Археологія Росії — історія матеріальної культури на території Росії з найдавніших часів до кінця Середньовіччя.

Первісне заселення території Росії відноситься до олдувайської доби (початок раннього палеоліту): близько 2 млн років тому архантропи (представники виду Homo erectus) мігрували з Передньої Азії на Північний Кавказ, звідки поширилися в суміжні райони; близько 800 тис. років тому інша гілка міграції через Центральну Азію досягла Алтаю.

За наступної ашельської доби кількість стоянок древніх людей збільшилася, матеріальна культура ускладнювалася, однак заселеними залишалися лише південні райони країни.

За мустьєрської доби (кінець ранньої або середньої давньокам'яної доби) відбувався подальший прогрес у виготовленні кам'яних знарядь; цей час переважання палеоантропів — неандертальців, з якими в Російській Азії співіснувала так звана Денисівська людина; обидві раси могли схрещуватися з найдавнішими розумними людьми, відомі залишки палеоантропів з гомосапіентовими рисами. Близько 40 тисяч років тому мегавиверження Флегрейських полів, а також супервулканів Казбек і Чуметул-Маре (Свята Ганна) викликали ефект вулканічної зими, в умовах якої, ймовірно, трапилося масове вимирання палеоантропів.

За пізньої давньокам'яної доби територія Росії широко освоюється ранніми представниками розумних людей (Homo sapiens sapiens) — кроманьйонцями.

Значна площа країни і особливості її природно-кліматичних умов обумовлюють нерівномірність розвитку окремих частин. Багатющу історію первісних груп і культур, що населяли сучасну територію Росії, відображають різноманітні археологічні культури.

Кам'яна доба

Давньокам'яна доба

Рання (нижня) давньокам'яна доба Рання давньокам'яна доба — найраніший етап людської історії. Згідно використаної в цій статті двочленної періодизації давньокам'яної доби, вона включає три епохи: олдувайську, ашельську й мустьєрську. Абсолютне датування цих періодів нез'ясоване, але в цілому найдавніші сліди присутності людини на території Росії датуються часом близько 2 мільйонів років тому, і закінчення епохи мустьє пов'язують з умовною датою близько 35 тисяч років тому.

Олдувайська доба

Територія Росії не входила в зону формування людини, проте початкове її заселення почалося вже за найдавнішої з виділених діб — олдувайської (олдувейська, олдованська, застар. — дошелльська): близько 2 млн років тому прямоходячі люди (Homo erectus) мігрували з Передньої Азії на Північний Кавказ, звідки поширилися в суміжні райони; близько 800 тис. років тому інша гілка міграції через Середню Азію досягла Алтаю. Олдувайські пам'ятки виявлені лише на півдні Росії — перш за все в Передкавказзі та в Криму, в меншій мірі — в Південному Сибіру (на Алтаї), гіпотетично — на півдні Східньоєвропейської рівнини. Їх творцями були прямоходячі люди (Homo erectus), предки розумних людей; з антропологічними останками зазначеного часу виявлені за межами Росії, з найближчими — в Грузії (грузинська людина). Люди того часу жили в умовах відносно теплого клімату серед лісних саван. Житлами служили стоянки, матеріальну культуру яких становила примітивна галькова індустрія (чоппери, скребла, скребки та інше) і кісткові останки (в тому числі представників плейстоценової мегафауни). Зафіксовані свідчення освоєння вогню. Для такої ранньої доби не прийнято виділяти археологічні культури.

Найранні сліди людини в Росії виявлені на Передкавказзі, початкове заселення якого прямоходячими людьми датується близько 2,3-2,1 млн років тому. Заселення здійснювалося з Передньої Азії за двома напрямками: через узбережжя Каспійського і Чорного морів; відповідно виділяється дві основні групи стоянок — Надкаспійська група (Дагестан, Ставропольська височина) й Таманська група. Визначною пам'яткою Кавказу є Синя Балка — відкрита стоянка Таманської групи на скелястому мисі Богатир на Озівському морі; знахідки кісток свідчать про полювання місцевих жителів на великих копалин ссавців — південних мамонтів/слонів (Elephas meridionalis), кавказьких носорогов — еласмотеріїв (Elasmotherium caucasicum Boris.), в меншій мірі — коней Стенона. На стоянці Богатирі/Синя балка в черепі кавказького еласмотерія, що жив 1,5-1,2 млн років тому, знайшли застрягле списоподібне знаряддя з окварцованного доломітуЩелинский В. Е. Об охоте на крупных млекопитающих и использовании водных пищевых ресурсов в раннем палеолите (по материалам раннеашельских стоянок Южного Приазовья) // Краткие сообщения Института археологии. Вып. 254. 2019.

