Підшкі́рний мансонельо́з (; також відомий як інвазія, яку спричинює Mansonella streptocerca, стрептоцерко́з; застаріле — акантохейлонематоз, дипталонематоз, тетрапеталонематозAchim Hörauf Mansonella streptocerca Springer Link — Chapter. Lexikon der Infektionskrankheiten des Menschen pp. 510—512) — тропічний гельмінтоз з групи філяріїдозів, підгрупи підшкірних філяріїдозів. На сьогодні дуже часто розгляд відомостей про цього гельмінта виносять до розділу «Мансонельоз», де об'єднують інформацію про всі гельмінтози, які спричинюють нематоди з роду Mansonella, хоча за клінічними ознаками це не є правильним, адже вони мають великі розбіжності.

Історичні відомості та актуальність Збудника інвазії Mansonella streptocerca (син. — Acanthocheilonema streptocerca, Dipetalonema streptocerca, Tetrapetalonema streptocerca, Agamofilaria streptocerca, Esslingeria streptocerca) відкрив американський лікар та мікробіолог Вейн М. Мейєрс, який перебував у місії в Центральній Африці, що містилася в Бурунді на кордоні з Танзанією. Серед багатьох пацієнтів (30-40 тисяч), яких Мейерс спостерігав у тих регіонах у лепрозоріях, були такі, у яких наявність прокази викликала сумніви. Ці хворі мали ділянки шкіри зі зниженою пігментацією, що нагадувало туберкулоїдну форму прокази, але в тих ділянках не виявляли втрати больової чутливості, яка саме характерна для прокази. Мейерс провів протягом 1965—1973 років багаторазові біопсії цих ділянок у різних хворих та в 40 пацієнтів виявив у біоптатах дорослу форму Mansonella streptocerca.W M Meyers, D H Connor, L E Harman, K Fleshman, R Moris, R C Neafie Human streptocerciasis. A clinico-pathologic study of 40 Africans (Zairians) including identification of the adult filaria. The American journal of tropical medicine and hygiene 1972. 21(5):528-45Wayne M. Meyers, Ronald C. Neafie, Aileen M. Marty, Douglas J. Wear Pathology of Infectious Diseases: Helminthiases: Volume 1 American Registry of Pathology 2000. — 30 р. ISBN 978-1881041658

На сьогодні цей гельмінтоз виявляють у людей в Центральній та Західній Африці. Найбільша захворюваність на півночі Уганди — сягає 85 % дорослих мешканців та 35 % дітей. Відмічені декілька випадків зараження, яке відбулося в людей у Гвінеї, що були завезені до Іспанії.

Етіологія

Життєвий цикл включає в себе два етапи — один проходить в організмі мокреців роду Culicoides з родини Ceratopogonidae (Cu. grahami та Cu. malnei), а інший — за участю людини-хазяїна. Мокреці живляться кров'ю людини, при цьому впорскують в місце укусу філярійних личинок третьої стадії. Всередині шкіри личинки розвиваються в дорослих особин, як правило, це відбувається менш ніж в 1 мм від поверхні шкіри. Самиці можуть досягати 27 мм завдовжки, завширшки — до 0,8 мм, самці — до 18 мм завдовжки при 0,4 мм завширшки. У той час як мікрофілярії можуть досягати 240 мкм завдовжки і до 50 мкм завширшки. Mansonella streptocerca мають коротші завитки ніж у Onchocerca volvulus — збудника онхоцеркозу. Після копуляції дорослих особин самиці періодично відроджують мікрофілярій, які більшістю залишаються в шкірі, але також частково можуть циркулювати в периферичній крові. Цих мікрофілярій потім заковтують мокреці, коли живляться кров'ю людини. Після цього мікрофілярії мандрують кишкою через гемоцеле до грудних м'язів мокреців. Там мікрофілярії розвиваються послідовно до личинок третьої стадії. У цій останній стадії личинки потрапляють до хоботка мокреців, звідти вже можуть згодом інфікувати незаражену до того людину під час живлення на ньому.

