Сорочинська трагедія (Сорочинське повстання) — одне з найбільших організованих повстань (виступів) селян у Російській імперії під час революції 1905—1907 років відбувалося на території України у селі Сорочинці (зараз Великі Сорочинці) Миргородського повіту Полтавської губернії .
Подія Приводом до повстання став арешт жандармами місцевого активіста селянської спілки Григорія Безвіконного. Після чого селяни, озбраєні сільськогосподарським реманентом повстали і захопили село. Для жорстокого придушення повсталих українських селян у Великі Сорочинці російський уряд вислав каральний загін донських козаків, які були підсилені деякою кількістю озброєних кавказьких черкесів. Вони з'явилися в Сорочинцях опівдні 1 січня 1906 року. «То не орда набігла, що дідів-прадідів у неволю забирала… Кинулися на сорочан донці і черкеси. Підковами топтали, з рушниць стріляли…», співалося в одній з кобзарських пісень, присвяченій цим трагічним подіям.
Але навіть після придушення повстання під проводом статського радника Філонова в село був направлений ще один каральний загін, озброєний зокрема двома гарматами, який жорстоко знущався з мешканців, змусивши багатьох мешканців стояти навколішки на снігу.
Розголос
письменник і правозахисник Володимир Короленко на початку 1906 року опублікував у газеті «Полтавщина» відкритий лист статському раднику Філонову. Надалі він видав книгу «Сорочинська трагедія», написану на основі документального матеріалу; Андрій Головко видав роман «Мати», в якому відображались події трагедії; Олена Пчілка звинуватила у Сорочинській трагедії російський царат.
Посилання
Література
Якименко М. А. Сорочинська трагедія. — К.: Політвидав України, 1990—126 с. Ходченко, Павло Семенович. Сорочинська трагедія / Павло Семенович Ходченко. — Київ: Молодь, 1957. — 224 с.