Клуб Атлетіко Банфілд або просто «Банфілд» () — професіональний аргентинський футбольний клуб з міста Буенос-Айрес.
Історія Витоки та заснування клубу Банфілд є одним з найстаріших футбольних клубів Аргентини. Історія клубу розпочалася 21 січня 1896 року, коли група професіоналів та англійських дрібних торговців у Банфілді вирішили заснувати клуб, який був названий на честь залізничної станції, яка була створена в 1873 році, і, яка в свою чергу, була названа на честь Едварда Банфілда, першого директора Великої Південної Залізничної Компанії. Одними з провідних представників групи засновників були також Деніел Кінгсленд та Джордж Бартон, віце-президент та перший віце-президенти відповідно. Кінгсленд був експортером худоби до Великої Британії та бухгалтером за фахом, а Бартон був випускником Кембриджського університету. Територія першого поля клубу раніше була полем для випасу худоби, яке було розташоване в двох кварталах на північ від залізничної станції, поруч зі схилами на східній стороні.
Аматорський період З Кінгслендом як президентом клубу, крикет вийшов на провідні ролі та відсунув футбол на другий план, це пояснюється дуже невдалими результатами клубу в національних футбольних чемпіонатах 1897 та 1898 років, в яких клуб посідав місця в нижній частині турнірної таблиці та навіть зазнавав найбільших поразок в своїй історії, наприклад з рахунком 0:10 від вже нині не існуючого «АК Флорес».
Така ситуація тривала до 1899 року, коли Альфредо Гуді (футбольний ентузіаст) був призначений президентом клубу. У 1899 «Банфілд» грав у першій лізі Другого дивізіону чемпіонату Аргентини з футболу, та тріумфував у ньому. В даний час Банфілд залишається єдиним членом Аргентинської Футбольної Асоціації (АФА), який виграв титул в XIX столітті.
Спочатку у клубі виступали гравці, які народилися у Великій Британії, але центральний півзахисник та капітан Джеймс Уотсон Доддс, народився в Аргентині, в Буенос-Айресі. У 1900 році команда знову перемогла у чемпіонаті, але цього року жоден клуб не виходив до Прімери, тому Банфілд продовжив виступи у Другому дивізіоні. Але клуб не зазнав жодної поразки в національному чемпіонаті. Ключовими гравцями клубу того часу були нападник Едвард Невидимка Поттер, креативний півзахисник Чарльз Дуглас Моффатт, капітан Вотсон Доддс, а також воротар (і за сумісництвом президент клубу) Гуді.
Після цього успіху і до грудня 1904 року клуб почав поступово занепадати, допоки «Банфілд» не був реорганізований, з усіма його активами, для того, щоб врятувати його від повного банкрутства. У ті роки на чолі клубу постає інший футбольний ентузіаст Джордж Бартон, який займав посаду президента клубу до своєї смерті в 1928 році.
У 1908 році перша команда клубу виграла чемпіонат Аргентини серед клубів другого дивізіону. У грудні 1910 року команда включаючи Вільяма Петерсона, Роджер Якобеллі, Амадора Гарсію, Карлос Лловераса, Галупа Лануса і Бартоломе, разом з іншими змушені були зіграти з Расінгом двоматчеве протистояння в рамках плей-оф за право збереження місця в Прімері. Перший матч цього протистояння завершився з рахунком 0:0, а в матчі-відповіді, в другому екстратаймі додаткового часу, перемогу вирвав «Расінг». У 1912 році, на чолі з капітаном команди Адольфо Пелленсом, Банфілд знову виграв Другий дивізіон чемпіонату Аргентини, тож клуб забезпечив собі повернення до Прімери. Але через зміни в форматі турніру Банфілд втратив це місце.
Банфілд продемонстрував непогані результати в сезонах 1913 та 1914 років, але коли розпочалася Друга світова війна, багато хто з гравців команди, які мали британське походження, були зараховані до армійських частин та направлені на фронт в Європу. У 1919 році у фіналі плей-оф за право виходу до Прімери Банфілд переміг Дель Плату та повернувся до Першого дивізіону чемпіонату Аргентини.
