Євнухи () становили надзвичайно важливу і численну категорію придворних візантійського імператора. Основним призначенням євнухів було обслуговування імператора та імператриці в покоях Великого палацу; тільки їм імператор міг повністю довіряти. Завдяки безперешкодному доступу до особи імператора, євнухи, які мали власну придворну ієрархію, протягом більшої частини візантійської історії контролювали управління державою.

Положення євнухів у візантійському суспільстві було дуже привілейованим. Хоча вони не могли займати імператорський престол і в деякому значенні були обмежені в юридичних правах, у іншому перед євнухами відкривалися великі перспективи. Незважаючи на те, що основним джерелом євнухів у Візантії були раби з сусідніх країн, були нерідкими випадки, коли в знатних родинах молодші сини піддавалися кастрації. Так, з синів імператора Романа I Лакапіна двоє були кастровані — Феофілакт, який став потім патріархом, і Василь, фактичний правитель імперії в 945-985 роках. В цілому для євнухів існувала можливість досягти висот у будь-якій професійній сфері. Починаючи з VI століття євнухи займали пости на чолі візантійської армії і флоту, хоча рідко досягали успіхів на цьому терені.

В нижчих шарах суспільства євнухи зустрічалися набагато рідше.

Правове становище

Історично, з часів Римської імперії, практика перетворення на євнухів була заборонена. Перша відома заборона була видана при Доміціані (81-96) і підтверджена при Нерві (96-98). Імператор Траян (98-117) розповсюдив на лікарів які займаються цим промислом закон Сулли, проте це не зменшило число євнухів. Оскільки імператори могли обмежити цю практику лише в межах імперії, євнухи могли надходити з-за кордону, що призвело до виникнення прибуткової торгівлі. Вартість євнуха молодше 10 років становила 30 солідів, 50 солідів якщо євнух був старше 10 років, і 60 — якщо він володів якимось мистецтвом. Євнухи були цінним і завжди бажаним подарунком імператору. При Констянтині Великому (306—337) старі закони проти євнухів були відновлені, проте вже тоді вони погано дотримувалися, а при його наступнику Констанції II (337—361) євнух-препозит , перебуваючи на чолі численних юних євнухів-кубікуларіїв представляв значну силу при дворі. Вплив цього євнуха, який визнавав тільки владу імператора, був такий великий, що коли він схилився до аріанства, це вплинуло на релігійну політику всієї імперії. Євнухи, нашіптуючии «своїми вкрадливими і незалежно від віку вічно дитячими голосами» наклепи на популярного полководця Урсіцина, змушували історика Амміана Марцелліна з ностальгією згадати імператора Доміціана, який боровся з «подібними гидотами»Аммиан Марцеллин. .

У V столітті імператор Лев I Макелла (457—474) заборонив на території імперії торгівлю лише євнухами-громадянами імперії, в результаті чого до Візантії хлинув потік євнухів-варварів. Імператор Юстиніан I (527—565), з причини високої смертності при проведенні відповідних операцій — з 90 прооперованих виживало в середньому троє — присвятив євнухам спеціальну новелу 142. У ній підтверджувалися колишні закони і встановлювалося, що виконавці і пособники операції каралися за законом таліона, а якщо вони, прооперовані, після цього виживали, то підлягали відправці на каторгу, а їх майно конфісковували. Якщо винуватцем операції була жінка, вона каралася конфіскацією майна і засланням. Євнухи-раби мали право на звільнення. Новела не поширюється на випадок, коли операція проводилася за медичними показаннями. Для варварських народів торгівля євнухами продовжувала залишатися вигідним заняттям, і Прокопій Кесарійський згадує про це як про важливу статтю доходу царів абасгів. Коли ж Юстиніан через свого посла, кастрованого абасга Євфрата, наказав цьому народу залишити цей промисел, ті визнали заборону відповідним приводом повстати проти імперіїПрокопий Кесарийский. Война с готами, VIII, 3, 15-21. Ці заходи не змогли змінити стан справ, і видана імператором Левом VI (886—912) новела 60 вимушено пом'якшувала старе законодавство, замінивши закон таліона за виконання кастрації штрафом в 10 фунтів золота і засланням на 10 років; якщо ж винний займав посаду при дворі, його звільняли. Як і Юстиніан, Лев VI не забороняв операцію за медичними показаннями, так само як і за власним бажанням для вільних громадян. Законодавство не уточнює, з якого віку оперований міг висловлювати свою згоду, і, в будь-якому випадку, його батьки могли дати свою згоду на це постфактум.

Примітки Коментарі

Джерела і використана література

Література Першоджерела

Дослідження

англійською мовою

німецькою мовою

російською мовою

французькою мовою