Валерія Василівна Врублевська (19 грудня 1938, Житомир — 20 вересня 2025) — радянська і українська письменниця, драматургиня, сценаристка, перекладачка. Кандидат філософських наук (1974). Членкиня Національної Спілки письменників України з 1975 року. Лауреатка республіканської премії з драматургії імені О. Корнійчука, делегатка першого світового з'їзду жінок-драматургинь у Баффало, США (1988 р.). Працювала науковою співробітницею Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР (1968—1973); старшою науковою співробітницею Інституту філософії АН УРСР (1973—1992). Від 2003 — головною редакторкою Відділу художньої літератури видавництва «Ін'юре» (Київ).
Перший твір — повість для дітей «Перстень» (К., 1969).
Авторка пригодницької повісті «Несподівані мандри» (1974; 1986) та збірки «Казки Труханового острова» (1971) для дітей; повісті «Емансипантка» (1989) та роману-біографії «Ольга Кобилянська» (2004), присвячені життю і творчості О. Кобилянської; роману «В тени деревьев, которых нет: женщина и гипнотизер» (1996; усі — Київ) про життя й діяльність парапсихологів та фахівців нетрадиційної медицини. Конфлікти, пов'язані зі споживацькою i пристосовною психологією, — у п'єсах «Кафедра» (К., 1979), «Візаві» (К., 1981), «Покликання» (К., 1985), «Спокуса Хоми Брута» (Л., 1986), «Окаянные женщины» (К., 2003).
Переклала з польської мови повісті «Блакитна планета» М. Канн (К., 1967), «Волання» Ю. Ковальця (К., 1976).
П′єсу «Кафедра» Валерії Врублевської ставили на сценах театрів України, Росії, Чехії, Румунії та інших країн Європи. На сцені Київського театру драми імені Лесі Українки п'єса витримала 300 аншлагів.
За історично-біографічним романом Врублевської «Соломія Крушельницька» (К., 1979; 1986) відзнято художню стрічку «Повернення Баттерфляй» (1982; реж. О. Фіалко), за сценарієм «Первоцвіт» — однойм. фільм (1987; реж. В.Жилко; обидва — на Київській кіностудії імені О. Довженка).
Фільм «Повернення Батерфляй» за мотивами роману-біографії «Соломія Крушельницька» і сценарієм Валерії Врублевської увійшов до 100 найкращих кінострічок Україниhttps://usfa.gov.ua/movie-catalog/povernennya-batterflyay-i10184 Лібрето до балету «Повернення Батерфляй» лібрето до балету «Повернення Батерфляй» на музику М. Скорика поповнило низку її творів, присвячених Соломії Крушельницькій.
Визначними віхами літературної творчості Врублевської стали її біографічні романи про Соломію Крушельницьку («Соломія Крушельницька») та Ольгу Кобилянську («Емансипантка», «Шарітка з Рунгу»). В них авторка переповідає життя видатних українок без окрас, зачіпає тему витоків фемінізму в Україні.
Художньо-біографічні романи авторки активно використовують як джерела для досліджень та наукових праць.
Життєпис Вікторія Врублевська народилася в Житомирі у сім'ї фінінспектора Василя Микитовича Сахненко-Березняка та та Ірини Корнелівни Остромецької. Росла разом з двома молодшими братами і старшою сестрою. Дитинство Валерії припало на воєнні 1940-ві. Кілька років родина жила у землянці під обстрілами, пережила німецьку окупацію. Читати вчилася з газет, а книги вперше побачила після війни: знайшла дитячі книжки з малюнками на горищі старого будинку. Як згадує письменниця: «… З тієї хвилини до мене прийшло відчуття, що немає більшого щастя на світі, ніж читати і писати».
Після закінчення школи вступила до Житомирського геодезичного технікуму, проте навчанням не захоплювалася. Там зустріла викладача політекономії технікуму Віталія Врублевського і у 18 років одружилася з ним, покинувши навчання. 1957 року народила сина Сергія, що у майбутньому став нейробіологом, дослідником та автором наукових праць з фізіології нервової системи. Після того, як технікум було переведено в Ярунь Новоград-Волинського району, сім'я переїхала за місцем нової роботи чоловіка. Проте Валерія наполягла, щоб чоловік повернувся назад до Києва закінчувати аспірантуру, а сама влаштувалася провідницею на залізницю. Завдяки цьому побачила великі міста колишньої УРСР та виробила звичку відвідувати музеї під час зупинок між маршрутами.
