Битва при Ель-Обейді — битва між англо-єгипетськими силами під командуванням Вільяма Хікса і махдистськими повстанцями Мухаммеда Ахмеда (Махді) на рівнині неподалік міста Ель-Обейд 3-5 листопада 1883 року.
Передісторія У 1881 році махдистські повстанці почали формувати нові загони в Кордофані і Дарфурі. Єгипетська влада відправили близько 4 тисяч солдатів для витіснення повстанців з регіону, але вони потрапили в засідку недалеко від Ель-Обейда і були знищені. Сили Махді стрімко множилися, і в 1883 році британські джерела оцінювали їх в 200 тисяч воїнів, хоча ця цифра напевно була завищена.
Єгипетський губернатор Рауф-паша вирішив, що єдиним рішенням кризи є силове придушення повстання, і, всупереч порадам своїх британських помічників, почав формувати армію. Він найняв ряд європейських офіцерів і поставив їх під командування Вільяма «Біллі» Хікса, відставного британського полковника, який мав досвід боїв в Індії і Абісинії. Сили Хікса складалися в основному з єгипетських солдатів, звільнених з в'язниць після повстання Ораби-паші. Ці солдати фактично були вислані в Судан, відповідно, не виявляли старанності у військовій службі. Загони Хікса спочатку базувалися у Хартумі. 29 квітня вони виявили невеликі групи махдистів поруч з фортом Кава, на Нілі й без особливих проблем розгромили їх. Схожі сутички траплялися протягом найближчих декількох тижнів.
Пізніше протягом літа 1883 року єгипетське командування дізналося, що сам Махді осадив Ель-Обейд, невелике містечко, зайняте єгиптянами кілька років тому і на той момент було столицею Кордофана. Рауф-паша вирішив захистити місто і, незважаючи на небажання Хікса, наказав армії висуватися в 200-мильну експедицію на Ель-Обейд.
Битва Кордофанська експедиція складалася з приблизно 8000 єгипетських солдатів, 1000 кавалеристів, 100 племінних нерегулярних бійців і 2000 ополченців. Вони везли за собою величезний обоз на 5000 верблюдів, з розрахунку на 50 днів шляху, а також не менше десяти гармат, чотири польові гармати Круппа і шість кулеметів. До початку експедиції Ель-Обейд вже був захоплений, але операція була продовжена з метою виручити загони Шлатін-бея, губернатора Дарфура. Армія Хікса являла собою, за словами Вінстона Черчілля, «можливо, найгіршу армію, яка коли-небудь йшла на війну» — не оплачувана, непідготовлена, недисциплінована, її солдати мали більше спільного зі своїми ворогами, ніж зі співвітчизниками.
Випадково або навмисно, провідники єгиптян завели їх в засідку, і ті виявилися в оточенні. Моральний дух військ Хікса упав остаточно, і єгиптяни почали дезертирувати в масовому порядку. 3 листопада махдисти на чолі з Мухаммадом Ахмадом атакували єгипетську армію. Єгиптяни зайняли оборонні позиції і відбивалися протягом двох днів, перш ніж, нарешті, їх порядки впали. Близько третини єгипетських солдатів здалися в полон і були пізніше звільнені, в той час як всі офіцери були вбиті. Тільки близько 500 єгиптян змогли врятуватися і дістатися до Хартума. Ні Хікса, жодного з його старших офіцерів серед них не виявилося. Вважається, що лише двом або трьом європейцям вдалося вижити. Одним з них був художник-ілюстратор Френк Пауер, які спочатку супроводжував армію, але був повернутий достроково в Хартум через дизентерію.
Після битви махдисти зробили Ель-Обейд базою своїх операцій протягом деякого часу. Їх успіх додав сміливості лідеру племені хадендоа Осману Діньє, який заявив про підтримку повстання на землях узбережжя Червоного моря.
Література Churchill Winston, The River War, Eyre and Spottiswoode, London, 1952 O'Donovan, William (November 24, 1883). «Edmund O'Donovan: The Journalist's Career as Outlined by his Brother». Chicago Daily Tribune. Retrieved May 16, 2013. Edward Francis Aglen: Sheikan Battlefield. In: Sudan Notes and Records, Vol. 20, No. 1 (1937), S. 138—145. Ronald Wingate: Two African Battles—I: Sheikan: 4th and 5th November, 1883. In: Journal of the Royal United Service Institution, Volume 109, 1964 — Issue 633, S. 56–62. Mekki Shibeika: The Independent Sudan. Robert Speller & Sons, New York, 1959. Wilfried Westphal: Sturm über dem Nil. Der Mahdi-Aufstand. Aus den Anfängen des islamischen Fundamentalismus. Thorbecke, Sigmaringen 1998, ISBN 3-7995-0092-8.