Епідеміологічні особливості Джерелом інфекції є заражені люди, в яких відбувається міграція мікрофілярій під шкірою. Можливим резервуаром вважають мавп Західної Африки — не з родини гомінідів. Передавання інфекції до здорових людей іде за допомогою трансмісивного механізму через укус людини мокрецями з роду Culicoides — Cu. grahami та Cu. malnei, які мешкають поблизу водойм і частіше за все кусають протягом всієї доби, хоча інші види мокреців вночі переважно не активні. Сприйнятливість невідома, часто хвороба розвивається в тих людей, які тривалий час перебувають на відкритому просторі у вологих місцях.

Патогенез Підшкірний мансонельоз слід віднести до тих філяріїдозів, де прояви найбільшою мірою є безсимптомними у більшості інфікованих суб'єктів. Личинки розвиваються в макроорганізмі та мігрують в шкірі. Вважають цілком ймовірним, що крім тих змін, які спричинює сам гельмінт (свербіння, певний набряк), деякі з патологічних змін, які розвиваються, індукує імунна відповідь на гельмінтоз. Підшкірний мансонельоз є мало вивченим в порівнянні з іншими філяріїдозами, тому що не має таких інвалідизуючих проявів як слоновість або ураження органу зору. Тому не так багато є інформації про його специфічний патогенез.

Клінічні ознаки Згідно МКХ-10 виділяють «Мансонельоз» ( В74.4). Більшість заражених не мають скарг чи клінічних проявів. У клінічно значущих випадках головною ознакою є свербіж у тих місцях, де є підшкірні ураження. Висип, якщо він є, нагадує такий при онхоцеркозі, найчастіше в гострому періоді це папули, в хронічному періоді відбувається ще ліхеніфікація цих папул. Також з'являються гіпопігментовані плями, які на відміну від плям при поширеній у тих регіонах проказі зберігають больову чутливість при поколюванні голкою. Слоновість та ураження ока не відмічені.

Діагностика

На сьогодні проводять звичайне мікроскопічне дослідження біоптату з шматочків шкіри, аби знайти мікрофілярій Mansonella streptocerca. Надрізи шкіри можна отримати за допомогою скальпеля і голки. Важливим є те, що зразок слід інкубувати від 30 хвилин до 2 годин у фізіологічному розчині, а лише після того досліджували. Це спонукає мікрофілярій, який були у шматочку шкіри, активно мігрувати до розчину. При світловій мікроскопії потрібно проводити ретельну диференціацію мікрофілярій Mansonella streptocerca від таких у Onchocerca volvulus. Для цього також розробили полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР), яку проводять з матеріалом з біоптату шкіри.

Лікування Як основний препарат для лікування рекомендують диетилкарбамазин, якій, як вважають діє як на мікрофілярії, так і на дорослі особини, але на сьогодні це не визначеним вселюдно. Вживання івермектину є не показаним через можливість виникнення багатьох тяжких побічних явищ.

Профілактика Для запобігання підшкірному мансонельозу рекомендують використання репелентів, переважно тих, що містять ДЕТА, аби не дати мокрецям здійснити укуси при подорожі людей в ендемічні райони. Безпосередню боротьбу з мокрецями (як це відбувається з комарами) визнали недоцільною. Вакцини для попередження цієї хвороби не існує.

Зараження людей іншими мансонеллами У США в Алабамі описали декілька випадків ураження людей білячим паразитом — Mansonella interstitium.

Див. також Філяріїдози Підшкірні філяріїдози Онхоцеркоз Лоаоз

Примітки

Джерела Burton Jerome Bogitsh, Clint Earl Carter, Thomas N. Oeltmann Human Parasitology. Academic Press, 2005—459 р. ISBN 9780120884681 Thomas C. Cheng General Parasitology. Elsevier, 2012. — 827 р. ISBN 978-0121707552 Aileen M Marty Dermatologic Manifestations of Filariasis. Updated: Nov 11, 2015. Medscape. Dermatology Sections. Parasitic Infections /Chief Editor Dirk M Elston Stephen Berger Mansonelliasis: Global Status: 2016 Edition. GIDEON Informatics Inc 28 р. ISBN 978-1-4988-0960-3

Посилання CDC Mansonellosis Mansonella streptocerca Cutaneous Filariasis