Згодом чоловік закінчив аспірантуру в Києві і став викладачем Київського університету імені Т. Г. Шевченка. Після цього він забрав Валерію із сином до себе: почався не менш складний період життя в гуртожитку. Але Валерія мріяла навчатися в університеті. Вона вступила на філологічний факультет, брала сина з собою на заняття або залишала із мешканцями гуртожитку. 1967 року дебютувала як перекладачка з польської мови: переклала твір Марії Канн «Блакитна планета». Навчання успішно завершила 1968 року. Після аспірантури Валерія Врублевська отримала вчене звання кандидата філософських наук і доцента. Паралельно змінювалося і становище чоловіка: його публікаціями зацікавився перший секретар ЦК Компартії України Володимир Щербицький і призначив його своїм помічником.
Валерія Врублевська — непересічна фігура культурного середовища свого часу. Як успішна жінка, письменниця, дружина високопосадовця, притягувала до себе увагу. Після перенесеного нею інсульту (1989 р.) плітки і домисли послужили ґрунтом для тогочасних творів (1992—1993 рр.) письменників — її сучасників та сучасниць. Сама Врублевська згадує про цей період так: «Про мене писали доволі часто. І як не дивно — ніколи позитивно. Але я ні на кого не в образі. Якщо говорю щось зле, то обов'язково додам щось добре, тому що було й таке. Вони ж бачать в мені тільки зло. Хоча кожному, хто про мене писав, я свого часу допомагала, підтримувала. Зрештою, що ж я можу зробити, якщо люди що пишуть, шукають для своїх літературних вправ і нікого цікавішого в своєму житті не знаходять окрім мене. І я їм співчуваю. Направду, достойнішим є послужити літературі прототипом».
Попри це, письменниця не вважала себе зламаною і продовжувала писати. Чоловік говорив, що на Валерії тримається уся сім'я: що вона віддана сину та онукам. За станом здоров'я проживала в Карпатах з онукою. «Я ніколи не поклала б життя своїх близьких нижче літератури. Ніколи б не зробила для своєї літературної кар'єри чогось, що могло б зіпсувати людям життя. Я вважаю, що література не може бути спеціальністю. Письменництво це світобачення, дух і ставлення до світу».
1975 року Валерія Врублевська стала членкинею Спілки письменників України.
Померла 20 вересня 2025 року.
Творчість Творчий шлях Валерії Врублевської розпочався 1963 року, як дитячої письменниці і перекладачки з польської мови.
1964 року вийшла її перша дитяча книжка «Перстень». Відтоді чоловік радив писати лише для дітей, знаючи її суперечливий характер. «Чоловік ніколи мені не заважав і радів тому, що я літератор. Правда, часто просив не писати для дорослих, тому що знав, що через мій гострий язик проблем не оберемося»… 1974 року — збірка «Казки Труханового острова», 1974 року — книга «Несподівані мандри», 1978 року — п'єса «Кафедра», яка принесла авторці великий успіх та широке визнання. 1979 року вийшов біографічний роман «Соломія Крушельницька», а 2006 року — біографічний роман про Ольгу Кобилянську «Шарітка з Рунгу».
П'єса «Кафедра» Ідея «Кафедри» народилася під час роботи В. Врублевської на кафедрі етики та естетики КДУ імені Т. Г. Шевченка. Проблеми моралі завжди цікавили письменницю. Науковий колектив кафедри підказав парадоксальну тему, яка й стала основою скандальної п'єси: кафедра, що проповідує моральність в аморальному суспільстві. Авторка у своїй п'єсі намагалася говорити про те, що добре знає, про такі життєві ситуації, в природі яких хотіла розібратися спільно з глядачем. Наприклад, хто має моральне право вчити, виховувати?
П'єса «Кафедра» побачила світ у далекому 1978 році і стала однією з перших політичних «бомб» за радянських часів. За день до прем'єри Валентин Маланчук (секретар ЦК КПУ у 1972—1979 рр.) заборонив антирадянську, на його думку, п'єсу. Та попри всі перешкоди, п'єса таки побачила світ.
