Коковцов Володимир Миколайович (6 (18) квітня 1853 р., село Горна-Покровське, Боровичського повіту Новгородської губернії — 29 грудня 1943 р., Париж) — державний діяч, фінансист, дійсний таємний радник (1905), статс-секретар (1905), сенатор (1900), член Державної Ради (1905), 1896—1902 рр. — товариш міністра фінансів і найближчий помічник С. Ю. Вітте, міністр фінансів у 1904—1905 рр., з 24 квітня 1906 р. по 1 січня 1914 р. — міністр фінансів, одночасно з 11 вересня 1911 р. — голова Ради міністрів.
Біографія
Походження та початок роботи у вищих державних установах В. М. Коковцов народився 6 квітня 1853 р. в маєтку Горна-Покровське, Боровичського повіту Новгородської губернії. Представник дворянського роду КоковцовихЭнциклопедический словарь / Изд. Ф. А. Брокгауз, И. Е. Ефрон. — Спб., 1895. — Т. 30. — С. 627.. Батько — Микола Васильович Коковцов (1814—1873 рр.) — служив підполковником у Корпусі інженерів шляхів сполучення.
Навчався у 2-й Санкт-Петербурзькій гімназії. У 1866 р. у числі найкращих учнів був переведений у Олександрівський (Царскосільський) ліцей, закінчивши який у 1872 р., отримав елітну освіту. Згідно з формулярним списком, Коковцов закінчив ліцей із золотою медаллю та чином IX класу. Після чого продовжив освіту в Імператорському Петербурзькому університеті, з зарахуванням проведеного в університеті часу в дійсну службуВекшина Ю. А. Председатель Совета министров В. М. Коковцов как государственный деятель // Вестник Челябинского государственного университета. — 2003. — № 2. — Т. 1. — С. 108.. Відрізнявся успіхами в багатьох науках, прагнув присвятити себе кар'єрі вченого зі спеціальності «державне право», скласти докторські іспити. Проте, раптова смерть батька завадила йому присвятити себе науковій кар'єрі.
У 1873—1879 рр. служив у Міністерстві юстиції, а в 1879—1890 рр. був старшим інспектором і помічником начальника тюремного управління Міністерства внутрішніх справ. У своїх «Спогадах» Коковцов відзначить:
У 1890—1896 рр. обіймав посади від помічника статс-секретаря до товариша державного секретаря (по Департаменту державної економіки) у Державній канцелярії. Досконало вивчив питання бюджету, державного господарства. Ці роки дали йому можливість ретельно підготуватись до наступних років служби.
В 1896 р. отримав посаду товариша міністра фінансів і залишався на ній до 1902 р. Коковцов успішно співпрацював з міністром фінансів С. Ю. Вітте. Неодноразово отримував подяки від начальства за сприяння розвитку російської промисловості, у тому числі — за активну участь у розробці проєкту закону про казенну винну монополію. Фінансова політика В. Коковцова базувалась на збереженні твердого курсу рубля та золотого грошового обігу.
1900 р. — сенатор. У 1901—1903 рр. під головуванням Коковцова діяла комісія по дослідженню питання про зміни з 1891 по 1900 р. добробуту сільського населення середньоземлеробських губерній, порівняно з іншими місцевостями Європейської Росії. Матеріали, зібрані комісією, розроблені та видані Департаментом окладних зборів у 1903 р.
З 1902 по 1904 рр. Коковцов був секретарем Державної ради. Відрізнявся честолюбством, але не випрошував нагород. За політичними поглядами — переконаний монархіст.
Міністр фінансів З 5 лютого 1904 р. по 24 жовтня 1905 р. — міністр фінансів з доданими йому закладами торгівлі, промисловості, залізничних справ. 24 жовтня 1905 р., коли головою Ради міністрів був призначений С. Ю. Вітте, місце В. М. Коковцова обійняв І. П. Шипов, але при утворенні кабінету І. Л. Горемикіна (24 квітня 1906 р.) Коковцов знову став очільником Міністерства фінансів і зберігав цю посаду до січня 1914 р.
