Червонопрапорний Ки́ївський військо́вий о́круг (КВО) — одиниця військово-адміністративного поділу в Російській імперії, Українській Народній Республіці, а згодом у СРСР та Україні.

Історія

Російська імперія

Київський військовий округ було створено 6 липня 1862 року в ході військової реформи як військово-адміністративну одиницю зі штабом у Києві. Округ створювався з метою децентралізації та вдосконалення військового управління в Російській імперії. Командувач округом керував оперативними, стройовими та господарськими справами військових з'єднань і частин округу та підвідомчих йому установ. Штаб округу займався підготовкою до мобілізації, передислокацією військ у випадку війни, відав їх розташуванням у мирний час, стройовою та бойовою підготовкою військ, збором даних про ймовірного противника в прикордонній смузі, кадровими питаннями, опікувався артилерійським, інженерним, інтендантським, санітарним та ветеринарним забезпеченням військ, забезпечував військове судочинство.

Спочатку КВО займав територію Київської, Подільської (без Балтського повіту) та Волинської губерній.

У 1869 Хотинський повіт Бессарабської губернії з Одеського військового округу був переданий до складу КВО.

У 1888 у зв'язку з ліквідацією Харківського військового округу КВО був поширений також на територію Харківської, Чернігівської, Полтавської та Курської губернії (дві останні 17 квітня 1917 року були включені до складу Московського військового округу).

Дніпро розділяв округ на 2 частини — східну і західну. Південна частина західної половини КВО включала ділянку південно-західного театру воєнних дій на прикордонні з Австро-Угорською імперією. Східна половина військового округу, де ведення бойових дій не планувалося, разом із задніпровськими губерніями ця територія була базою всієї західної прикордонної смуги. На 15 серпня 1896 на території округу дислокувалося 166 батальйонів, 73 ескадрони, 48 сотень, 434 одиниці техніки, 24 комендатури, 2 шпиталі, 5 лазаретів тощо. Територію КВО перетинали залізниці: Київ—Козятин (нині місто Вінницької області) — Здолбунів—Ковель; Київ—Сарни—Ковель—Брест-Литовськ (нині м. Брест, Білорусь); шосейна дорога — Київ—Житомир—Рівне—Брест-Литовськ з короткими відгалуженнями в р-ні Рівного і Луцька в напрямку кордону. Київський військовий округ розділявся також на 3 прикордонні райони — Північний, Південний і Придніпровський.

У 1907 із складу Київського військового округу до Варшавського військового округу відійшов Володимир-Волинський повіт разом з повітовим містом і Ковельський повіт Волинської губернії.

Округ охоплював територію 6018 квадратних миль з населенням 23,2 млн чоловік.

З початком Першої світової війни перейменований на Київський військовий округ на театрі військових дій. Станом на 1914 в КВО дислокувалися такі частини (не всі з них розташовувалися на території сучасної України): 9-й АК: 5 пд (штаб — Житомир; 17, 18, 19, 20 пп, 5 абр), 42 пд (штаб — Київ; 165, 166, 167, 168 пп, 42 абр), 9 кд (штаб — Київ; 9 дп, 9 уп, 9 гп, 1 Уральський кзп, 9 кадн), 9 мадн, 6 сб, 6 пб, 4 ір 10-й АК (штаб — Харків): 9 пд (штаб — Полтава; 33, 34, 35, 36 пп, 9 абр), 31 пд (штаб — Харків; 121, 122, 123, 124 пп, 31 абр), 10 кд (штаб — Харків; 10 дп, 10 уп, 1 Оренбурзький кзп, 3 дкдн), 10 мадн, 7 сб 11-й АК (штаб — Рівне): 11 пд (штаб — Луцьк; 41, 42, 43, 44 пп, 11 абр), 32 пд (штаб — Рівне; 125, 126, 127, 128 пп, 32 абр), 11 кд (штаб — Дубно; 11 дп, 11 уп, 11 гп, 12 Донський кзп, 11 кадн), 11 мадн, 21 сб 12-й АК (штаб — Вінниця): 12 пд (штаб — Хмельницький; 45, 46, 47, 48 пп, 12 абр), 19 пд (штаб — Умань; 73, 74, 75, 76 пп, 19 абр), 3 осбр (штаб — Жмеринка; 9, 10, 11, 12 сп), 3 садн, 2 Донська (Збірна) кзд (штаб — Кам'янець-Подільський), 12 кд (штаб — Хмельницький; 12 дп, 12 уп, 12 гп, 3 Уфімсько-Самарський кзп, 2 дкдн), 12 мадн, 5 сб, 4 та 5 об, 10 пр 21-й АК (штаб — Київ): 33 пд (штаб — Київ; 129, 130, 131, 132 пп, 33 абр), 44 пд (на території сучасної України дислокувалися тільки 175, 176 пп, 44 абр), 21 мадн, 4 тадн, 14 сб, 5 пб

У ході мобілізації на основі Київського військового округу було сформовано 3-тю та 8-му російські армії. Сам округ упродовж війни був районом зосередження тилових резервних частин Південно-Західного фронту.