Спочатку Врублевська показала п'єсу режисеру Театру імені Франка Сергію Сміяну. Він запевняв, що п'єса сподобалася, але ставити її не ризикував. Отже, вперше «Кафедра» була поставлена Національним академічним театром імені Лесі Українки (м. Київ), тому п'єсу довелося перекласти російською. В Театрі російської драми, під керівництвом Михайла Резніковича «Кафедра» витримала 300 аншлагівhttps://www.kinoteatr.ru/kino/director/post/43200/bio. Твір входив у репертуари 80 театрів колишнього СРСР, також мав успіх на сценах Праги, Будапешта. Зі списку номінантів на здобуття Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка за постановку «Кафедри» прізвище Валерії Врублевської викреслив Павло Загребельний, у той час перший секретар правління Спілки письменників УРСР.
Після гучної прем'єри поплатився своєю посадою з формулюванням «за недоліки в роботі» завідувач кафедрою етики та естетики Київського державного університету імені Т.Шевченка професор В'ячеслав Кудін, що послужив прототипом образу Бризгалова, головної дійової особи п'єси. Проте в одному з інтерв'ю Валерія стверджує: «Моя п'єса „Кафедра“ — художній твір з елементами типізації і домислу».
П'єса «Кафедра»: сучасна інтерпретація У 2007 році Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької у Львові, дав друге життя п'єсі «Кафедра». Навіть через десятки років п'єса не втратила своєї актуальності, адже люди не змінилися, а порушені в ній проблеми — вічні. Раніше у виставі був наголос на соціальній проблемі, в новій версії режисерка Алла Бабенко зробила наголос на людських стосунках.
«Якщо іноді важко зрозуміти здавалося би просту ситуацію, яка склалася в колективі, серед колег, то, мабуть п'єса „Кафедра“ допоможе знайти ключ до таємниці. Адже іноді трапляється, що зрада стає способом життя людини». (Л. Кічура, редактор літературної частини театру імені М. Заньковецької).
Біографічний роман «Соломія Крушельницька» «Тільки той, хто пройде Соломіїними стежками, намагаючись відтворити її славетний шлях, по-справжньому зрозуміє чари і небезпеку тієї дії, яку ми призвичаїлися називати служінням мистецтву. Ми вітаємо цю дію, ми смакуємо її плоди і рідко згадуємо, що ґрунт, на якому вони виросли і дозріли — серце митця.» (В. Врублевська).
Героїнею першого біографічного роману Валерії Врублевської стала українська оперна співачка, що була за життя визнаною найвидатнішою співачкою світу, Соломія Крушельницька. Валерія Врублевська справді ходила «Соломіїними стежками». Вивчала архіви у Львові, спілкувалася з багатьма сучасниками і членами родини. Дослідження біографії Соломії Крушельницької Врублевська проводила власним коштом. Зокрема на поїздку у 1978 році до міста Віареджо в Італії було витрачено всі сімейні заощадження. У Віареджо, Врублевська побувала на віллі Соломії Крушельницької та її чоловіка Чезаре Річчоні. Під час подорожі письменниці пощастило поспілкуватися з покоївкою, яка пам'ятала господарів будинку С. Крушельницьку та Чезаре Річчоні. На прохання розказати відомі їй цікаві факти з особистого життя Соломії та відповіла, що Крушельницька мала настільки бездоганну репутацію, манери і високу культуру, що підстав для пліток про неї не існувало.
Біографічний роман «Шарітка з Рунгу» Роман «Шарітка з Рунгу» побачив світ 2007 року. Валерія Врублевська працювала над ним 20 років. За цей час авторка побувала чи не всюди, де ступала Ольга Кобилянська, навіть у найвіддаленіших куточках Карпат. «Жанр біографічного роману дещо незвичний для українського письменства, — ділиться Валерія Врублевська — Не думаю, що в недалекому майбутньому він стане популярним серед молодих літераторів. Адже вимагає насамперед великого напруження: фізичного, морального і психологічного, кропіткої дослідницької роботи. Для мене було важливо збагнути, чому саме такі, а не інакші твори виходили з-під пера Ольги Кобилянської? Чому вони так вирізнялись з-поміж літературної продукції того часу? Як вдавалось письменниці витримувати шалені нападки своїх опонентів?».