2С14 «Жало-С» — радянська дослідна 85 мм батальйонна самохідна протитанкова гармата. Розроблена у горьківському ЦНДІ «Буревісник» на базі бронетранспортера БТР-70. Головний конструктор проекту — В. Е. Серебряний.

Історія створення Після закінчення Другої світової війни в 1948 році Міністерством оборони СРСР були сформовані вимоги до танкових і протитанкових гармат Радянської армії. Основними вимогами були: збільшення початкової швидкості снаряда і збільшення дальності стрільби протитанкових гармат. Дослідження з цієї тематики дозволили розробити і прийняти на озброєння до 1960 року Радянської армії 100 мм протитанкову гармату МТ—12. Однак, подальше розгортання робіт з проектування та розробки боєприпасів було визнано недоцільним, так як наприкінці 1950—х років на думку радянського керівництва завдання боротьби з танками противника мали бути перекладені з класичної ствольної артилерії на протитанкові ракетні комплекси.

З ростом захищеності бронетанкової техніки супротивника від кумулятивних боєприпасів знову виникла необхідність відновлення робіт над підвищенням бронепробиттям пострілів з бронебійними підкаліберними снарядами і як наслідок відновлення робіт над протитанковими засобами класичної ствольної артилерії. У 1964 році при розробці нової системи озброєнняРакетних військ і артилерії СРСР 3 Центральним науково-дослідним інститутом Міністерства оборони було запропоновано поряд з протитанковими ракетними комплексами мати і протитанкові гармати. У період з 1969 по 1970 рік у СРСР були розпочаті роботи над новим поколінням протитанкових гармат. У полковій і дивизионній ланці сухопутних військ передбачалося мати 100-мм самохідну протитанкову гармату «Норов» і 125 мм самохідну протитанкову гармату «Спрут-С» відповідно. Для батальйонної ж ланки передбачалася розробка легких 85-мм протитанкових гармат як в буксированому так і в самохідному варіанті. Отримані опрацювання лягли в основу під найменуванням «Жало-С» (індекс ГРАУ - 2С14)Шарокорад А.Б. «Спрут» и «Жало» // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — М.: Техинформ, 1999. — № 9. — С. 25..

Головним розробником 2С14 був призначений Центральний науково-дослідний інститут «Буревісник». Роботи велися у відділі № 32 відділення № 3 під керівництвом В. Е. Серебряного. Паралельно з самохідним ЦНДІ «Буревісник» вів роботи над буксированим варіантом, який отримав позначення «Жало-Б» (індекс ГРАУ - 2А55). В рамках робіт зі створення на буксирі варіанту був створений макетний зразок 85-мм гармати під позначенням КМ-33. Використовуючи отриманий макетний зразок фахівцями НДМІ були розроблені і випробувані нові боєприпаси, що увійшли в боєкомплект 2А55 і 2С14Карпенко А. В. «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия . — СПб.: Бастион, 2009. — С. 46. — 64 с.Белянская О. Часть 1. 1967—1979 гг. Отделение № 3 // 40 лет на страже отечества и мира. Книга очерков / Под ред. Споршева Г. М. — Юбилейное подарочное издание. — Нижний Новгород: ОАО «ЦНИИ „Буревестник“», 2010. — С. 14. — 106 с..

До 1975 року був виготовлений дослідний зразок САУ 2С14, який успішно пройшов заводські випробування, а потім був направлений на полігонні випробування на Ржевський артилерійський полігон і Бронетанковий полігон в Кубинці. До 1980 року САУ 2С14 пройшла весь цикл випробувань, результати яких міжвідомчою комісією були оцінені як позитивні. Однак, як буксирувана, так і самохідна протитанкові гармати сімейства «Жало» на озброєння прийняті не були. Незважаючи на те, що СПТГ 2С14 дозволяла успішно боротися з самохідними артилерійськими установками та легкою бронетехнікою противника, до моменту завершення робіт 85 мм гармата САУ 2С14 не дозволяла ефективно боротися з новими танками противника. Крім того, калібр 85 мм не підходив для створення керованих боєприпасів, розробка яких активно велася для інших систем більшого калібру.

Опис конструкції За базу самохідної протитанкової гармати 2С14 було взято шасі бронетранспортера БТР-70. У башті встановлювалася 85-мм гармата 2А62, уніфікована по балістичному рішенням і боєкомплекту з буксируваною протитанковою гарматою 2А55. Гармата 2А62 оснащувалася щілинним дуловим гальмом з ефективністю 75-80% і дозволяла розвивати максимальну швидкість стрільби до 20-25 пострілів на хвилину. У боєкомплект входили бронебійні підкалиберні снаряди, які не мали взаємозамінності з іншими артилерійськими системами, які знаходилися на озброєнні Радянської армії. Гармата забезпечувала бронепробиття приблизно в 1,5 рази нижче, ніж у 125-мм гармати Д-81. Для наведення на ціль використовувався перископічний приціл. Зв'язок здійснювався за допомогою УКХ радіостанції Р-173.

