Істо́рія Гібралта́ру, невеликого півострова на півдні Піренейського півострова поблизу протоки, яка з'єднує Середземне море з Атлантичним океаном, налічує понад 3000 років. За цей час півострів перетворився з давнього місця поклоніння в одне з найбільш укріплених місць Європи, за володіння яким велися запеклі бої. Місто, яке виникло тут у Середньовіччі, неодноразово переживало облоги і штурми упродовж декількох століть.

Гібралтар був вперше заселений понад 50 000 років тому неандертальцями і, можливо, є одним з останніх місць, де вони мешкали, перш ніж зникнути приблизно 24 000 років тому. Письмова історія Гібралтару починається близько 950 року до н. е., коли поблизу оселилися фінікійці. Карфагеняни і римляни підносили тут молитви Геркулесу, вівтар якого, як передбачається, був влаштований на вершині Гібралтарської скелі, яка вважається одним із двох Геркулесових стовпів.

Гібралтар став частиною Вестготського королівства невдовзі після падіння Римської імперії, а потім у 711 році опинився під владою маврів. Вони, заснувавши тут перше постійне поселення, дали скелі назву Джебель Тарік (جبل طارق — «Гора Таріка»), з якої згодом утворилася сучасна назва «Гібралтар». Християнське Кастильське королівство в 1309 році анексувало півострів, але в 1333-го знову віддало його маврам. Повернути Гібралтар вдалося тільки в 1462 році, коли він став частиною єдиного Іспанського королівства. Під владою Іспанії він залишався до 1704 року.

Під час Війни за іспанську спадщину англо-голландський флот, який виступав на боці Священної Римської імперії, завдав поразки іспанцям, і за Утрехтським мирним договором 1713 року Гібралтар відійшов Великій Британії.

Іспанія не полишала спроб повернути контроль над Гібралтаром, який Велика Британія оголосила коронною колонією. Але ні військові, ні дипломатичні, ні економічні заходи результату не дали. Гібралтар пережив облоги і сильні бомбардування під час трьох воєн між Іспанією і Великою Британією, але кожного разу вдавалося відбити напад. Остання облога у XVIII столітті стала чотирнадцятою за рахунком за 500 років.

Після Трафальгарської битви Гібралтар став основною базою в Піренейських війнах. У XIX і XX століттях колонія швидко розросталася, перетворюючись у найважливіше володіння Великої Британії на Середземномор'ї. Вона була ключовим портом для кораблів, які пливуть в Індію через Суецький канал. Тут до кінця XIX століття з'явилася дорога військово-морська база, яка стала основою гібралтарської економіки.

Приналежність Гібралтару британцям забезпечила союзникам контроль над входом у Середземне море під час Другої світової війни. Сили Німеччини, Італії і Вішістської Франції неодноразово атакували півострів, але без особливого успіху. Іспанський диктатор Франко не прийняв план нацистів окупувати Гібралтар, але після війни знову пред'явив претензії на цю територію.

У ході загострення спору Іспанія з 1969 по 1985 рік закрила кордон з Гібралтаром, перерізавши всі сполучення з півостровом. Іспанську позицію підтримували країни Латинської Америки, але Велика Британія і самі гібралтарці її не приймали. Обговорення статусу Гібралтару тривало, але до жодного рішення Британія та Іспанія прийти не змогли.

З 1985 року Гібралтар переживає значні зміни. У результаті скорочення британських сил на півострові, який більше не розглядається як важливий військовий об'єкт, змінилася структура економіки колонії. Тепер її основу складають туризм, фінансові послуги, обслуговування морських шляхів та інтернет-казино. Здебільшого Гібралтар користується внутрішнім самоуправлінням, має власний парламент і уряд. Велика Британія відповідає за оборону півострова і міжнародну політику. Завдяки успішній економіці Гібралтар є однією з найбагатших територій Європейського союзу.

