Насір Хосров (Носір Хісроу, Насір Хусрав, , , Кубадіян, 1004 — Ямган, Бадахшан 1088) — великий таджицько-перський поет епохи Сельджукідів, шукач правди й істиниБрагінський І. С. «З історії перської і таджицької літератур», 303—327 с. , письменник, мандрівник, співець фатімідської могутності й державностіРубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. — Київ: Либідь, 2002. — c. 388, завзятий проповідник ісмаїлізму, ворог Аббасидського халіфату тощо. Найкрасивіший з титулів — рубін Бадахшану. Його використала Еліс К. Хансбергер у своїй праці «Насір Хосров, Рубін Бадахшану»Хансбергер Е. К. Насір Хусрав — рубін Бадахшану. Портрет перського поета, мандрівника, філософа. 2005. — 296 с. /ALICE C. HUNSBERGER, Nasir Khusraw: The Ruby of Badakhshan, a Portrait of the Persian Poet, Traveller and Philosopher, Ismaili Heritage Series, 4 (London: I. B. Tauris, 2003). Pp. 313. Представник етапу шуубії (800—1050 рр.) в чистому виглядіБрагинский И. С. Из истории персидской и таджикской литератур. Избранные работы/ Сборник. — М.: Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1972. — c. 15 у історії перської та таджицької літератур. Його поважають за складання поезій, які поєднують мистецтво з філософією, і критикують за його теологічні роботи. Він залишається однією з найвеличніших особистостей в мусульманській історії та літературі.
Біографія
Дитинство і юність Абу Му'ін ад-Дін Насір-і Хусрав ал-Кубадіяні ал-Мервезі народився в 1004 році в місті Кубадіяні, руїни якого знаходяться поблизу однойменного міста на півдні сучасного Таджикистану. Це місто було одним з культурних центрів свого часу, що зберігало давні традиції. Сім'я Насіра належала до місцевої давньоіранської земельної аристократії. Батько був урядовим чиновником. Хороша забезпеченість сім'ї дала шанс молодому Хосрову вгамовувати свою жагу до знань, яка проявилася в нього ще з юних років. Він оволодів науками та інформацією про релігії різних країн і народів. Молодим він переїхав разом з сім'єю в Балх, де служив при дворі Газневідів. Також проживав і в Газні.
В Мерві Приблизно 1040 року, вже після сельджуцького завоювання, він переїжджає до Мерву, де працює чиновником при палаці сельджуцького правителя Хорасану. Він займався канцелярськими роботами, належав до числа завідувачів державного майна і справ, та виконував роботу в диванах. У ці роки він немало подорожував, побував і в Індії. Хосров вів спосіб життя багатої придворної людини, що користується різними благами. Будучи фінансовим чиновником, він добре знав важкий стан селян і міського люду, задавлених тяготами, нещадною експлуатацією і поборами. Совість обпалювала його, коли бачив гострий соціальний контраст у себе на батьківщині. Саме тоді він і став безкомпромісним правдошукачем. Відшукати істину, знайти свій шлях безкорисливого служіння їй у цьому змішаному світі, на цій грішній землі, в цьому океані ідей, що заперечують одна одну, і вірувань, з якими він був як освічена людина добре й усебічно обізнаний — нелегке завдання.