До фіналу середнього віллафранкського ярусу (2,1-1,97 млн років тому) відноситься фрагмент плеснової кістки верблюда виду Paracamelus alutensis (№ 35676 в колекції ЗІН РАН) зі слідами рубки і пиляння-різання кам'яним знаряддям. Кістка була знайдена палеонтологом Миколою Верещагіним у 1954 році в Ливенцівському кар'єрі (місцевість Ливенцівка) на західній околиці Ростова-на-Дону разом з іншими фауністичними залишками в хапровській алювіальній товщі, що відноситься до руслової фації палео-ДонуСаблин М. В., Гиря Е. Ю. Артефакт из Ливенцовки — Свидетельство присутствия человека на территории Восточной Европы в интервале 2,1 — 1,97 млн лет назад // Древнейшие миграции человека в Евразии. Материалы международного симпозиума. Новосибирск. Изд. ИАЭ СО РАН, 2009 г. СС.166-174.Саблин М. В., Гиря Е. Ю. К вопросу о древнейших следах появления человека на юге Восточной Европы (Россия) // Археология, этнография и антропология. № 2 (42) 2010.

Розселення прямоходячих людей з Передкавказзя могло здійснюватися в західному напрямку — до українського Криму та, ймовірно, далі в Європу (через північно-західний шельф Чорного моря, Наддністрянщину й Наддунав'я). Знаряддям з еоплейстоценових стоянок Тамані й Дагестану близькі до відкритих у 2014 році були відкритих кримських олдованських стоянок в Україні: стратифікованій стоянці Коз і багатошаровій стоянці Ечкі-1 (близько 1 млн років тому), до яких могли належати інші пам'ятки Південного узбережжя Криму в районі Ялти з архаїчною галькової індустрією — Ечкі-Даг, Гаспра, Артек та іншими; та артефактам молдавської стоянки Байраки на Дністрі.

Свідоцтва Олдоваю на Східноєвропейській рівнині ненадійні.

На території Південного Сибіру (Алтаю) була відкрита стоянка Карама, що датується близько 600—800 тис. роками тому. Галькові знаряддя з її 12 шару схожі з олдувайськими знахідками. За межами алтайського регіону в Сибіру на олдувайське датування претендує стоянка Диринг-Юрях у Якутії, проте такий її ранній вік заперечується більшістю дослідників.

Ашельська доба

Перехід від Олдоваю до наступної — ашельської (ашьольської) — доби був невиразний і деякі комплекси розвиненого Олдоваю іноді класифікують як ранньоашельські. Як і олдовай, так і ашель не мають чіткого абсолютного датування. В геологічному відношенні, на території колишнього СРСР ашельська доба умовно співвідноситься з часом від міндельського зледеніння до інтервалу рісс — вюрм, включаючи, таким чином, частину раннього, середнього і першу половину пізнього плейстоцену. Виділяється 3 основних етапи в еволюції матеріальної культури: ранній ашель (також шелль, аббевільУ колишніх археологічних працях розглядався як окрема доба, що слідувала за олодваном (дошеллем) і передувала ашелю.; орієнтовно співвідноситься з міндельським зледенінням, тобто становить частину раннього плейстоцену); середній ашель (орієнтовно співвідноситься з міндель-ріссом та власне ріссом, тобто охоплює середній плейстоцен); пізній ашель (орієнтовно співвідноситься в рісс-вюрмом, тобто становить першу половину пізнього плейстоцену). В цілому, матеріальна культура ашеля представлена грубими знаряддями, важливу роль серед яких грали біфаси — ручні рубила; такі вироби використовувалися для виготовлення мисливських знарядь з дерева, оброблення туш і обробки шкір убитих тварин. Передбачається, що за ашельського часу з'явилися зачатки археологічних культур, а для пізніх етапів виділяється два основних відгалуження в еволюції кам'яної індустрії — власне ашель і клектон (пізніше розвинувся в тейяк). Кісткові останки гомінідів виявлені за межами території сучасної Росії, зокрема — у Закавказзі (Азиська печера в Азербайджані, Кударо I у Південній Осетії); антропологічним типом згаданих знахідок притаманні риси як прямоходячої людини (пітекантроп, синантроп), так і ранніх неандертальців. Холодний клімат обмежував ареал заселення стародавніх людей півднем сучасної Росії; в європейській частині країни ашельські пам'ятники зазвичай не піднімаються вище 50 паралелі північної широти.