Управління Коковцова фінансами в період 1904—1905 рр. збіглося з російсько-японською війною. Головна увага міністра була прикута до вишукування джерел для покриття військових витрат. Він провів низку позик, збільшив мита зі спадщини, акцизи пива, сірників, дріжджів, нафти, здійснив гербовий збір. Брав участь в укладанні торговельного договору з Німеччиною терміном на 12 років.
З 1905 р. Коковцов — член Державної ради. Брав участь у вирішенні «робітничого питання». Очолив комісію, що виробила програму, яка включала перегляд закону про страйки, скорочення робочого дня, створення лікарняних кас. Проте, програма мала рекомендаційний характер і не була реалізована на практиці. Як член Державної Ради у 1905 р. брав участь в розробці проєкту законодорадчої Думи в комісії О. Г. Булигіна.
З 26 квітня 1906 р. по 30 січня 1914 р. Коковцова знову обрано міністром фінансів. Своїм головним завданням міністр вважав збереження в Росії фінансової системи, заснованої на золотому грошовому обігу. Він вважав, що золотий запас повинен був стати основою для міжнародних розрахунків; бути резервом в разі необхідності екстрених платежів за вкладами населення або через війну. Міністр також вважав, що обережне підвищення податків можливо лише як другорядна міра для покриття державних витрат, а пріоритет повинен віддаватися природному зростанню податкових надходжень від розвитку сільського господарства, промисловості та торгівлі. Коковцов був прихильником залучення іноземного капіталу в російську промисловість.
Під час засідання III Державної думи 24 квітня 1908 р. Коковцов вимовив фразу:. Слова ці, які зустріли оплесками праві та свистом ліві, були відзначені головою М. О. Хомяковим як «невдалий вираз»; але вже під час наступного засідання голова змушений був вибачитися та взяти свої слова назад.
У 1910 р. Коковцов здійснив невигідну для державних фінансів угоду, продавши за біржовою, в той час невисокою ціною, акції Владикавказької залізниці, що належали казні.
З загальнополітичних питань Коковцов до свого призначення головою Ради міністрів публічно не висловлювався. Проте, було відомо, що в засіданнях Ради міністрів він заперечував проти законопроєкту про новий порядок видання законів, що стосувалися Фінляндії, та взагалі висловлювався проти крайнощів націоналістичного курсу. Багато хто чекав, що його призначення на посаду голови Ради міністрів знаменує деякий поворот в загальній політиці.
Голова Ради міністрів 1911 р. Коковцов став головою Ради Міністрів зі збереженням посади міністра фінансів. 6 вересня 1911 р., після вбивства П. А. Столипіна, Микола II ухвалив рішення про призначення головою Ради міністрів В. М. Коковцова, а міністром внутрішніх справ — О. М. Хвостова (Столипін займав обидві ці посади одночасно). Проте, Коковцов відмовився від спільної служби з Хвостовим і запропонував царю вибрати одного з них двох. 10 вересня він навіть відіслав цареві листа, в якому негативно характеризував Хвостова. 14 вересня Микола II ухвалив рішення призначити міністром внутрішніх справ О. О. Макарова. Однією з гіпотез може бути положення про просування В. М. Коковцова на посаду голову Ради міністрів представниками політичних кіл, які бажали відсторонення Г. Распутіна. Можливо, на призначення Коковцова на цю посаду вплинуло його відоме негативне ставлення до цієї особистості. На це звертали увагу ще його сучасники. Наприклад, П. М. Мілюков писав, що всім було відомо, що Коковцов називав Распутіна «сибірським варнаком», що і визначило його долю — «поступово він був зарахований в категорію ворогів „нашого Друга“»; однак, незважаючи на те, що це його ставлення було відомо і в момент його призначення, проте «за калібром він вважався неминучим заступником Столипіна»Милюков П. Н. Воспоминания. — М., 1991. — Т. 1. — С. 75.. С. Белецький також відзначав, що голова Ради міністрів. В. М. Коковцов дуже цікавився постаттю Распутіна та хотів покласти край його впливу шляхом доповіді про нього імператоруПадение царского режима: Стенографические отчеты допросов и показаний, данных в 1917 г. в Чрезвычайной Следственной Комиссии Временного Правительства / Ред. П. Е. Щеголева. — М.; Л.: Госиздат, 1925. — Т. 4: Записки А. Д. Протопопова и С. П. Белецкого. — С. 149..