Перший національний титул У 1920 році команда знову дуже вдало виступила та посіла друге місце в національному чемпіонаті, клуб випередив лише Бока Хуніорс. Але в тому ж році Банфілд виграв Кубок пошани, у фіналі цього турніру клуб переміг Бока Хуніорс з рахунком 2:1. Джордж Бартон керував клубом понад 20 років, для гравців свого клубу він намагався бути другим батьком, всіляко виховував їх та намагався підтримувати в них любов до спорту. Смерть Бартона розпочала період безвладдя та занепаду клубу, який тривав ціле десятиліття.
Професіональний період (починаючи з 1930 року) 1930 - 1950 Стадіон клубу, який пізніше отримав назву «Флоренсіо Сола», був побудований в 1940 році в місті Банфілд. Для того, щоб відзначити відкриття стадіону, на ньому було проведено матч з Індепендьєнте, в якому команда з Авельянеди перемогла з рахунком 1:0, завдяки єдиному голу Арсенио Еріко (найкращим бомбардиром в історії аргентинського футболу).
1950 - 1970
У 1951 році Фелікс Хосе Мартінес та Фелікс Зурдо в тренерському тандемі виводять клуб на перше місце (як і Расінг), і лише завдяки кращій різниці перемог та забитих м'ячів стають переможцями чемпіонату. Обидва фінальні матчі проводилися на вже не існуючому на сьогодні стадіоні «Сан-Лоренцо» (відомий також як «Газометро»). Перший матч завершився нульовою нічиєю, а в другому Расінг зазнав мінімальної поразки. З майже тією ж командою в 1952 році Расінг посів 5-те місце в чемпіонаті.
У 1953 році ключовий гравець Банфілду Елізео Моуріньйо був придбаний Бока Хуніорс, втрата лідера клубу істотно вплинуло на гру команди: в наступному році клуб посів останнє місце та вилетів до Другого дивізіону.
Після семи років на своїй посаді Флоренсіо Сола вирішив припинити роботу в клубі, і в 1955 році були проведені перші в історії клубу вибори президента. Між собою конкуріувало дві групи — «традиціоналісти» та група «Містера Бартона» — зрештою, саме останні стали переможцями в цій боротьбі.
В 1955—1958 роках команда виступала в нижчих дивізіонах та займала відповідно шосте, п'яте та четверті місця, найпомітнішими у складі Банфілда були нападник Луїс Суарес, Езек'єль Лланос, Оскар Калікш та Гораціо Бенедетті.
Валентін Суарес наприкінці 1958 року став новим президентом клубу і в чемпіонаті 1959 року для участі в Прімері зібрав команду з досвідчених гравців.
Але, не дивлячись на закінчення першого раунду результати цієї "зіркової команди" були далекі від виконання поставленого завдання, а саме підвищення у класі. Починаючи з 1960 року, на чолі з тренером клубу Бенісіо Акостою, але і зі значним внеском Валентіна Суареса вже намітилися позитивні тенденції, який дозволили повернутися до Прімери в сезоні 1962 року. Поява якісних гравців Едіберто Рігі, Норберто Раффо, Оскара Лопеса, Луїса Майдани та Роберто Сарате, у поєднанні з такими місцевими гравцями, як Адольфо Васкес, Оскар Лланос, Езек'єль Калікс створили доволі сильну команду, яка посіла третє місце в 1960 році, друге — в 1961 році та перше — в 1962 році.
З 1963 року в історії клубу наступає період, коли протягом наступних 16 сезонів команда виступала в Прімері, за винятком сезону 1973 року.
Протягом перших чотирьої років після повернення до Прімери «Бур» демонстрував прекрасні результати, так команда посіла сьоме місце в сезонах 1963 та 1964 років. Також в цей період поступово ремонтується стадіон клубу. У команді з'явилися нові гравці: Хуліо Сан-Лоренцо, Анаклето Пеанно Дієго Бай, Нельсон Лопес, Рубен Уго та Хосе Санфіліппо. Починаючи з 1967 року результати клубу стали поступово погіршуватися, не зважаючи на те, що в команді виступали такі якісні гравці як Хорхе Карраскоса, Рубен Флотта та Хосе Мануель Рамос Дельгадо.
