Соціальна організація - це організація, яка має соціальну мету та спрямована на розв'язання соціальних проблем, задоволення потреб та інтересів конкретної групи людей або суспільства в цілому. Соціальні організації можуть бути різного типу та форми власності, включаючи громадські об'єднання, неприбуткові організації, благодійні фонди, громадські ініціативи, спілки, та інші. Вони працюють у сферах, таких як охорона здоров'я, освіта, допомога малозабезпеченим, культура, екологія, права людини, тощо. Соціальні організації грають важливу роль у вирішенні соціальних проблем і сприяють поліпшенню якості життя громадян і розвитку суспільства.

Зміст поняття Поняття організації в науці використовується у кількох значеннях: організація відображає міру впорядкованості соціальної системи, показує, наскільки вона відійшла від самоорганізованості або дезорганізації; організація є формою соціальних відносин і, врешті-решт, дає нам розуміння суті самого суспільства (проста кооперація, мануфактура, фабрика); організація — процес налагодження зв'язків під час сумісної діяльності (організація роботи, організація відпочинку тощо); організація — це соціальна група, яка створюється спеціально для виконання певної діяльності, а значить має мету та реалізує суспільну функцію.

Всі ці значення певним чином пов'язані, однак у соціології аналізується найчастіше останнє значення, на відміну від третього, котрим користується теорія менеджменту та маркетингу. Широко використовують термін «організація» також кібернетика, економіка, біологія та інші науки. Соціологія ж вивчає організацію під своїм специфічним кутом зору, аналізуючи соціальну поведінку індивідів, груп, утворень.

У межах соціології розроблена спеціальна соціологічна теорія (теорія середнього рівня) та відносно автономний напрям в теорії організації — соціологія організацій, яка намагається пояснити природу, механізми функціонування і розвитку організацій, спираючись на соціологічну теорію. В ній організація розглядається як соціальна інституція, система зв'язків і відносин між людьми, як частина соціального оточення людини. У сучасній науковій літературі існує безліч визначень організації, з яких зазвичай виділяються концепція організації як раціональної системи або системи, спрямованої на досягнення мети. Можна виділити чотири основні напрями у визначенні теорії організації: Відповідно до точки зору одного з основоположників сучасної американської теорії управління Ч. БарнардаBarnard Ch. A Definition of Authority. N.Y., 1952, Р. 25-27, організація - це такий вид кооперації людей, котрий відрізняється від інших соціальних груп свідомістю, передбачуваністю та цілеспрямованістю. Барнард і його послідовники в основному розглядали спільні дії людей, їхню кооперацію, а вже потім необхідність досягнення цілей. Інший напрямок найкраще характеризує точка зору теоретиків організації Д. Марча і Г. СаймонаMarch J., Simon H. Organizations. N.Y., 1958, Р. 19, згідно з якою організація — це співтовариство взаємодіючих індивідів, яке є найпоширенішим в суспільстві і містить центральну координуючу систему. Висока специфічність структури та координація усередині організації відрізняють її від дифузних і неврегульованих зв'язків між неорганізованими індивідами. Все це надає організації схожості з окремим біологічним організмами. Американські соціологи П. Блау та В. Скотт представляють третій напрям у визначенні організаціїBlau P., Scott W. Formal Organizations. L, 1979, Р. 8. У цьому визначенні вказується основна, на їх думку, характеристика організації — те, що вона для досягнення специфічних цілей повинна бути формалізованою, тобто володіти формальною структурою. На думку американського дослідника організацій А. Етціоні, організації — це соціальні об'єднання, які свідомо конструюються і реконструюються для досягнення специфічних цілей, що характеризуються свідомим членством в організації та свідомими діями її членівEtzioni A. The Comparative Analysis of Complex Organizations. N.Y., 1961.,Р. 45-46.

На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати наступне визначення організації: організація — це соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і формування високоформалізованних структур на основі спеціалізації або розподілу праці.Фролов С. С. Социология организаций: Учебник. — М.: Гардарики, 2001. — 384 с.

Соціальну організацію можна визначити як цілісну функціонально-цільову систему, яка має притаманну їй соціальну структуру, свої функції й ієрархізовану взаємодію між індивідами, групами та структурними підрозділами, створену для задоволення суспільних потреб індивідів та всього суспільства. По суті, соціальна організація — це система свідомої координації цілей діяльності людей. У цьому визначенні зафіксовано дві важливі характеристики організації: те, що вона є певною соціальною спільнотою, групою та що ця спільнота має функціонально-цільову природу, оскільки створюється для реалізації певних цілей. Таким чином, соціальна організація є засобом забезпечення значущої поведінки людей для досягнення конкретної мети.

На думку польського соціолога Яна Щепаньського, соціальна організація будь-якої спільноти — це така сукупність зразків поведінки, настанов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спільного життя. Соціальна організація — це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.