7 років подорожі
У 1045 р. (437 р. х.) Насір поїхав у відрядження в службових справах. У Джузджанані він пробув приблизно місяць, і «постійно пив вино»Сафар-наме. Книга путешествия. / Пер. и вступ. статья Е. Э. Бертельса. Под общ. ред. В. А. Гордлевского и И. Ю. Крачковского. Илл. Е. Я. Хигер. — М.-Л.: Academia, 1933. — c.30. І одного дня йому наснився сон, де старець сказав йому, що пиячити не є виходом для мудреця і не допоможе знайти правду та істину. «Хто шукає, той знайде!» — сказав старець і пальцем вказав у напрямку Кібли. Потім він зник. Прокинувшись, Насір приймає рішення — треба прокинутись не тільки від свого нічного сну, але і від сну, який тривав 40 років, і направитись в шлях. Насір після цього повернувся до Мерву, і попросив зняти з нього всі обов'язки і відпустити, бо він хоче здійснити хадж до Кааби. Його відпускають, і він зі своїм братом Абу Саїдом починають свою семирічну подорож. Першим їхнім важливим пунктом у подорожі був Нішапур, далі вони пройшли Дамган, Балх, Тебриз, Беркері, Ахлат, Амід, Харран, Карруль. Так настав наступний 1046 рік (438 р. х.), і вони дійшли до Сирії. В цей період Насір відвідує великі сирійські міста, гробниці пророків, їх дружин і матерів, мечеті та християнські храми. Вони рухаються поблизу моря і відвідують Алеппо, Сармін, Мааррат-ан-Ну'ман, Хаму, Тріполіс, Бейрут, Тир і Акру. Він якраз потрапляє на території підвладні, за його словами, єгипетському султану з династії Фатімідів. Після цього він вирушає в Єрусалим (Бейт-ал-Мукаддас, Кудс), який був Кіблою до появи Ісламу. Відвідує мечеті, гробниці пророків, описує камінь Сахра, а потім вирушає до Мекки. Це було його перше паломництво (хадж). Далі він знову вертається до Єрусалиму, і вже настає 1047 р. (439 р. х.). Звідти він мандрує до Єгипту через Аскалон і Тінніс. В Єгипті надовго зупиняється в Каїрі. В той час в Каїрі правив фатімідський халіф аль-Мустансір. В 1047 р. він вирушає в друге паломництво. Цей рік був неврожайним, і тому султан порадив людям не здійснювати хадж, але Насіру вдалося вирушити разом з посланцем султанського дару на Каабу. І через Кулзум вони вирушають туди. Спочатку вони відвідують Медину і мечеть Пророка, а потім вже направляються до Мекки. Там він швидко виконує хадж. Після цього Насір знову направляється до Єгипту, тому що там були його книги…Насір Хосров. Сафарнама, с.138/ пер. Є. Е. Бертельса, видання: Насір-і Хусрау. Сафар-наме. Книга подорожі. M.Academia, 1933. В 1049 році він починає свій шлях назад до Персії через Мекку. Дорогою вони обрали південний шлях, і трошки перепочили в Ассуані. Вже в 1050 р. вони на верблюдах нарешті вирушили далі. В Айдабі він недовго побув хаттібом. А далі проїздом через Джудде він прибув до Мекки. Це вже було його третє паломництво і прожив він там 6 місяців. Після цього він вирушив до Тайфи, і через бедуїнські землі до Фаладжу. Далі Насір з братом вирушили до Басри взявши верблюда в борг. Дорогою вони зупинились в Лахсі, і пробули вони там 9 місяців, а після дійшли до Басри. Вже був 1051 рік. Вони були стомлені і зовсім без грошей, але Насір відвідує всі 13 святинь в місті, що були посвячені імаму Алі. З Басри волею випадку і з допомогою везіння та освіченості Насіра їх було відправлено на кораблі до самої області Фарсу. Там він зупинився в місті Мехрубан, а потім їх взяв до себе шейх Садід Мухаммед ібн-Абд-ал-Мелік в Арган. Звідти вони направились до Ісфахану. Вже 14 червня 1052 р. (8 сафару 444 р.х.) вони були в Ісфахані. Далі вони приїхали до Табасу проїжджаючи менші поселення. І через міста Тун, Каїн, Мерверруд, Міан, Руста доїхали до Балху. Тут закінчилась його семирічна подорож. Саме тоді він написав одну зі своїх найвідоміших праць «Сафар-наме».
