«Людина-звір» () — роман Еміля Золя, вперше опублікований 1890 року. Сімнадцятий роман циклу «Ругон-Маккари». Роман-нуар і разом з тим твір, що описує XIX століття. Головний герой твору — Жак Лантьє, син Жервези Маккар (героїні роману «Пастка») та її коханця Оґюста Лантьє. Роман опубліковано 1888 року, його дія розгортається в 1868—1870 роках.
Головні герої
Рубо — помічник начальника станції в Гаврі, 40 років. Северіна Рубо — дружина Рубо, 25 років. Жак Лантьє — машиніст II класу, 26 років. Представник родини Ругон-Маккарів.
Роман не входив до початкового списку романів, які автор планував включити до циклу. Вперше про книгу згадано в записці, яку датують 1871 або 1873 роком (це вже третій список творів циклу). Текст ще не мав власної назви, але письменник уже планував поєднати опис життя залізниці з елементами судового роману. Головним героєм було названо Етьєна Лантьє (з роману «Жерміналь»), але пізніше Золя ввів у родовід Ругон-Маккарів нового персонажа. При створенні матеріалу письменник використав елементи реальних судових справ.
«Людина-звір» є найповнішою реалізацією літературної концепції впливу успадкування рис предків на життя людини, яку Золя розвинув, спираючись на праці лікаря , й водночас типовою реалізацією натуралістичного методу документування, притаманного соціальним романам. Роман також є інтерпретацією поглядів письменника на проблеми технічного прогресу та людської натури.
Назва Український переклад назви твору не зовсім відповідає намірам автора, для якого слово la bête в цьому контексті означало тварину і вписувалося в роман «Пастка» — ранній контекст розмов про людей-тварин: алкоголіків, керованих примітивними інстинктами, або навіть людей у цілому, в яких інстинкти (з різних причин) переважали над раціональним. У романі «людина-звір» (Жак Лантьє) також стикається з «олюдненим» паровозом Лізон, чий рух, швидкість, а потім руйнування в залізничній катастрофі автор описує як історію життя та смерті жінки.
Ідея та створення
Головний герой Еміль Золя припустився у «Людині-звірі» деякої непослідовності: він увів героя, якого спочатку не планував у циклі, його немає у списку героїв, складеному до початку роботи. Жак Лантьє не фігурує в романі «Пастка», присвяченому історії його матері та її бурхливим стосункам з Огюстом Лантьє, де згадано двох його братів — Клода та Етьєна. Автор планував написати роман про вбивцю, який, відповідно до популярної теорії XIX століття, успадкував злочин від батьків-алкоголіків. Згідно з початковими планами, «людиною-звіром» мав стати молодший брат Жака — Етьєн, герой «Жерміналя». Проте, Золя, працюючи над «Жерміналем», надто прив'язався до цього персонажа, щоб зробити його виродком та злочинцем у наступних частинах, руйнуючи вже створений образ шляхетного робітника-активіста.
Генезис сюжету Створюючи 1868 року один із початкових начерків запланованої серії романів, Золя помістив серед запланованих героїв із сім'ї Маккар — поряд з художником і повією — також убивцю. Цю концепцію вказано в листі видавцеві. Герой, тоді Етьєн Лантьє, мав стати «спадковим убивцею», злочинцем, у якому виник інстинкт убивати через алкоголізм його батьків. Автор стверджував, що йому були відомі такі випадки. Працюючи журналістом, він кілька разів повідомляв про судові справи, його зацікавили як підозрювані, так і у функціонування пенітенціарної системи; спочатку «роман про вбивцю» мав стосуватися судової системи.