Соціальна організація виявляється в різних вимірах суспільного життя. Не випадково автори, які оперують терміном «соціальна організація», позначають ним онтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, де використовується цей термін, робиться акцент на його матеріальному (організація — це група), атрибутивному (організація — це упорядкованість) або поведінковому (організація — це процес) аспектах.

Отже, організація спільноти людей, наприклад соціальної групи, виявляється:

1) у розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;

2) взаємодоповненні цих диференційованих дій;

3) стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;

4) відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія має відбуватися навіть тоді, коли повністю або частково змінюється склад групи;

5) факті, що певні відхилення від установлених дій викликають негативні санкції, а деякі — позитивні або взагалі не беруться до уваги. Негативні санкції — це осудження, іронія, догана, виключення з групи, позбавлення волі, страта. Позитивною санкцією може бути визнання, похвала, нагорода та ін.

Ступінь відхилення від усталених зразків соціальної дії, зміст і модальність санкцій є різними в різних групах, неоднакові для окремих категорій у межах тієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соціальними статусами.

Всі ці прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її межах зумовлена нормами та певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми складають систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі та в суспільстві взагалі. Оскільки у своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну організацію визначити як систему нормативно обумовлених і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи та груповими цінностями і, нарешті, між ним і представниками інших груп та їхніми цінностями.

Характерні ознаки, притаманні соціальним організаціям Соціальні організації є необхідними елементами соціальної структури суспільства, разом із соціальними спільнотами, соціальними групами та соціальними інституціями, проте не зводяться до жодного з них.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціальних інституцій. Хоча зміст поняття «соціальна інституція» є близьким до змісту поняття «соціальна організація», вони не тотожні. На цю обставину слушно звертає увагу польський соціолог Антоні Каміньський, підкреслюючи, що кожна соціальна інституція — це організація, однак не кожна соціальна організація є інституцією. Вони мають відмінні риси:

Соціальна організація утворена для реалізації певних цілей, прагне якомога швидше та ефективніше їх досягти, тобто вона є певним засобом вирішення завдань. Члени організації розподіляються по ієрархічній драбині відповідно до статусів і ролей. Соціальна організація виникає на основі поділу праці, її спеціалізації за функціональною ознакою. В цьому розумінні соціальна організація є формою соціальних відносин, яка змінюється відповідно до зміни типу суспільства та міри розвитку матеріального виробництва. Кожна соціальна організація має певний координуючий орган або систему управління. Управлінські підсистеми формують свої механізми і засоби регулювання і контролю за діяльністю різних елементів організації.

Прикладами соціальної організації можуть бути будь-яка установа (суспільна, громадська тощо), кримінальна група, політична партія. Не є соціальною організацією народ, клас, нація, етнос, бо вони не мають ознак організації: конкретної мети, яка досягається певними людьми, програми дій, ієрархії, підлеглості, колективної ідентичності, чіткої процедури виконання обов'язків, соціальної структури (сукупність людей, які мають конкретні стосунки під час взаємодії), де статуси визначаються службовими посадами.

Структура соціальної організації та її організаційні принципи В соціальній організації можна виділити формальну та неформальну структури.

Формальна структура соціальної організації включає наступні елементи (компоненти):

цілі організації; членів організації, або учасників; «організаторів», які утворюють управлінську ланку, «організаційне ядро» (дана ознака характерна для великих груп, для малих вона не є обов'язковою); сукупність взаємопов'язаних ролей (тобто кожен виконує свою частину спільної справи); правила, які регулюють поведінку людей; засоби діяльності (технічні, технологічні, інформаційні, фінансові та ін.), включно з технологією — систематизованим знанням корисних та найбільш раціональних способів практичних дій (прийомів, операцій, процедур); заданий алгоритм дій; систему взаємовідносин між членами організації, в першу чергу відносини влади-підпорядкування; впорядковані зв'язки з іншими організаціями, оточуючими соціальними групами та спільнотами (наприклад, з клієнтами), інституціями (наприклад, з державою), суспільством в цілому.

Неформальна структура — це організаційні характеристики та відносини, які не є складовою формальної структури організації, але впливають на її успіхи в досягненні мети. Неформальна структура організації може виникати спонтанно або бути результатом певної політики її членів. Для неформальної структури не характерна ієрархія влади, оскільки зв'язки в ній — громадські. Така структура не спирається на формальні правила, вона управляється вільно за допомогою суспільних норм. Комунікаційна схема, характерна для неформальної організації, отримала назву «виноградний кетяг». Така аналогія використовується тому, що канали неформальних зв'язків прокладають свій шлях вгору, вниз та через формальну структуру організації.

У побудові організації та її функціонуванні діють певні організаційні принципи:

Цілісність організації. Це означає, що властивості системи не випливають виключно зі властивостей її елементів, що ціле має нові інтегративні властивості, які виникають внаслідок взаємодії елементів. Цілісність організації досягається за наявності єдиної мети, чіткої програми дій, спільних інтересів її членів.