Загальна характеристика Серед під'єднаних до загальнонаціональної енергосистеми потужностей (станом на квітень 2016 р.) перше місце з 39 % займає атомна енергетика, на другому місці електростанції на природному газі — 31 %, далі йдуть гідроенергетика (9 %), вітрові та вугільні станції (по 6 %). Теплова електроенергетика на інших видах палива (промислові та побутові відходи, біомаса, продукти нафтопереробки) відповідальна за останні 8 %. За даними оператора бельгійської енергосистеми Elia, загальна потужність таких станцій становить 14516 МВт (в тому числі не менше 1023 МВт від ТЕЦ та 875 МВт у сфері вітроенергетики).
Для порівняння, станом на середину 2007 року цей показник становив 16592 МВт (в тому числі не менше 609 МВт ТЕЦ та 27 МВт ВЕС). Зменшення загальної потужності є результатом європейського процесу енергетичної трансформації, спрямованого на зменшення викидів парникових газів та розвиток відновлюваної енергетики. В його межах Бельгія перш за все зосередилась на виведенні з експлуатації вугільних та застарілих газових станцій, з одночасним розвитком когенерації, вітрової та сонячної енергетики. Тому, окрім під'єднаних до мережі Elia, останнім часом з'явилось чимало потужностей, що сполучені лише з дистрибуційними мережами або взагалі працюють в автономному режимі. Так, у 2015 році сонячна генерація досягла рівня 3200 МВт, вітрова 2229 МВт, тоді як когенерація перевищила 2700 МВт (на 2012 рік). Як наслідок, загальні потужності електрогенерації Бельгії наразі становлять близько 20,5 ГВт (хоча, звичайно, коефіцієнт використання встановленої потужності для відновлюваної енергетики значно, інколи в рази, нижче від аналогічного показника традиційної генерації).
Що стосується споживання електроенергії в Бельгії, то починаючи з 90-х років воно зростало та досягло у 2004 році 87,6 млрд кВт-год. Проте наступного року цей показник почав скорочуватись, і станом на 2015 рік становив менше ніж 81 млрд кВт-год. Значною мірою це стало наслідком впровадження заходів економії у домогосподарствах, як скоротили свою потребу в електроенергії на 22 % лише за період з 2005 по 2010 рр.
Таким чином, динаміка споживання в Бельгії сприяє проведенню енергетичної трансформації. Проте суспільний тиск, спрямований на найшвидше закриття атомної генерації, призвів до набагато більшого скорочення виробництва аніж це було б у разі виведення з експлуатації лише застарілих електростанцій на викопному паливі. Так, лише за 2015 рік виробництво електроенергії зменшилось на 8 %, в тому числі на АЕС на 23 %.Якщо ще 2009 року виробництво становило 87 млрд кВт-год, що надавало можливість не лише задовольняти внутрішні потреби, але й здійснювати експорт на рівні 2 млрд кВт-год, то 2015 року нетто-імпорт становив 21 млрд кВт-год, що покривало 26 % внутрішнього споживання.
Такі різкі зміни можливі завдяки аналогічним процесам енергетичної трансформації в інших країнах ЄС, що створило надлишок енергогенеруючих потужностей. З метою покриття можливого дефіциту оператор бельгійської енергосистеми Elia провадить роботу з підсилення інтерконнекторів, які забезпечують імпорт електроенергії. Так, технічні можливості на кордоні з Нідерландами зросли зі 2750 МВт у зимовий період 2014/2015 до 3400 МВт взимку 2015/2016.
Атомна енергетика
Електроенергетика на природному газі Невдовзі після відкриття у сусідніх Нідерландах гігантського газового родовища Гронінген, бельгійці спорудили цілий ряд електростанцій на даному виді палива. Так, в 70-х роках вугільні ТЕС Awirs та Ruien доповнили енергоблоками № 5 та № 6 відповідно, кожен потужністю 294 МВт. А в 1976—1977 стала до ладу газова ТЕС Kallo, що складалась з двох блоків по 280 МВт. Всі ці потужності відносились до класичних електростанцій.