У 1969 році «Банфілд» переміг у плей-оф за право збереження у Прімері, але в 1972 році вже не зміг уникнути вильоту до Прімери Б. Тим не менше «Бур» вже в наступному сезоні повернувся до Прімери.
1970—1990 Під керівництвом Оскара Лопеса та Оскара Кавалльєро, Банфілд став чемпіоном Прімери Б (другого дивізіону) в 1973 році. Рікардо Ла Вольпе, Уго Матеос, Сільвіо Сотело, Едуардо і Хуан Таверна були найвідомішими гравцями тієї команди.
За часів своїх виступів у Прімері, Банфілд провів найкращий сезон в національному чемпіонаті в 1976 році під керівництвом Адольфо Педернери. Але після невдалих результатів у сезонах 1977 та 1978 років, команда вилетіла до Прімери Б після поразки від Платенсе.
У 1985 році Анхель Каппа очолив Банфілд, і одразу розпочав формування основи команди, яка вже через два роки повернеться до Прімери.
Але в сезоні 1987/1988 років клуб знову вилетів до Другого дивізіону.
1990—2000 В цьому десятиріччі Банфілд не демонстрував високих результатів, і, навіть, боровся за право збереження прописки в чемпіонаті. Єдиним винятком з цих виступів був сезон 1990/91 років, коли клуб зміг дійти до фіналу плей-оф за право підвищення, але поступився у тій дуелі. Сезон 1992/93 років і Суарес знову почав на посту президента (він був переобраний в 1991 році на свій вже п'ятий термін), Карлос Бабінгтон розпочав сезон як головний тренер та придбав декількох досвідчених гравців, як воротар Габріель Пуентедура (колишній гравець Рівер Плейт), півзахисник Фабіо Ленгуїта та захисник Габріель Стафуза (який також грав за Бока Хуніорс в 1980-ті роки). Вище вказані гравці та декілька молодих перспективних футболістів, такі як Хав'єр Сангуїнетті (на сьогоднішній день цей гравець зіграв найбільше матчів в історії клубу — 450 поєдинків) та Хорхе Хіменес, допомогли клубу виграти Прімеру Б та здобули путівку до Прімери, після перемоги у фіналі плей-оф над Колоном з Санта-Фе.
У Прімері новий сезон клуб розпочав під керівництвом нових тренерів, Оскар Лопес та Оскар Кавальєро, та оновленою командою, втому числі з колишнім гравцем «Ферро Карріл Оесте» Оскаром Акостою, Анхелем Коміццо (у складі Ріо вилетів з Прімери та разом з головним тренером клубу Даніелем Пассореллою покинули клуб) та деякими іншими молодими гравцями. В цьому сезоні в клубі дебютував ще зовсім юний гравець Хав'єр Дзанетті, який став справжнім відкриттям серед гравців клубу наприкінці сезону. Банфілд декілька перших сезонів, після повернення до Прімери, провів доволі вдало, хоча в інших турнірах команда не змогла так вдало виступити, і, нарешті, в 1997 році клуб покидає Прімеру.
У тому ж році на посаду головного тренера Банфілду запросили Патрісіо Ернандеса, але команда під його керівництвом не змогла продемонструвати вдалих результатів. У наступному році бізнесмен Карлос Портель став новим президентом клубу, після перемоги над іншим кандидатом, Гораціо Соло (син Флоренціо Соло). Після цього новий президент клубу оголосив, що команда відчуває фінансові труднощі, а тому бюджет клубу буде скорочуватися, для того щоб погасити борги.
2000—2009 Після завершення кризи клубу наприкінці 2006 року Карлос Лееб залишив посаду технічного директора, а найого місце прийшов Патрісіо Ернандес, щоб вивести команду до Клаусури 2007 та Кубку Лібертадорес.
Команда під керівництвом Хернандеса та його помічників, Вітаміна Санчеса та Енріке лісі, демонструвала жахливі результати та не змогли виконати поставлених завдань, тому керівництво клубу запросило Хуана Мануеля Лльопа з яким команда посіла третє місце в Апертурі 2007 року, а також здобув історичну перемогу на своєму домашньому стадіоні над Ланусом з рахунком 5:0.
Після невдалого завершення чемпіонату Лльопа відсторонили, а виконувачами обов'язків тренера було призначено Хереса та Баррейро.