Rover P4 – сімейство середньорозмірних представницьких седанів, що виготовлялись Rover Company протягом 1949-1964 рр. Розроблені інженером Гордоном Бешфордом.
Найменування «Р4» є заводським позначенням й не широко використовується серед звичних користувачів, серед котрих автомобілі популярні як, наприклад, Rover 90 чи Rover 100.
Виробництво розпочалось у 1949 р. з 6-циліндрового 2,1-літрового Rover 75. Чотири роки потому 2-літровий 4-циліндровий Rover 60 доповнив лінійку з «Ровер 75» та 2,6-літровим «Ровер 90». З’явились подальші модифікації. Rover P4 є значною частиною британської культури, відомий як «тітонька» («Auntie») автомобілів «Ровер». Даним автомобілем користувались представники королівської влади, зокрема Грейс Келлі.
У вересні 1958 р. серія Р4 доповнилася консервативним Rover 3-litre P5, однак виробництво Р4 не припинялось до 1964 р. й появи наступника – Rover 2000.
Розробка На ранніх автомобілях використовували двигуни від Rover 75 1948 р. Механічна 4-ступенева коробка передач спочатку мала важіль перемикання на кермі, а з вересня 1953 р. на підлозі. Спочатку синхронізатори мали тільки третя та четверта передачі, однак, з 1953 р., синхронізатор з’явився й на другій. Зчеплення з обгінною муфтою, традиційна особливість Rover, встановлювалось на автомобілях без підвищувальної передачі до середини 1959 р. Механізм зник з автомобілів незадовго до Лондонського автосалону у жовтні цього ж 1959 р.
Автомобілі мали окреме шасі (рамну конструкцію), передню незалежну пружинну підвіску та суцільний ведучий міст на напівеліптичних ресорах ззаду. Гальма ранніх автомобілів мали гібридний гідромеханічний привід, що з 1950 р. став повністю гідравлічним. Дискові передні гальма Girling замінили барабанні з жовтня 1959 р.
Усі панелі кузова виготовлялись компанією Pressed Steel («Пресована Сталь»). Для дверей застосовували алюмінієво-магнієвий сплав (Birmabright), для кришки багажника й капота (до останніх моделей 95/110) сталь для зниження вартості. Р4 є одними з останніх британських автомобілів, з дверима «для самогубців» (навішеними на задніх петлях).
Rover 75
Анонсований керуючим директором Спенсером Вілксом 23 вересня 1949 р. новий «Ровер 75», був вперше представлений на відкритті Мотор-шоу Іелс Корт (Earls Court Motor Show) 28 вересня 1949 р. Його незвичний сучасний дизайн різко контрастував з застарілими Rover 75 (P3). Зникли традиційний радіатор, окремі фари та виступаючі пороги. На їх місце постала хромована решітка, втоплені фари й обтічний кузов на всю довжину шасі. Важіль перемикання передач знаходився на кермовій колонці.New Rover Car.
Зовнішній вигляд запозичений з неоднозначних «Студебекерів» 1947 р. Керівництво компанії придбало два екземпляри й встановили кузов одного з них на шасі прототипа Р4, створивши так званий «мул». У цінній книзі Джеймса Тейлора “Rover P4 – The Complete Story” («Ровер П4 – Повна історія») автор зазначає, що отриманий гібрид називали “Roverbaker”.
Малькольм Бобіт стверджував: «П4 дивиться у майбутнє з запасом, Ровер переміг критиків завдяки новому дизайну автомобілів, створивши поняття шокуючої новизни, на відміну від деяких конкурентів… неймовірність у сміливому стилі Р4».page 28, Malcolm Bobbit, Rover P4. Попередники P3 практично не мали багажника. «Капотоподібне» продовження задньої частини нових автомобілів висміювалось: спереду був відносно малий капот, а тягові колеса знаходились за на відстані від заднього сидіння. Пропорції нового автомобіля відрізнялись від пропорцій інших нових автомобілів.
Іншою, менш подібною особливістю була центрально розміщена на решітці протитуманна фара, на відміну від інших виробників, що встановлювали пару – одну протитуманну та одну фару дальнього світла окремо на бампері. Не по доброму відоме «око циклопа» зникло з нової решітки 23 жовтня 1952 р.
Двигун являв собою потужнішу версію рядного шестициліндрового агрегату попередника - 2,1 л (2103 см³) Rover IOE з хромованими циліндрами, алюмінієвою головкою, вбудованим впускним колектором й парою карбюраторів з горизонтальним потоком замість падаючого. Чотирьохступенева механічна коробка передач мала важіль перемикання на кермі, котрий замінив підлоговий у вересні 1953 р.