Проте тоді ж здійснили й перші кроки у побудові парогазових електростанцій. Так, 1969 року з'явилась експериментальна Angleur 1, друга парогазова станція в Європі після австрійської Korneuburg, потужністю 51,5 МВт. У 1976 на тій же площадці звели Angleur 2 потужністю 120 МВт. Первісно вона використовувалась в базовому режимі, проте через певний час була переведена до маневрових потужностей з навантаженням близько 5 годин на день (як Angleur 3). Після 30-річної експлуатації, блок Angleur 2/3 завершив роботу 2015 року.
Інший парогазовий блок створили в 1976 році на базі ТЕС Drogenbos 1, спорудженої аж в 1947 для спалювання вугілля та згодом переведеної на нафту. З її трьох парових турбін по 37 МВт залишили одну, яку доповнили газовою турбіною. Загальна потужність енергоблоку становила 119 МВт, а паливна ефективність 42 %. З самого початку він був призначений діяти у маневровому режимі — газова турбіна виходила на повний режим за 15 хвилин, парова за 40. Після 10 років постійної експлуатації такого роду із 156 запусками на рік в середньому, блок перевели до оперативного резерву. 2015-го було анонсоване його виведення з експлуатації, проте станом на квітень 2016 року Drogenbos 1 (із зменшеним до 48 МВт номіналом) ще рахується оператором бельгійських енергосистем у складі діючих потужностей.
Після певної перерви, у 90-х роках розпочалось активне будівництво нових парогазових електростанцій, тепер вже значно більшої потужності. Першою стала Drogenbos 2, дві парові та одна газова турбіна якої могли видавати в мережу 460 МВт. Наступного року її доповнила однотипна Seraing, а у 1998 стали до ладу одразу два блоки — так само 460 МВт-ний Herdersbrug та Ringvaart потужністю 357 МВт. Наприкінці 20 століття до них приєдналась п'ята нова парогазова станція Saint-Ghislain (350 МВт, введена в експлуатацію у 2000 році).
Посилення теплової генерації за рахунок парогазових установок продовжилось і у наступному десятилітті. 2001 року енергосистема країни була доповнена об'єктом Vilvoorde. Останній побудували не з нуля, а з використанням можливостей вугільного енергоблоку Verbrande Brug 3. Побудований аж в 1959 році, у 80-х він зазнав аварії із втратою своєї 140 МВт-ної парової турбіни. Встановлена у 1986 році нова турбіна мала достатньо гарні характеристики, щоб доповнити її іншими об'єктами та із меншими ніж звичайно витратами отримати парогазовий блок 386 МВт. Енергетична ефективність після такої докорінної модернізації зросла з 38 до 56 %.
У 2005 році енергосистема країни поповнилась 384 МВт-ним блоком Zandvliet, 2008-го почалась експлуатація Amercoeur 1 (побудований на місці вугільного блоку, але на відміну від Vilvoorde використане лише допоміжне та мережеве господарство), у 2011 році став до ладу T-power Beringen (422 МВт), а завершилась ця серія нових парогазових станцій наступного року із введенням в дію Marcinelle (405 МВт).
Окрім енергетичних об'єктів, призначених для роботи у базовому режимі, звернули увагу і на забезпечення пікових потужностей. Для цього у 2008 році запустили проект Ham-Gent 3, що являв собою перетворення 27 МВт-ної станції, що працювала на дизельному пальному, на площадку для 2-х газових турбін із загальною потужністю 116 МВт. Постачальником турбін стала компанія Rolls-Royce, яка запропонувала Trent 60 (модифікацію двигуна для літаків Boeing 777). У 2012 році такі саме дві турбіни, але із збільшеною до 128 МВт загальною потужністю, встановили на площадці електростанції Angleur, де вони утворили новий блок № 4.
Введення нових потужностей дозволило розпочати демобілізацію застарілих. Першою у 2010 році закрили обидва енергоблоки ТЕС Kallo, а в 2013 були зупинені Awirs 5 та Ruien 6. Таким чином, в експлуатації у базовому режимі залишались лише найбільш ефективні парогазові блоки, найстарішому з яких було 20 років, а 40 % потужностей мали не більше 8 років. Крім того, до маневрових потужностей відносились один парогазовий блок (Angleur 3) та кілька газових турбін (і серед останніх всі, за виключенням турбіни, що залишилась від блоку-ветерана Drogenbos 1, відносились до найсучаснішого обладнання).