Оцінка машини + Порівняльна таблиця ТТХ 2С14 з системами попереднього і наступного покоління КСП—76Карпенко А.В. Часть 1. Лёгкие самоходные артиллерийские установки//Отечественные самоходные артиллерийские и зенитные установки. — Санкт-Петербург: «Бастион», 2000. — С. 49. — 88 с. 2С14 2С28 Базове шасі ГАЗ-63 ГАЗ-4905 ГАЗ-5923 Бойова маса, т 5,4 12,5 не більше 22Характеристика базового шасі. Екіпаж, осіб 3 3—4 3 Марка гармати 52-П-354У 2А62 Тип установки гармати у рубці у башті у башті Калібр гармати, мм 76,2 85 125Бронепробиття БПС на відстані 2 км, мм 75Для снаряда 53-Бр-354Н. ~113Враховуючи бронепробиття снаряда 3БМ22, прийнятого на озброєння Радянської армії у 1976 році, і бронепробиття 85 мм гармати 2А62, яке приблизно у півтори рази менше ніж у гармати Д-81. 520Для снаряда 3БМ42. Комплекс керованого озброєння нема нема є Боєзапас, пострілів 54 30—40 Бойова швидкострільність, постріл/хв 15 20—25 Максимальна швидкість, км/год 62,5—77 80 100Характеристика базового шасі. Максимальна швидкість на плаву, км/год — 9—10 12Характеристика базового шасі. Перші роботи зі створення високоманеврених колісних протитанкових гармат були проведені в СРСР задовго до появи САУ 2С14, так в 1944 році на базі вантажівки ГАЗ-63 була розроблена 76-мм самохідна протитанкова гармата КСП-76, однак через недостатню маневреності вона не була прийнята на озброєння Радянської армії. У порівнянні з КСП-76 САУ 2С14 мала кілька переваг, наприклад, гармата була встановлено у поворотну башту, базове шасі дозволяло розвивати велику швидкість і долати перешкоди вплав, 85-мм гармата 2А62 мала більшу швидкострільність і бронепробиття і дозволяла ефективно боротися з легкою бронетехнікою і самохідними артилерійськими гарматами противника. Однак, незважаючи на переваги, САУ 2С14 володіла і недоліками, що послужили причиною відмови від прийняття на озброєння. 85-мм гармата не дозволяла в доступному для огляду майбутньому створити комплекс керованого озброєння, крім того не володіла достатнім бронепробиттям для ураження танків типу М1 і FV4030/4. Пізніше, Міністерство оборони СРСР знову повернулося до тематики колісних самохідних протитанкових гармат, відкривши роботи зі створення 125-мм самохідної протитанкової гармати «Спрут—К». На відміну від 2С14 СПТГ «Спрут—К» планувалося озброїти 125 мм гарматою, яка уніфікована за балістикою і боєприпасами з танковою гарматою 2А46, а як базу використовувати шасі бронетранспортера БТР-90. Однак, і ця САУ також не була прийнята на озброєння, таким чином ніша легких високоманеврених колісних протитанкових САУ в організаційно-штатній структурі ЗС РФ залишилася незайнятою. + Порівняльна таблиця ТТХ 2С25 з зарубіжними аналогами</span> 2С14</span> AMX-10RCFoss J. C. Giat Industries AMX-10RC reconnaissance vehicle // Jane's Armour and Artillery 2001—2002. — 2001.</span> EE-9Foss J. C. ENGESA EE-9 Cascavel armoured car // Jane's Armour and Artillery 2001—2002. — 2001. Роки розробки 1969—1980 1970—1981 1970—1975Екіпаж, осіб 3—4 4 3 Маса, т 12,5 15,88 13,4 Калібр гармати, мм 85 105 90 Боєзапас, пострілів 30—40 38 44 Максимальна швидкість по шосе, км/год 80 85 100 Максимальна швидкість на плаву, км/год 9—10 7,2 — Запас ходу, км 400—600 1000 880Колісна формула 8×8 6×6 6×6/2 Крім СРСР розробки колісних броньованих машин, здатних боротися з танками велися і в інших державах. У 1981 році на озброєння французької армії надійшли 105-мм броньовані машини AMX—10RC. Основним озброєнням була нарізна гармата F2, несумісна з боєкомплектом танкових гармат типу L7. На озброєння бразильської армії в 1975 році надійшли броньовані машини EE—9, обладнана 90 мм протитанковою гарматою. На відміну від СПТГ 2С14, боротьба з танками не була основним призначенням як для AMX—10RC, так і для EE—9. Основним завданням було використання їх як БРМ, що позначилося на складі приладів цих машин і тактиці застосування. Пізніше в 1980-ті, а потім в 1990-ті і 2000-ні інтерес до створення колісних протитанкових машин проявили і інші держави, в результаті чого з'явився окремий клас техніки іноді іменований як колісні танки.

Де можна побачити : м. Кубинка — Центральний музей бронетанкового озброєння і техніки в Кубинці.

Примітки

Виноски

Джерела

Література

Посилання