Історія електронних видань починається з появи перших електронних періодичних дайджестів та журналів у США у 1980-х роках., коли медіа стали опановувати новий цифровий формат.
Теоретичні засади Науковці почали створювати гіпотези щодо виникнення безпаперових видань ще до появи перших медіа у цифровому форматі. Зокрема першими електронні журнали описали американські вчені Н. Сондак та Р. Шварц у статті «Безпаперовий журнал» ще у 1973 роціSondak N. The paperless journal / N. Sondak, R. Schwartz // Chemical Engineering Progress. — 1973. — № 1 (69). — P. 82–83.. У роботі досліджуються електронні журнали у форматі мікрофіш, які зчитуватися комп'ютерами. Можливість створення електронних видань теоретично була обґрунтована в численних дослідженнях та експериментах американських та британських науковців. Як зазначає українська дослідниця Т. Ярошенко, подібні експерименти велися з 1974 року Національною науковою фундацією США. Результатом роботи фундації стала «EIES» (The Electronic Information Exchange System — електронна система обміну інформацією), спрямована на спрощення доступу науковців до документів через використання комп'ютерів. Системи доставки та збереження електронних документів упроваджувалися в Національній бібліотеці Британії, Інституті наукової інформації у США, Технічній інформаційній бібліотеці в НДР, Національному центрі періодики у США та інших організаціяхЯрошенко Т. О. Електронні журнали в системі інформаційних ресурсів бібліотеки / Т. О. Ярошенко. — К. :Знання, 2010. — 215с. — С. 75. Проте навіть розуміння технології не дозволило цим організаціям створити самостійний мережевий електронний журнал, окрім проекту «EIES», який є свідченням успішної розробки електронної періодикиTuroff M. The Electronic Journal: a Progress Report Journal of the American Society for Information Science (last updated: 1986) / M. Turoff, R. Ililtz // ABI/INFORM Global. — 1982. — № 33. — Р. 195—197.. Дослідники лише працювали над теоретичним синтезом наявної інформації, щоб осягнути зміни, що мали б відбутися з впровадженням безпаверового видавництва. Наукові статті кінця 1970-х — початку 1980-х років переважно позитивно оцінюють електронний формат, оскільки він має низку переваг перед друкованим. Дж. Сендерс у 1976 році в статті «Науковий журнал майбутнього» визначив такі переваги електронного журналу: швидка доставка великої кількості інформації та постійна комунікація між редакцією та авторомSenders J. The scientific journal of the future // American Sociologist. — 1976. — № 11. — P. 160—164.. У Р. Ройстачера в публікації «Віртуальний журнал» 1976 року також зазначається низка позитивних характеристик, серед яких нескінченна кількість сторінок, можливість пошуку тощоRoistacher R. C. The virtual journal / R. C. Roistacher // Computer Networks. — 1978. — № 2. — P. 18—24.. Перспективи розвитку електронних видань розглядав Ф. Ланкастер у праці «На шляху до безпаперової інформаційної системи», що побачила світ у 1978 роціLancaster F. W. Toward Paperless Information System / F.W. Lancaster. — NY: Academic Press, 1978. — 179 p.. Однак на цьому етапі розвитку мережеві технології були малорозвинутими, дослідження стосувалися не електронних журналів у мережі, а потенційних можливостей розповсюдження видань.
Цікаво спостерігати, як дослідники Р. Глітц та М. Туроф у 1982 році намагаються визначити перспективи розвитку електронних журналів на основі мережі «EIES». Із цих праць очевидно, що електронні видання як явище з'явилися зовсім нещодавно і науковці не випрацювали теоретичної бази для аналізу журналів. У статті дослідники, один з яких є директором «EIES», плутають поняття журналу з мережею, що свідчить або про відсутність розуміння видавничої справи, або ототожнення журналів із текстовою комунікацією.
За прогнозами цих науковців, електронні журнали розвиватимуться в чотирьох формах: як періодична розсилка; як нерецензований «паперовий ярмарок»; як аналог традиційних журналів; у новітньому форматі. Дослідники вказують на видання, які наразі зникли з мережі. У першій формі новини періодично розсилалися зацікавленим особам. У другій формі матеріали складалися на одному місці, їх без обробки могли прочитати інші. Форма, що наслідує традиційні журнали, вказана третьою, а четвертою є новітня на той час схема комунікації. Читачі могли ставити запитання та отримувати відповіді. Пізніше редакція збирала цікаві запитання та публікувала їх для загалу. Можна помітити багато спільного між першою та третьою формою, відмінність була лише в характері та жанровій специфіці матеріалів — у розсилці превалювали короткі газетні форми, а в журналі — аналітичні. Другу форму взагалі не можна розглядати як видання. У четвертому варіанті дослідники вбачають бажану інтерактивність видань. Згодом цей варіант буде цілком реалізовано в дайджестах «ARPANET».
Дискові журнали
Розповсюдження самвидаву в електронному форматі почалося з кінця 70-х років ХХ ст. У цей період збільшилася кількість ЕОМ, інформацію тиражували на магнітних стрічках. Широке впровадження комп'ютерної техніки створило передумови для появи електронних видань.