Проте саме в цей момент бельгійську, як втім і майже всю європейську, газову генерацію спіткала серйозна проблема, опосередковано пов'язана з розпочатими з екологічних підстав процесами масштабної «енергетичної трансформації». Хоча саме електростанції на природному газі були найбільш екологічними серед працюючих на викопному паливі, проте ціни на вуглеводні залишались високими. Тоді як на тлі спадаючого європейського попиту енергетичне вугілля дешевшало, що робило модернові парогазові блоки неконкурентоздатними в порівнянні із залишками вугільної генерації. Як наслідок, вже у 2014 році Бельгія вивела з експлуатації перші дві потужні парогазові станції, Seraing (1994 року побудови, у 2012 відпрацювала лише близько 1000 годин) та Vilvoorde (2001 рік, проте, як писалось вище, створена з використанням частин потужностей 80-з років). Втім, обидві поки не підлягали фізичній демобілізації та до завершення зимового сезону 16/17 переводились у стратегічний резерв — за що власник отримував від енергосистеми певну абонентську плату.
Того ж 2014 року вивели з базового режиму ТЕС Herdersbrug. Відтепер вона працювала для покриття пікових навантажень, забезпечуючи спочатку 320 МВт, а в наступному році — вже лише 167 МВт (втім, її парові турбіни були лише законсервовані, так що оператор енергосистеми продовжує враховувати в балансі всю повну потужність станції на рівні 465 МВт). 2015-го відносно цієї ТЕС, так само як і щодо іншої парогазової станції побудови 90-х років Drogenbos 2 (разом з маневровою турбіною — залишком від Drogenbos 1) оголосили плани закриття.
Таким чином, за період з 2005 року демобілізували або оголосили про майбутнє виведення з експлуатації газових енергоблоків сумарною потужністю 3082 МВт, тоді як введення нових об'єктів становило лише 1906 МВт. При цьому із описаної вище економічної причини подальше спорудження парогазових станцій фактично припинилось. Хоча станом на 2014 рік було видано ліцензії на 12 блоків із сумарною потужністю 5125 МВт, проте за жодним з проектів не почались навіть підготовчі будівельні роботи. Станом на квітень 2016 року перелік таких ліцензій на сайті оператора бельгійської енергосистеми скоротився (як зрозуміло, не з причини їх реалізації) до 11 на 4660 МВт. Таким чином, незважаючи на виведення з експлуатації вугільної та атомної генерації, електростанції на природному газі поки не змогли скористатись ситуацією та зайняти вивільнену нішу.
Вугільна електроенергетика Вугільні електростанції тривалий час становили основу бельгійської електроенергетики, поки не поступились атому та електростанціям на газі. Проте станом на 2005 рік вони все ще відігравали суттєве значення: в експлуатації знаходилось 7 станцій (10 енергоблоків) з загальною потужністю 1658 МВт (ще 124 МВт перебували у консервації), що становило приблизно 10 % від усієї генерації. Втім, загальноєвропейський процес так званої «енергетичної трансформації» неминуче веде до завершення вугільної енергетики Бельгії.
Першим після згаданої дати вибув із складу генерації енергоблок № 4 ТЕС Les Awirs, потужністю 126 МВт. Побудований у 1967 році з розрахунку на використання нафти як основного палива, в 1982 він був переведений на спалювання вугілля. 2005 року енергоблок переобладнали для спалювання біомаси.
ТЕС Monceau-sur-Sambre, заснована у 1921 році, була однією з найстаріших електростанцій Бельгії. Після 1983 року тут продовжував працювати лише енергоблок № 3 потужністю 92 МВт з паливною ефективністю 42 %. Непропорційно великі викиди СО2 призвели до того, що у 2007 році ТЕС була закрита однією з перших в межах боротьби з емісією парникових газів.
Наступним став блок № 2 електростанції Amercoeur потужністю 127 МВт. Його зупинили в 2009 році з наміром докорінної модернізації на об'єкт, що працює на природному газі — за зразком однотипного блоку № 1, що був зупинений ще у 2000 році та перетворений на парогазову електростанцію.
В 2010 році вивели з експлуатації вугільну електростанцію Mol, єдиний працюючий енергоблок № 2 якої мав потужність 130 МВт (і ще один блок 124 МВт перебував в резерві). Завод побудови 60-х років не мав надалі можливості відповідати вимогам до сучасної енергетики.