Слід відзначити, що наприкінці 1911 — на початку 1912 рр. у стосунках з Думою Коковцов дотримувався стриманої тактики, бо народному представництву слід було розглянути і затвердити програму по розбудові флоту країниКочеткова М. А. В. Н. Коковцов — председатель Совета министров Российской империи: цели и задачи политики // Вестник Воронежского государственного университета. — 2014. — № 3. — С. 84.. Крім того, прем'єр переконав Миколу II дещо пом'якшити свою позицію щодо Родзянко, а також зміг пом'якшити напружену ситуацію, пов'язану з Ленським розстріломКоковцов В. Н. Из моего прошлого (1903—1919): Воспоминания. Мемуары / В. Н. Коковцов. — Минск: Харвест, 2004. — 896 с..
У зв'язку з I Балканською війною занепокоєння викликала поведінка Австро-Угорщини, що ставала все більш зухвалою щодо Росії. В зв'язку з цим в листопаді 1912 р. на нараді у імператора розглядалося питання про мобілізацію військ трьох російських військових округів. За цей захід виступав військовий міністр В. Сухомлінов, але Коковцову вдалося переконати імператора не ухвалювати такого рішення, яке б погрожувало втягуванням Росії у війну. В. М. Ковцовим особисто була здійснена велика робота щодо послаблення міжнародної напруги. Лише мобілізаця західних військових округів під час воєнних погроз зупинялась ним двівчіКочеткова М. А. В. Н. Коковцов — председатель Совета министров Российской империи: цели и задачи политики // Вестник Воронежского государственного университета. — 2014. — № 3. — С. 87..
Політика Коковцова щодо Фінляндії, Польщі, євреїв, а також ставлення до друку, зборів, громадської діяльності була здебільшого прагненням продовжити столипінський курс. Сам Коковцов називав себе наступником Столипіна. Однак більша увага була приділена ним проблемам економічного розвитку, державної оборони, соціальним. Намагався укріпити відносини з провідними західними країнами. Він був чесним адміністратором, категорично не сприйняв «посередництво» Г. Распутіна в стосунках між прем'єром та імператором. Це неприйняття стало однією з причин звільнення Коковцева в січні 1914 р. з усіх посад. Проте, головною причиною стала широкомасштабна інтрига проти В. М. Коковцова. При відставці йому висловили подяку, пожалували графським титуломП. А. Солпинин: Переписка. — М.: РОССПЭН, 2004. — С. 30..
Життя після державної служби, еміграція, останні роки Коковцов болісно переживав звільнення. Він покладався на свої зв'язки та знайомства, які, проте, зруйнувались одразу після його відставки, а тому своє наступне життя він називав «замкнутим». У «Спогадах» він відзначав: . Тим не менш, вже 1915 р. про нього згадали у зв'язку зі спробою створення уряду з тих діячів і колишніх міністрів, що зберегли довіру Думи та громадськості. Незважаючи на те, що Коковцов був усунений з посади, він залишався в курсі усіх подій, як стосувались не лише його колишньої діяльності, але й становища в країні.
У грудні 1915 р. став головою департаменту Державної ради, пов'язаного з фінансовим кредитом. Причин революції В. М. Коковцов у своїх спогадах не розкривав, проте констатував: «Я був просто щасливий, що доля відсторонила мене від будь-якої відповідальності не лише за те, що відбулось з липня 1914 р., але й за наступні помилки по фінансовій частині, і я спокійно, в особистому відношенні, жив у своєму примусовому віддаленні від справ, цілком усвідомлюючи, що все одно я не міг би внести рішучих змін у загальний хід подій і ослабити наслідки нашої фінансової політики за перший час війниКоковцов В. Н. Из моего прошлого: Воспоминания, 1911—1919. — М., 1992. — Т. 2. — С. 451.».
Після Лютневої революції Коковцов знаходився у своєму маєтку, потім переїхав у Кисловодськ. У 1918 р. був заарештований, проте незабаром звільнений. У березні 1918 р. він був обраний головою Спілки захисту російських інтересів в Німеччині, сформованій відповідно до умов Брест-Литовського миру (1918). Однак після прибуття до Петрограда в липні 1918 р. він знову піддався короткочасному арешту.