Анрі Вінсено зазначав, що близьке сусідство будинку Золя в Медані і недавно відкритої залізничної лінії з Парижа в Гавр викликало інтерес письменника до розвитку залізниці, він захопився поїздами як новим елементом соціальної реальності, символом прогресу. Протягом короткого часу Золя навіть вважав, що швидкий рух залізницею запобігатиме війнам та гуманітарним катастрофам. Письменник багато спостерігав за поїздками на потязі, зокрема й на експресі до Гавра, який зіграє вирішальну роль у романі. Він багато разів відвідував залізничні станції в Парижі та машинне відділення в Батіньйолі, малював та описував структуру залізничної лінії та залізничного мосту, а також цікавився специфікою життя залізничників. 1878 року, під час зустрічі з Едмондо де Амічісом, він розповів йому про запланований твір, у якому мали з'явитися численні сцени, пов'язані із залізницею, включно з описом зусиль машиніста та локомотива з місцем події. Остання концепція мала тісний зв'язок з одним із кошмарів, що мучили Золя, про який він неодноразово розповідав своєму лікарю — ірраціональний страх перед поїздом у тунелі: він боявся, що обидва входи в тунель обваляться, поховавши живцем пасажирів транспортного засобу.
1882 року проєкт роману про поїзди був настільки конкретизований, що Золя зміг уявити загальне тло роботи, фактично використане пізніше в «Людині-звірі»: порожні рівнини, через які проходить експрес, самотній будинок біля рейок і жінка з прапором на залізничному переїзді, що створювало відчуття ізольованості. За два роки, за спогадами братів Гонкур, Золя вже працював над романом, головним героєм якого був залізничник, у якому мав з'явитися мотив страйку і судова влада. Це наводить на думку про початковий зв'язок між «Людиною-звіром» і «Жерміналем», що є цілком ймовірним у світлі планів Золя, пов'язаних із фігурою Етьєна Лантьє, який у романі «Пастка» готувався працювати машиністом поїзда. Автор вирішив зробити його шахтарем лише під час збирання матеріалів для «Жерміналя».
Остаточний проєкт роману було створено, коли Золя об'єднав залізницю з уже запланованим романом про «людину-звіра», який вчиняє злочин, та романом про судову владу. Обґрунтування літературної концепції відбулося під впливом зростання філософської дискусії про вбивство та «право на вбивство» видатними особистостями (роман Достоєвського). Одночасно бурхливо розвивалися судова медицина, антропологія та кримінологія, а 1887 року значної популярності набули дослідження італійського антрополога Чезаре Ломброзо «Злочинна людина» та праці Габріеля Тарда, аналогічної тематики. Золя підтримував тези, що містяться в обох томах про соціальну та антропологічну основу злочину, який можуть викликати як суто зовнішні фактори, так і спадковий тягар. 1886 року письменник уже спеціально анонсував роман про злочинність та залізницю. Інтерес до праці до її створення був настільки великий, що до автора прийшли представники профспілок, залізничники, які сподівалися, що запланований роман зіграє важливу роль у пропаганді експлуатації залізничників, так само, як «Жерміналь» підвищив інтерес до долі шахтарів.
Вплив справжніх історій Нотатки автора показують, що Золя свідомо використав в історії «Людини-звіра» щонайменше три справжні кримінальні справи, відомі йому з преси: справу подружжя Фейнару, вбивство префекта департаменту Ер Баррема та відомого польського політика Пуансо. З першої справи письменник використав мотив убивства з помсти: Габріела Фейнару зраджувала свого чоловіка зі співробітником його аптеки, і після розкриття роману чоловік змусив її взяти участь у вбивстві коханця. Це сталося в покинутому будинку в Шату. Вбивства Баррема та Пуансо скоєно в поїздах, а злочинців так і не знайшли. Проте обидва випадки стали приводом для розв'язання насильницьких антиурядових кампаній. Використання достовірних епізодів прискорило роботу зі створення основної дії роману.
Сюжет
1869 рік. Ідилія сімейства Рубо руйнується, коли чоловік дізнається, що своєю кар'єрою зобов'язаний тому, що його дружина була об'єктом домагань з боку судді Ґранморена. У помічника начальника гаврської станції виникає план ліквідації спокусника, який він практично відразу ж реалізує — встромляє ніж у горло ґвалтівнику, коли той у поїзді повертається до себе в маєток з Парижа. Свідків злочину в нічному експресі немає.
Головний герой твору, Жак Лантьє, працює машиністом на станції в Гаврі, керуючи локомотивом, який він ласкаво називає Лізон. Жак приховує від усіх свою психічну хворобу: він хоче оволодіти жінкою, а потім убити її. Тільки робота — швидкісний потяг — відволікає його думки від бажаного вбивства.