Електронні вижання до появи інтернету в США розповсюджувалися на дисках. Вони мали назву «Disk magazine» («дискові журнали»). У розмовній англійській мові використовують скорочення «diskmag» («дискмаг»). Дискові журнали також відомі під назвою «magazette» (контамінації від «magazine on diskette» — журнал на дискеті) — це видання, що розповсюджувалися в електронній формі на магнітних чи оптичних носіях і читалися за допомогою комп'ютераDiskmag [Electronic resource] // Economic Expert: [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.economicexpert.com/a/Diskmag.htm (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen.. Вони були популярними в 80-х та 90-х роках ХХ сторіччя, до появи доступного швидкісного інтернету. Розповсюджувалися переважно на дискетах (floppy disk), звідки й походить їхня назва. Коли наприкінці 90-х інтернет став доступним для більшості користувачів, видання перейшли в мережу, продовжуючи називати себе дисковими журналами.
На відміну від езинів, які розповсюджувалися в чистому текстовому форматі, дискові журнали виходили у вигляді програми, що запускалася на комп'ютері читачів. Це дозволяло цим електронним виданням містити елементи, які на той час не могли передати жодні інші медіа: малюнки, графічний інтерфейс, фонову музику, анімацію, інтерактивні елементи. Дискові журнали розроблялися для певної комп'ютерної платформи і навіть для ігрових телеприставок. Журнали для популярних платформ, таких як Apple Macintosh чи IBM PC, мали більшу популярність, аніж інші не менш цікаві, але розроблені для непоширених комп'ютерів. Сьогодні складно досліджувати подібні журнали, оскільки необхідно або шукати той комп'ютер, на якому їх можна прочитати, або програму, що імітує роботу на цій платформі.
Основною причиною виникнення дискових журналів став попит на комп'ютерну літературу. Традиційні друковані видання не завжди вчасно реагували на появу нової вільної ніші на ринку. Починаючи з 70-х років ХХ ст., комп'ютерна література була дуже потрібною, оскільки обчислювальна техніка супроводжувалася інструкціями, які не могли вмістити всі можливі проблеми, що виникали в користувачів. Сам комп'ютер як мультифункціональний пристрій дозволяв не тільки читати професійну пресу, але й створювати її. К. Д. Волко зазначає, що дискові журнали були формою комунікації комп'ютеризованої молоді в ті часи, коли доступу до мережі інтернет не було. Ці люди належали до першої генерації, що зростала з домашніми персональними комп'ютерами. Оскільки їхні батьки та вчителі знали про нові технології менше, ніж вони, цим молодим користувачам доводилося освоювати комп'ютери та вчити програмування самостійно. Дискові журнали були тією платформою, де ця самоорганізована молодь могла обмінюватися знаннямиVolko C. D. An Introduction to Diskmags and the Demo Scene, and my personal relationship to them [Electronic resource] // Claus D. Volko: [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.hugi.scene.org/adok/articles/01intro.htm (last updated: 06.02.2014). — Title from the screen.. Переважно текстова інформація в дискових журналах подавалася у формі статей, оглядів або інструкцій щодо використання комп'ютера. Читачі також послуговувалися програмами, які безкоштовно розповсюджувалися з виданням. Дискові журнали, за спогадами сучасників, були корисними для читачів: «Сьогодні кожен книжковий магазин має великий відділ комп’ютерної літератури і навіть в аптеках є комп’ютерні журнали. Але ні книги, ні журнали не були доступні нам у той час. Єдиним джерелом корисної інформації був журнал «Cursor», який видавав Р. Джефрієр. Це був не просто журнал! «Cursor» виходив трохи нерегулярно на касетах. Кожен випуск містив шість програм, які можна було запустити одразу. Це був мікс графіки, музики, ігор, пазлів, утиліт, навчальних і прикладних програм, як, наприклад, підрахунок відсотків на кредит. Усі вони були корисними, а деякі справжніми знахідками» Shelton J. Learning With Computers [Electronic resource] / Compute! Magazine : [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2014. — Mode of access: http://www.atarimagazines.com/compute/issue48/286_1_Learning_With_Computers.php (last updated: 20.08.2013). — Title from the screen.. Деякі дискові журнали існували за рахунок дотацій, які їм надавали комп'ютерні фірми, інші — за рахунок передплати. Тому видавництва таких журналів переважно були комерційними фірмами, що позитивно впливало на організацію роботи редакції. Наприклад, річна передплата (12 номерів) на дисковий журнал «CLOAD» коштувала 95 доларів на дисках і 50 доларів на касетах Комерційні засади роботи впливали як на якість статей, так і на тематику видання. Видавці не могли дозволити собі писати про те, що цікаво тільки їм, як це робили головні редактори езинів. Першим відомим дисковим журналом був «CLOAD magazine», розроблений для комп'ютерів Radio Shack TRS-80. Його засновниками були видавець Р. МакЕлрой та редактор Д. Фуллер. Журнал почав виходити у 1978 році на касетах і був названий на честь команди текстового інтерфейсу цього комп'ютера, що означала завантаження програми з касети на комп'ютер.CLOAD [Electronic resource] // peeep.us: [web-site]. — Electronic data. — London : 2014. — Mode of access: http://www.peeep.us/0b23a522 (last updated: 05.02.2014). — Title from the screen. В інших джерелах першим дисковим журналом визнають «Chromasette», створений для того ж самого комп'ютера TRS-80. Перший номер видання вийшов 1981 року. Головним редактором журналу був Д. ЛагерквістAlfredo The «Coco» Chronicles [Electronic resource]: [web-site]. — Electronic data. — New-York : 2013. — Mode of access: http://www.cs.unc.edu/~yakowenk/coco/text/history.html (last updated: 20.08.2013). — Title from the screen..