Ашель на Передкавказзі. На Кубані та в Адигеї ранньоашельською (шелльською) добою може бути датовано матеріал з родовища Ігнатенків Куток (біля станиці Саратовської), а також знахідки з Трикутної печери. Характерні піздньоашельські вироби — мигдалеподібні і списоподібні біфаси — зафіксовані в матеріалах палеолітичної майстерні над адигейською річкою Середній Хаджох і стоянок: Абадзехська, Хаджох, Шаханська. Перехідний від ашеля до мустьє матеріал виявлено на місцевостях: Семияблунівське, Лучковське, Фарсське, Псефірське.

У Дагестані комплекси з класичними ашельськими рубилами зафіксовані на пам'ятках: Дюбекчай, Чумус-Ініц, Дарвагчай-затока-4, Дарвагчай-кар'єр; при цьому ряд виробів з пам'ятників на річці Дарвагчай (таких як Чумус-Ініц й Усіша) мають також піздньоашельський вигляд, і шлях їх виготовлення близький клектонському. На Ставропіллі на горах Кинджал, Бик і Верблюд виявлено ашельські знаряддя, виготовлені з роговикаЛюбин В. П., Годзевич Б. Л., Беляева Е. В., Швырёва А. К. Человек прямоходящий — открыватель Пятигорья // Ставрос-Юг. — № 4-5. — Ставрополь, 2003Любин В. П., Беляева Е. В. Первые находки среднего и нижнего палеолита на Ставрополье // XXII Крупновские чтения по археологии Северного Кавказа: Тезисы докладов. — Ессентуки; Кисловодск, 2002.

Ашель у Подонні й Подніпров'ї. Найдавніший етап еволюції ашельської індустрії на території Східноєвропейської рівнини представлений знахідками біля села Герасимівка, на березі Міуського лиману (Надозів'я, недалеко від Таганрога); археології датують їх раннім або початком середнього плейстоцену. Близько десятка кам'яних знарядь (нуклеус, скребла, відщепи) виявлено разом з останками стародавнього слона (Archidiscodon wüsti Pavl.) й гризунів тираспольського фауністичного комплексу. Наступний етап ашельської доби представлений матеріалом родовища біля хутора Хрящі в гирлі Сіверського Дінця. Існування цієї пам'ятки частково збігалося з періодом максимального зледеніння, на що вказують залишки холодолюбивих рослин — карликової берези (Betula nana) і сибірського плаунка (Selaginella sibirica); знахідки представлені набором з близько 80 предметів з двох комплексів — раннього і пізнього; ранній комплекс представлений архаїчними виробами, близькими до вигляду клектонських знарядь Англії; пізній — нечисленними знаряддями неясного культурного вигляду, імовірно — близького знахідкам з сусіднього родовища біля хутора Михайлівське.

Питання про просування давніх людей в північніші області Східноєвропейської рівнини залишається дискусійним; поява ашельських стоянок в таких районах могло відбуватися лише в періоди міжзледеніння. Ненадійні сліди ашелю представлені знахідками оббитих кварцитів разом з інтергляціальною фауною біля села Шубне Воронізької області, слідами вогнищ у села Зорине Курської області, заготівлею ашельського списоподібного рубила у села Погребки Курської області, домустьєрськими стоянками в Неготино й Хотильове 1 у Брянській області.

Ашель у Московії. Ненадійні сліди ашелю на Середньоросійській височині представлені знахідками грубих виробів у річкового вокзалу міста Калуги і села Красностанське (під Можайськом), заготівлею ашельского рубила з села Соломасове у верхньому Пооччі в Тульській області.