріархом однієї з найважливіших сербських дворянських родин в Австро-Угорщині. Він був закоханий в Єлену Ленку Дунджерську, молодшу дочку Лазаря, яка була на 29 років молодша за нього. Поета полонила не лише краса Ленки, а й її освіта, інтерес до мистецтва та знання мов (німецької, французької, угорської). На момент знайомства з Костичем вона вже відхилила кілька пропозицій руки і серця, а потім відмовлялася чути від інших. Тому Софія, її мати та брат Гедеон казали, що літня та бідна поетеса відганяє залицяльників. Але батько Ленки Лазар, який дуже цінував поета, свого друга та хрещеного батька, і на той час підтримував його фінансово, мав більш дипломатичну позицію. Дівчина не була байдужа до Костича, старшого за неї на тридцять років, про що свідчить її щоденник, фрагменти якого були опубліковані через 120 років після її смерті:
Поету було дедалі важче прийняти кохання Ленки. Він часто усамітнювався в монастирі Крушедол. Він навіть сам намагався знайти Ленці чоловіка. Хоча Ленка відповідала йому взаємністю, Лазар Дунджерський не схвалював їхні стосунки і не дозволяв їм одружитися. Він влаштував шлюб Костича та Юліани Паланацкі. Костич намагався влаштувати шлюб Ленки з сербсько-американським вченим Ніколою Теслою, але Тесла відмовився від пропозиції.
Батько Ленки порадив поетові нарешті одружитися з Юлією Паланацькою, багатою куртизанкою із Сомбора. У битві між розумом і серцем розум переміг у поета. Він так і зробив, і в 1895 році вони з Юлією вирушили у весільну подорож до Венеції та відвідали церкву Санта-Марія-делла-Салуте. Ленка мовчала, приховуючи свої емоції. Того ж року, через два місяці після весілля Костича, вона раптово померла у Відні, у свій 25-й день народження. Її смерть, яку лікарі вважали спричиненою черевним тифом, залишалася оповитою таємницею. Багато авторів стверджують, що вона скоїла самогубство або померла від горя. Перед весіллям Костича вона написала у своєму таємному щоденнику:Після її смерті Костич написав «Санта Марија дела Салуте» — один зі своїх найважливіших творів і, як кажуть, один із найкрасивіших любовних віршів, написаних сербською мовою.
Вірш було опубліковано в 1909 році, а поет помер через рік. Історія кохання стала основою для фільму «Санта Марија дела Салуте», прем'єра якого відбулася в грудні 2016 року.
Спадщина З 2005 року на честь Лази Костича названо школу в Новому Белграді. Початкова школа в Ковілі, місці народження Лази Костича, також носить його ім'я. З 2000 року в Новому Саді існує гімназія, названа на честь Лази Костича, і це, мабуть, єдина середня школа в Сербії, яка має справжній шкільний театр на 215 місць та сучасне обладнання для професійної роботи.
На його честь було засновано нагороду Лази Костича та нагороду «Награда Венац Лазе Костића», а на честь поеми «Санта Марија дела Салуте» у Сомборі було організовано захід «День Лази Костича», де щороку 3 червня обраному поету вручається вінок Лази Костича. Першим лауреатом став Перо Зубац, а у 2016 році — Душко Новакович та Стоян Бербер. У 2017 році нагороду отримав поет з Нового Саду Йован Зівлак.
У 1985 році про нього зняли фільм «Справа Лази Костича». Бібліотека «Лаза Костич» на Чукариці названа на його честь. На його честь названо вулицю Лази Костича (Сомбор).
Лаза Костич входить до списку 100 найвидатніших сербів.
Він є одним із засновників добровільної пожежної охорони в Нові-Саді, яка сьогодні носить його ім'я: DVD «dr Laza Kostić».
Сербський журналіст і публіцист Іван Калаузович Іванус написав ліричну, елегійну поему «Реквієм за Лазою Костичем» у березні 2017 року, задуману як продовження поеми «Санта Марија дела Салуте» та данина пам'яті Лази Костича. Слова «Реквієму…» вперше почула публіка в Чикаго перед показом фільму «Santa Maria della Salute» режисера Здравка Шотри в кінотеатрі «Century Centre». Їх прочитала перед повною аудиторією Мілка Фігурич, журналістка колишнього Радіо Сараєво. Вокальне виконання «Реквієму за Лазою Костичем» транслювалося в рамках програми «Tonight Together» на Першій програмі Радіо Белград у квітні 2017 року. Мілка Фігурич знову виконала роль оратора, голос якого тоді вперше пролунав на хвилях Радіо Белград після розпаду системи JRT.
Твори
Поезія
Близько 150 ліричних та двадцять епічних поем, балад та романсів. Међу јавом и мед сном Santa Maria della Salute
Драма
Максим Црнојевић, (написана 1863, објављена 1866) COBISS.SR 138395143 Пера Сегединац (1882) Ускокова љуба или Гордана (1890)
Вибрані оповідання
Чедо вилино Махараџа Мученица
Інші роботи
Основа лепоте у свету с особеним обзиром на српске народне песме, естетичка расправа (1880) Основно начело, Критички увод у општу философију, филозофски трактат (1884) О Јовану Јовановићу Змају (Змајови), његовом певању, мишљењу и писању, и његовом добу, монографија (1902)
Переклади
Гамлет Ромео і Джульєтта Річард III «Пандекта», підручник римського права, перекладений з німецької мови в 1900 році.
Галерея
Література
Поповић, Миодраг (1985). Историја српске књижевности — Романтизам, Књ. 2. Завод за уџбенике и наставна средства — Београд. стр. 362 Народна енциклопедија, Ст. Станојевић, Загреб, 1925—1929.стр. 401–403P. Петрович
Примітки
Посилання
Біографія на сайті САНУ
Лаза Костић: Вірші
Лаза Костич не робив Ленці пропозицію («Політика», 2 вересня 2010 р.)
Фонд Лази Костича (Метою Фонду є просування творчості Лази Костича) Розп'ятий Прометей — Лаза Костич (1841—1910) (16 червня 2016) Прости мені, мамо, я дуже грішна («Вечірні новини», 5 березня 2019 р.) Доктор Мілош Савін — «Лаза Костич — політичний товариш Светозара Мілетича» Панельна дискусія «Соціальна думка Лази Костича»