Географічний опис Історія Гібралтару відображає його стратегічне розташування — на вході в Середземне море. Цей витягнутий півострів облямовує зі сходу Гібралтарську затоку, на протилежному березі якого, приблизно за 6,5 км на захід, знаходиться іспанське місто Альхесірас. З півдня півострів відділений від північноафриканського Марокко Гібралтарською протокою шириною 24 км. Таке положення робить Гібралтар вигідним місцем для стоянки кораблів та контролю за переміщеннями через протоку. З військової точки зору кількість місць, що мають подібне значення, вкрай невелика.

Площа півострова становить всього 6,7 км². Велику частину суші займає Гібралтарська скеля, що має круті схили і піднімається на висоту 426 м. Місто Гібралтар розташоване біля її підніжжя на західному узбережжі півострова. Півострів з'єднаний з материком вузьким піщаним перешийком. Північний схил скелі є практично вертикальною стіною заввишки 396 м, що нависає над перешийком. Єдиний шлях до міста — берегова піщана смуга шириною близько 350 м, яка до насипання ґрунту впродовж XX століття мала ще меншу ширину.

Географія Гібралтару визначила його природні оборонні переваги. Північний і східний схили скелі практично неприступні, відносно рівний простір навколо мису Європа оточений скелями заввишки до 30 м. Єдине придатне для будівництва поселення місце — західна частина півострова, але навіть тут схил досить крутий, щоб створити перевагу в обороні. Ці фактори протягом багатьох століть забезпечували Гібралтару величезне військове значення.

Доісторичний час

У доісторичний час місцевість навколо Гібралтару мала інший вигляд. Рівень моря був значно нижчим, і Гібралтарську скелю оточували родючі рівнини, марші і піщані дюни, а не море. Територія відрізнялася багатством тваринного і рослинного життя.

У печерах Гібралтарської скелі мешкали неандертальці. У 1848 році в каменоломні на півночі скелі був знайдений череп неандертальської жінки, що повністю зберігся і був усього другим подібним в історії. Точне датування черепа не встановлене, його відносять до початку останньої льодовикової епохи приблизно 50 000 років тому.

Залишки неандертальців були знайдені також біля вежі Диявола, в печерах Ібекс, Вангард і Горема на східному схилі Гібралтарської скелі. Під час розкопок у печері Горема були виявлені свідчення перебування тут неандертальців від 28 000 до 24 000 років тому, тобто пізніше, ніж, як раніше вважалося, вони вимерли по всій Європі. Після зникнення неандертальців печери Гібралтару продовжили використовувати представники виду Homo sapiens. Також у печері Горема виявлені кам'яні знаряддя, давні осередки і кістки тварин, що датуються від 40 000 до 50 000 років тому. У печерах Гібралтару знаходять багато черепків епохи неоліту, що в основному відносяться до Альмерійської культури. Свідчень присутності людини в Бронзовому столітті мало, оскільки люди до того часу перестали селитися в печерах.

Стародавні часи

У давні часи Гібралтар мав для жителів Середземномор'я релігійне і символічне значення. Фінікійці були в цих місцях кілька століть, мабуть, використовуючи як святилища на честь морських богів печеру Горема. Для тих же цілей Гібралтар використовувався карфагенянами і римлянами. Розкопки в печері показали, що як жертви богам залишалися посуд, прикраси і єгипетські символи скарабея.

Гібралтарська скеля вважалася греками і римлянами одним з двох Геркулесових стовпів, створених напівбогом Гераклом (Геркулесом) під час Десятого подвигу — викрадення корів Геріона. Згідно з грецьким мандрівником із Фокеї, який побував на Гібралтарському півострові в VI столітті до н. е., на скелі розташовувався вівтар, присвячений Геркулесу, де мандрівники приносили жертви. Через століття іспанці відобразили Геркулесові стовпи у вигляді геральдичного символу: двох колон, обгорнутих сувоєм. Пізніше цей символ перетворився на знак долара ().