Автомобіль протестований журналом The Motor у 1949 р. мав максимальну швидкість у 83,5 миль/год (134,4 км/год) й міг розганятись з 0 до 60 миль/год (97 км/год) за 21,6 с. Витрата палива – 27,8 миль на англійський галон (10,2 л/100 км, 23,1 mpg). Тестовий автомобіль коштував 1106 фунтів включаючи податки. Радіус повороту становив 11 м (37 футів).
Журнал Road & Track («Дорога та напрямок») «…і я чесно вважаю, що сьогодні (окрім ще «Роллс-Ройса») немає кращого автомобіля у світі.» - Боб Діборн, тестувальник з американського журналу Road and Track. Номер дорожнього випробування F-4-52, серпень 1952 р.
Розширений модельний ряд
Після чотирьох років «одномодельної» політики компанія Rover повернулась до ряду з кількох моделей, що, однак, полягав у використанні трьох різних двигунів. У вересні 1953 р. було анонсовано можливість встановлення 4-циліндрового двигуна на Rover 60 та 2,6-літрового на Rover 90 на додачу до існуючого 2,1-літрового 6-циліндрового у Rover 75. Компанія заявляла про намір «забезпечити більше автомобілістів, що потребують якісний автомобіль з різним ступенем економічних затрат й потужності».
Цього ж дня анонсувались три модифікації, у котрих були: вигнутий важіль перемикання передач. попередній, що знаходився на кермі недолюблювали багато автомобілістів через наявну систему ланок і важелів. Викривлена форма нового дозволяла знаходитись трьом на передніх сидіннях. габаритні ліхтарі на верхній частині крил, у попереднє місце котрих встановлювались світловідбивачі, а пізніше індикатори повороту. Також Rover анонсував повне зниження цін серед автомобілів Rover та Land-Rover. Відбулось це через різке падіння експортних та внутрішніх продажів усіх британських автомобілів.
Новий двигун Двигун Rover 75 (з механізмом газорозподілу IOE) у жовтні 1954 р. був збільшений до 2,2 л (2230 см3).
Більший багажник
Вдосконалений кузов для усіх «Роверів» анонсували 7 жовтня 1954 р. з основними змінами виконаними Девідом Бейчем. за рахунок збільшення задньої частини збільшився багажник; з'явилось широке заднє скло з трьох частин; передні мигаючі оранжеві покажчики повороту з'явились на місці світловідбивачів, іншої конструкції стали задні ліхтарі. В цей самий час голова Rover оголосив про створення нового заводу для виробництва Land-Rover.
Окремі сидіння З вересні 1955 р. на усіх трьох автомобілях, за додаткову плату можна було встановити два окремі сидіння з окремим регулюванням.
Змінені передні крила Лінія передніх крил, що, як писала «Таймс» «попередньо надавала автомобілю дещо тупого зовнішнього вигляду», була змінена, з’явились бокові ліхтарі та мигаючі індикатори у різних місцях. Маленький хромовий відбивач на ободку фари дозволяв водію слідкувати за роботою бокових ліхтарів. Підвищувальна передач була опцією. Дані зміни анонсували 11 вересня 1956 р.
Rover 60 Rover 60 представили 24 вересня 1953 р., додавши до лінійки ощадливіший 4-циліндровий двигун, однак залишивши решту комплектації аналогічною Rover 75. У цей самий час з’явився Rover 90. Особливий важіль перемикання дозволяв спереду сидіти трьом. Двигун 2,0 л (1997 см3/121 куб. дюймів) 60 к. с. (45 кВт) використовувався на ранніх «Ленд-Роверах», однак у даному випадку мав зміни, зокрема SU-карбюратор. Блок циліндрів був коротший за попередній 6-циліндровий, займав менше місця, що деколи покращувало керованість, компенсуючи брак потужності.Rover 60 у жовтні 1954 р. отримав спільні з моделями 75 та 90 модифікації: більший багажник, ширше заднє скло, мигаючі індикатори повороту, котрі були представлені на Паризькому автосалоні. Окремі два передні сидіння за додаткову плату були доступними з вересня 1955 р.
Аналогічно покупці «Ровер 60» мали можливість вибору різних передніх сидінь.
Також у вересні 1956 р. змінилась форма передніх крил, з’явились бокові ліхтарі та мигаючі індикатори у різних місцях. Маленький хромований світловідбивач на ободі фари давав змогу водієві стежити за ліхтарями. Підвищувальна передача була опцією.