Влітку 1917 року основу військ Київського військового округу (близько 400 тисяч осіб) становили запасні частини, формування ополченців, військові навчальні заклади тощо. Командувачами округом у 1917 році були генерал М.Тодорович та полковник Костянтин Оберучев.

Українська революція

Після Лютневої революції 1917 КВО став центром розгортання українського військового руху. Наприкінці червня 1917 року загальна чисельність українізованих частин округу становила понад 50 тисяч військовослужбовців.

Після Жовтневого перевороту у Петрограді віддані Тимчасовому урядові війська, що концентрувалися навколо штабу Київського військового округу, зробили спробу перебрати на себе владу у Києві, проте зазнали поразки від більшовиків та збройних формувань Центральної Ради.

З проголошенням 7 листопада 1917 року Української Народної Республіки генеральне секретарство військових справ 14 листопада 1917 року видало розпорядження про подальшу українізацію Київського військового округу, призначило його командувачем полковника В. Павленка, пізніше — капітана української армії М. Шинкаря. Київський військовий округ Збройних сил УНР припинив своє існування наприкінці січня 1918 року після відступу українських військ з Києва.

Радянські часи Згодом Київський військовий округ було відтворено. За наказом народного комісару військових справ Української РСР М. Подвойського від 12 березня 1919 року були утворені Київський, Харківський, пізніше Одеський округи. Київський включав територію Київської, Чернігівської, пізніше Подільської, Волинської губерній, управління перебувало в Києві. У серпні 1919 року Київський військовий округ Збройних сил Української СРР припинив своє існування у зв'язку з взяттям Києва військами генерала Денікіна та прийняттям 1 червня 1919 року Всеросійським ЦВК декрету щодо об'єднання збройних сил радянських республік.

Знову створений за наказом Реввійськради РРФСР від 23 січня 1920 року. Спочатку обіймав територію Київської, Чернігівської, Подільської, Волинської і Херсонської губерній, пізніше до складу округу були включені Полтавська і Кременчуцька губернії. Ліквідований у квітні 1922 року у зв'язку з реорганізацією Червоної армії та створенням Збройних сил України і Криму, а пізніше — Українського військового округу (УВО).

Поновлений в 1935 році. Наприкінці 1930-х рр. під час Великого терору значна кількість командного складу КВО була репресована. Серед них — командувачі округом Йона Якір, Іван Федько, всі дев'ять командирів корпусів, 24 з 25 командирів дивізій, 5 з 9 командирів бригад, 87 з 135 командирів полків. Постановою Головної Військової Ради РСЧА від 26 липня 1938 року КВО було перетворено на Київський особливий військовий округ (КОВО). Утворений на базі управління КОВО Український фронт у складі 5-ї, 6-ї, 12-ї армій та армійської кавалерійської групи брав участь у радянсько-польській (Вересневій) війні 1939 року. Ряд частин і з'єднань КОВО, зокрема 7-ма Чернігівська і 44-та Київська стрілецькі дивізії були задіяні у радянсько-фінській війні 1939-40 рр.. Також з частин і з'єднань КОВО формувався Південний фронт, війська якого влітку 1940 року брали участь у приєднанні до СРСР Бессарабії та Північної Буковини.

З початком Німецько-радянської війни, на базі КОВО створено Південно-Західний фронт, війська якого здійснювали оборону України та Києва. 10 вересня 1941 року управління округу було розформоване, оскільки територія округу була окупована німецькими військами. 15 жовтня 1943 року, після звільнення території, КВО був відновлений і активно задіяний у мобілізації українського населення до Червоної армії. Надалі територія Київського військового округу постійно змінювалась.

З 1977 року вона охоплювала Дніпропетровську, Донецьку, Київську, Кіровоградську, Луганську, Полтавську, Сумську, Харківську, Черкаську та Чернігівську області УРСР. До Другої світової війни штаб КВО перебував у Києві на вул. Банковій, 11 (тепер — будинок Адміністрації Президента); після війни — у будинку колишнього кадетського корпусу на Повітрофлотському проспекті, 6.