Після подорожі Звісно, Насір в своїй книзі не згадує, що він приєднався до ісмаїлітів-карматів і став одним з худжатів султана. За ці 3 роки в Єгипті він навчався разом з Фатимідськими інтелектуалами, такими як поети, теологи, філологи, правознавці й астрономи. В Х-ХІ століттях в Каїрі велися найгарячіші теологічні та інтелектуальні диспути, які коли-небудь мали місце у всьому мусульманському світі.ALICE C. HUNSBERGER, Nasir Khusraw: The Ruby of Badakhshan, a Portrait of the Persian Poet, Traveller and Philosopher, Ismaili Heritage Series, 4 (London: I. B. Tauris, 2003). Pp. 313 — c. 155 Його приваблювала філософія ісмаїлітів, і дослідники вважають, що саме дізнатись все можливе про життя і філософію ісмаїлітів було основною метою Насіра ще на початку подорожі. Голова Фатимідської держави доручив йому керувати таємною проповідницькою і рекрутницькою роботою в Хорасані, присвоїв один з найвищих титулів у карматській ієрархії — худжат («доказ», тобто — головний стовп віри). Отже, в Хорасан він повертається як головний даї ісмаїлітів цієї області з «імперативом передачі знань тим, хто ними не володіє»ALICE C. HUNSBERGER, Nasir Khusraw: The Ruby of Badakhshan, a Portrait of the Persian Poet, Traveller and Philosopher, Ismaili Heritage Series, 4 (London: I. B. Tauris, 2003). Pp. 313 — c.221. Насір думав, що знайшов істину і хотів «перекласти її зі своєї голови в інші». Цей стимул і відповідальність розділити знання є відображенням пірамідальної структури Фатімідського Ісмаїлітського дава, де знання передаються в порядку — вищими рангами (Пророк, Імам), нижчим рангам (даї, худжат, проповідники і т. д.). Таємний характер карматської діяльності вимагав не широкої проповіді на площі і в мечеті, а боротьби за кожну душу неофітів. Насір безперервно змінював міста своєї діяльності, проходячи з кінця в кінець Хорасан, прикаспійські області Мазендаран і Табарістан, пробираючись по лісним хащам, болотам, гірським кручам, ховаючись від переслідувань сельджуцької влади і несучи слова отриманої ним правди. Зрештою він був змушений сховатись від постійної погоні за ним у неприступних горах Бадахшану, на Памірі. Тут тоді господарював місцевий правитель, що відокремився від держави Сельджукідів, Алі ібн Асад, який прийняв ісмаїлітську віру (можливо, під впливом Насіра Хосрова, з яким той, у всякому випадку, дружив). В глухому гірському поселенні Юмган (на території сьогоднішнього Афганістану) поет провів останні роки життя. Нехай він був у не надто оптимістичному стані, та він продовжував показувати абсолютну впевненість у божественній силі: «подібно до того, як могутнє колесо небозводу разом з планетами і зірками, підкорюється законам, теж відбувається і з людьми»ALICE C. HUNSBERGER, Nasir Khusraw: The Ruby of Badakhshan, a Portrait of the Persian Poet, Traveller and Philosopher, Ismaili Heritage Series, 4 (London: I. B. Tauris, 2003). Pp. 313 — c.241 Тут написав свої основні праці, що обґрунтовували релігійну систему ісмаїлізму і свої філософські касиди, — новий жанр іранської поезії, в розвитку якого саме Насіру належить ведуча роль.
Погляди і трагедія Насіра Він був людиною справи, невтомної енергії. Істина була йому потрібна не для відпочинку душевного, не для наочності, а для дії, для негайного втілення своїх ідей в життя. Кожен рядок «Книги подорожі» світиться правдою, правдолюбством, щирістю, які характеризували її автора. Він описує, як у Каїрі на ринку можна купити «плоди і овочі, з яких одні — осінні, інші — весняні, треті — літні, четверті — зимові… Мені, ймовірно, не повірять. Однак… я не маю ніяких підстав обманювати і пишу тільки про те, що бачив. Якщо ж я пишу про що-небудь, що я чув, то за це вже я відповідати не в змозі…». І тому з підкупною ретельністю, наводячи яке-небудь повідомлення, він обов'язково уточнює: «відповідальність за це повідомлення лежить на тому, хто розповів його мені»; «це розповіла мені людина, словам якої я довіряю»; «це відомо всім вченим»; а коли він розповідає про далеку і обмовлену ортодоксами карматську общину в Аравійській пустелі, він наполегливо підкреслює: «Все це я стверджую по особистому досвіду і зовсім не маю намірів поширювати брехливі чутки, бо я пробув там 9 місяців підряд, і не в різний час». Йому дорога людська чесність, не пов'язана з релігією, і він захоплюється чесними скотарями, які не дотримуються віри, і обурений нечесністю правовірних мусульман, які їх дістають: «Справа від Айдабу (місцина біля Червоного моря) — рівнина з рясними пасовиськами. Там живе велике плем'я, що називається беджа; це люди, у яких немає ні віри, ні релігії… вони не злі люди, не крадуть і не здійснюють набігів, а зайняті тільки своєю скотиною… Вони не слідують ніякому пророку чи поводирю. Мусульмани ж і інші люди викрадають у них дітей, возять в міста ісламу і продають».