На випробуванні моделі 60 у 1954 р. журнал The Motor виявив швидкість у 76 миль/год (122,3 км/год) та розгін з 0 до 60 миль/год (97 км/год) за 26,5 с. Витрата палива була 25,8 миль на англійський галон (10,9 л/100 км, 21,5 mpg). Тестовий автомобіль коштував 1162 фунти з податками."The Rover 60 saloon".
Rover 60 замінив Rover 80, що використовував вдосконалений верхньоклапанний двигун 2286 см³, котрий використовувався у той час на Land Rover. Rover 80 був представлений 24 жовтня 1959 р.
Rover 90 «Топовий» Rover 90 з потужнішим 2,6-літровим 6-циліндровим двигуном з’явився одночасно з Rover 60 – 24 вересня 1953 р. Особливий вигнутий важіль перемикання передач сконструйований так, щоб забезпечити три місця спереду. Двигун потужністю 90 к. с. (67 кВт) забезпечував максимальну швидкість 145 км/год (90 миль/год).
Заявлений намір компанії «Ровер» полягав у забезпеченні більшої кількості автомобілістів різними за потужністю та ощадливістю автомобілями.
Rover 90 мав зміни аналогічні до Rover 60 та Rover 75: більший багажник, ширше заднє скло й мигаючі індикатори повороту. Усі вони були представлені на Паризькому Автосалоні.
Модель 1956 р. була запущена у виробництво в вересні 1955 р. Окремі передні сидіння з незалежним регулюванням встановлювані за додаткову плату з’явились одночасно зі збільшенням ступеня стиску двигуна з 6,73:1 до 7,5:1, й потужності до 93 к. с. Обгінна муфта поступилась мультиплікатору Leycock de Normanville. Більш чутливі гальма мали підсилювач. Виїмки з ліхтарями у середній стійці, що були у попередніх 1955 р. моделях зникли. На сидіннях цієї й усіх наступних моделей з’явились складки.
У вересні 1956 р. змінилась форма передніх крил з боковими ліхтарями й мигаючими індикаторами у різних місцях. Малий хромований відбивач на ободі фари давав змогу водію слідкувати за роботою бокових ліхтарів.
Протестований Rover 90 в 1954 р. журналом The Motor мав максимальну швидкість 90 миль/год (144,8 км/год), розгін з 0 до 60 миль/год (97 км/год) за 18,9 с. Витрата палива у 20,3 миль на англійський галон (13,9 л/100 км, 16,9 mpg). Тестовий автомобіль коштував 1297 фунтів разом з податками. Власники дев’яностої моделі помічали, що незважаючи на м’яку та комфортну підвіску, на поворотах автомобіль міг розкачуватись й викликати незначну нудоту у пасажирів. Також двигун був настільки тихим, що стоячи на світлофорі можна було не помітити, що він заглох.У жовтні 1959 р. з’явився наступник Rover 100. До цього часу було виготовлено 35903 екземпляри Rover 90, найбільш популярного з серії Р4.
Rover 105R, 105S та 105 Анонсовані 16 жовтня 1956 р.Earls Court Comparisons. 100mph Rovers, The Times, Tuesday, Oct 16, 1956; pg. 15; Issue 53663 Rover 105R та 105S мали 2,6-літрові двигуни моделі 90 зі ступенем стиску 8,5:1. Більший ступінь стиску став можливим завдяки широкому розповсюдженню високооктанового палива. Двигун з двома SU-карбюраторами мав потужність 108 к. с. (80 кВт). Обидві 105-ті моделі мали зміни в салоні. 105S відрізняли окремі передні сидіння, прикурювач, хромовані ободки на колесах та дві додаткові фари Lucas SFT 576. Щоб мінімізувати ціну моделі 105R це обладнання не було стандартним, на відміну від дорожчої версії 105R De Luxe.
На 105R встановлювалась єдина британська автоматична коробка передач Roverdrive – власна розробка компанії. В інших випадках на автомобілях встановлювали американські, зокрема Borg-Warner. Агрегат являв собою двоступінчасту автоматичну коробку (аварійна низька передача, що може вмикатись автоматично й режим руху) з підвищувальним редуктором, загалом три передачі переднього ходу. 105S мала механічну трансмісію з мультиплікатором Laycock de Normanville, що містив керуванням переходу на нижчу передачу. 105S досягала максимальної швидкості у 163 км/год (101 миль/год).