Якось Лізон не може покинути Гавр через поломку; отримавши вимушену відпустку, Жак приїжджає в село до своєї тітки з боку батька Фазі Мізар, дружини керуючого місцевої залізничної станції Круа-де-Мофра. Тітка підозрює, що чоловік із деякого моменту отруює її, бажаючи отримати понад 1000 франків посагу, яким вона ніколи не хотіла з ним ділитися. Жінка сховала гроші у відомому тільки їй місці та оголошує Жаку, що вона швидше помре, ніж віддасть частину цієї суми. Жак також зустрічає її дочку Фльору, котра закохана в нього. Спокушений нею, він знову відчуває бажання вбити молоду жінку, але в останній момент йому вдається втекти від неї. Він досягає залізничних колій, де на мить бачить сцену вбивства в поїзді, який виходить із тунелю. Йому здається, що це плід його власної уяви, проте, за кілька сотень метрів, Мізар і його помічники знаходять на коліях труп, який виявляється одним із королів залізничної промисловості — Ґранмореном.
Розслідування загибелі Ґранморена доручають товаришеві прокурора Руана Денізе. Смерть впливової і багатої людини — величезний політичний скандал: у зв'язку із загибеллю Ґранморена відразу ж піднято історії про його педофільні нахили. Северіна, яка за заповітом померлого отримала від нього майно в Круа-де-Мофра, стає, разом зі своїм чоловіком, однією з підозрюваних.
Жака покликано за свідка. Попри те, що він ніби впізнає вбивць, він занадто захоплений Северіною, щоб судити її і зрештою навмисно вводить слідчих в оману. Спочатку Денізе хоче продовжити розслідування, стверджуючи, що винен рецидивіст Кабюш, житель району Барантен. У нього був серйозний мотив: його наречена Луїзетта, сестра Фльори, після одруження Северіни стала служницею в будинку сестри Ґранморена і була зґвалтована ним, а захищаючись, поранила себе, що, разом із загальним шоком, викликало її смерть. Однак Камі-Ламотт, впливовий партнер Ґранморена, переконує слідчого відхилити справу як надто ризиковану з політичної точки зору. Той слідує цій пораді, хоча має доказ провини Северіни: лист, у якому вона просить Ґранморена покинути Париж.
Жак і Северіна стають коханцями, щасливий молодий машиніст перестає відчувати бажання вбити, і вважає, що зцілився. Чоловік Северіни зрештою дізнається про все, але не протестує; після вбивства він став гравцем, який відчуває непереборну потяг до гри, та п'яницею. У шлюбі дедалі частіше виникають сварки. Тим часом Фльора, дізнавшись про коханку Жака, вирішує вбити їх обох у залізничній катастрофі, яку провокує в Круа-де-Мофра. Потяг врізається у віз із камінням; близько десятка загиблих, але Жак та Северіна не постраждали. Збентежена невдачею Фльора, усвідомлюючи можливу відповідальність за виникнення аварії, вчиняє самогубство, кидаючись під поїзд.
Северіна переконує Жака вбити її чоловіка та втекти з нею до Америки. Жак, проте, неспроможний холоднокровно вбивати, хоча він відчуває рецидив хвороби від часу, коли Северіна докладно описала смерть Ґранморена. Коли перша спроба вбивства з цієї причини не вдалася, Северіна готує пастку для чоловіка вдома у Круа-де-Мофра. Вважаючи, що це переконає її коханця вбити її чоловіка, Северіна спокушає його і фліртує; як наслідок, Жак, піддавшись божевіллю, вбив її, а потім утік. Відразу після цього до будинку увійшов Кабюш, де його застали з неживим тілом дівчини на руках. Його звинуватили у вбивстві — разом із Рубо, який опинився неподалік від місця злочину, підійшовши до будинку в цей момент із Мізаром. Жак, знову викликаний як свідок, не каже правди суду, спокійно прирікаючи Рубо на каторжну працю протягом решти життя. Розслідування смерті Ґранморена відновлюється — тепер Денізе більше не сумнівається у провині Кабюша, хоча Рубо заради зняття звинувачення у вбивстві дружини зізнається у скоєному раніше злочині. Проте його версію розцінюють як малоймовірну. Тут також засуджено безневинну людину.