Стародавнім римлянам Гібралтар був відомий під назвою «Mons Calpe», яка, ймовірно, походить від фінікійського слова «кальф» — «порожній», що за однією з версій вказує на множину печер у Гібралтарської скелі. Гібралтар добре відомий давнім географам, однак слідів постійного поселення античних часів у цьому місці не виявлено. За давньоримським автором Авіеном, давньогрецький мандрівник Евктемон повідомляв, що заросла лісами місцевість морякам здавалася негостинною і після принесення жертв Гераклові вони поспішали покинути це місце.

З практичної точки зору Гібралтар мав декілька недоліків, що перешкоджають організації поселення на його території: нестача прісної води, дефіцит родючих ґрунтів і відсутність придатного для стоянки суден місця. Авієн вказує на мілководдя і мулистий берег як причину не розташовувати тут поселення. Географічне положення Гібралтару, яке стало стратегічно важливим згодом, в античні століття не мало значення, оскільки боротьба за контроль над входом в Середземне море не велася.

За вказаними вище причинами стародавнє поселення виникло в місці, відомому зараз як Кампо-де-Гібралтар. Приблизно в 950 році до н. е. фінікійці заснували тут місто Картея (поблизу сучасного іспанського міста Сан-Роке), вибравши територію раніше займану місцевим племенем турдетанів. Карфагеняни отримали контроль над містом у 228 році до н. е., а в 206 році до н. е. його захопили римляни. При Помпеї він став західною базою у війні 67 року до н. е. проти піратів Середземномор'я. Картея прийшла в запустіння після розорення вандалами в 409 році н. е. під час захоплення Іспанії і походу до Африки. Згодом регіон потрапив під владу вестготів.

Під владою мусульман (711—1309, 1333—1462)

До 681 року армії Омеядського халіфату захопили Північну Африку, поширюючи іслам серед місцевого населення. Північноафриканські бербери, яких християни Європи називали маврами, також прийняли іслам. Гібралтарська протока стала кордоном, що розділяв мусульманську північ Африки і християнську Іспанію, і набув стратегічного значення. В Іспанії в VIII столітті почалася міжусобна війна між різними угрупованнями вестготів, і цим скористалися маври, які вторглися в Іспанію і, користуючись принципом «Розділяй і володарюй», почали її підкорення.

Після набігу в 710 році берберська армія під командуванням Таріка ібн Зіяда у квітні 711 року висадилися в околицях Гібралтару. Королівство вестготів було завойовано, а Гібралтар отримав нову назву — Джебель Тарік (جبل طارق), «гора Таріка», що згодом перетворилася на слово «Гібралтар».

Перші укріплення на Гібралтарі появилися в 1160 році. Альмохадський султан Абд аль-Мумін збудував укріплене місто для захисту від християнських королів Арагону й Кастилії. Гібралтарська гора була знову перейменована в Джебель аль-Фатх (جبل الفتح), «гору Перемоги». Місто отримало назву Мединат аль-Фатх (مدينة الفتح), «місто Перемоги». Відомості про це поселення вкрай мізерні, оскільки археологічних слідів від нього залишилося мало.

Наприкінці XIII — на початку XIV століть Кастилія билася з маринідами і насридами за контроль над Гібралтарською протокою. Цей конфлікт став ключовим в історії визволення Іспанії. Документальні свідчення про Гібралтар, що належать до цього періоду, не збереглися, однак необхідність мати захищений порт на європейській стороні, дозволяє стверджувати, що на півострові залишалося невелике укріплене поселення з кількістю захисників не більше 1000 чоловік.

Півострів і місто на ньому не зазнавали нападів до 1309 року. Першу облогу Гібралтару ініціювали об'єднані сили короля Кастилії Фердинанда IV і короля Арагону Хайме II. Їхньою метою був Гранадський емірат. Облога почалася в липні 1309 року. До цього часу в місті перебувало близько 1200 чоловік, був замок і зародкові украплення. Після місяця оборони місто здалося. Фердинанд IV вигнав маврів і переселив у місто християн. Були побудовані цитадель і верф. Король також наділив жителів міста привілеями, щоб стимулювати переселення.