Україна Після розпаду СРСР війська КВО стали основою для формування Збройних сил України. У ході військової реформи Київський військовий округ 1 листопада 1992 року було ліквідовано. На базі управління було сформовано центральний апарат Міністерства оборони України. Війська округу увійшли до складу Територіального управління «Північ», сформованого на базі управління 1-го армійського корпусу (1-ї армії, м. Чернігів).

Структура

1990

Округ підпорядковувався головнокомандувачу Південно-Західного напрямку (штаб — Кишинів). На території округу дислокувалися 2 гвардійські армії (6-та танкова та 1-ша загальновійськова), з'єднання центрального й окружного підпорядкування. Авіаційну підтримку Південно-Західному напрямку та Київському військовому округу здійснювали 17-та та 24-та повітряні армії, а повітряне прикриття — 8-ма окрема армія ППО.

Всього в 1990 р. в окрузі знаходилось приблизно 150 тис. військовослужбовців, 1,5 тис. танків, 1,5 тис. бойових броньованих машин, 700 гармат, мінометів і РСЗВ, 100 бойових і транспортних гелікоптерівФеськов В. И., Калашников К. А., Голиков В. И. Советская Армия в годы «холодной войны» (1945—1991). — Томск: Изд-во Том. ун-та, 2004. C. 8.

Основне посилання:

З'єднання й частини окружного підпорядкування: Штаб округу — Київ 7-ма бригада зв'язку ВГК 7-й окремий полк урядового зв'язку, Винники 8-й окремий переправочно-десантний батальйон, Охтирка (3 ІРМ «Жук») 9-та окрема бригада спеціального призначення, Кіровоград 10-та інженерно-саперна бригада, Кременчук 15-та бригада зв'язку РГК, Семиполки 16-та бригада зв'язку РГК, Семиполки 18-та автомобільна бригада (штаб) 20-та окрема бригада хімічного захисту, Харків 21-ша автомобільна бригада (штаб) 22-га інженерно-саперна бригада, Кам'янське 23-тя окрема десатно-штурмова бригада, Кременчук (з 1989 року передали ПДВ СРСР як повітрянодесантну бригаду) 25-та окрема бригада хімічного захисту, Київ 28-ма окрема бригада хімічного захисту, Сєвєродонецьк 45-та трубопровідна бригада, Бахмач 60-й окремий радіорелейний батальйон, Київ 91-ша інженерно-саперна бригада 103-тя бригада матеріального забезпечення (штаб), Київ 104-та бригада матеріального забезпечення (штаб), Сєвєродонецьк 113-та бригада зв'язку, Гостомель 126-й окремий батальйон тропосферного зв'язку, Бровари 147-й окремий розвідувальний артилерійський дивізіон 159-та гвардійська ракетна бригада, Кіровоград 132-га трубопровідна бригада 182-га протитанкова артилерійська бригада, Луганськ (на озброєнні протитанкова зброя, 5 Р-145БМ, 98 МТ-ЛБТ) 185-й окремий полк зв'язку тилу, Семиполки 205-та інженерна бригада, Бровари (3 ІРМ «Жук») 208-ма окрема бригада хімічного захисту, Сєвєродонецьк (10 РХМ, 5 РХМ-4, 4 Р-145БМ) 209-та інженерна бригада 210-та понтонно-мостова бригада, Київ 222-га гарматна артилерійська бригада, Нікополь 226-та ракетна бригада, Кременчук 243-й окремий батальйон тропосферного зв'язку, Маньківка 254-та мотострілецька дивізія, Бахмут 265-та запасна (кадрована) артилерійська бригада, Богодухів 281-ша гарматна артилерійська бригада, Дівички 307-й окремий дисциплінарний батальйон 313-та інженерна бригада, Бровари (3 ІРМ «Жук», 6 МТУ-20) 368-й окремий батальйон охорони та забезпечення, Київ 459-та ракетна бригада, Біла Церква 653-й окремий батальйон тропосферного зв'язку, Гайсин 719-й окремий переправно-десантний батальйон, Бровари 731-й окремий батальйон хімічного захисту, Київ 798-ма окрема рота спецназу ГРУ, Київ 1461-й окремий трубопровідний батальйон, Сміла протитанковий артилерійський полк, Жмеринка Повітряна складова: 51-й окремий гвардійський вертолітний полк, Олександрія 74-та радіотехнічна бригада, Фастів (1 Р-145БМ)