Дацит

Даци́т (, , ) — кисла магматична, переважно виливна гірська порода. Етимологія та історія Назва «Дацит» походить від колишньої Римської провінції Дакія, яка лежала між річкою Дунай і Карпатськими горами (тепер сучасні Румунія та Молдова).

Цю назву вперше використав у 1863 році австрійські геологи Франц фон Хауер і Гвідо Стахе у своїй науковій роботі «Геологія Трансільванії». Вони посилалися на опис гірської породи, опублікований того ж року німецьким геологом Фердинандом Ціркелем у звітах Австрійської академії наук у Відні.Franz Ritter von Hauer / Guido Stache: Geologie Siebenbürgens. Nach den Aufnahmen der k.k. geologischen Reichsanstalt und literarischen Hülfsmitteln. Wien (Wilhelm Braumüller) 1863, S. 72, 436–437

Загальний опис Середній хімічний дациту склад: SiO2 65-68 %, TiO2 0,5-0,8 %, Al2O3 13-16 %, Fe2O3 1-2,5 %, FeO 0,5-4 %, MgO 0,5-3 %, CaO 2-4 %, Na2O 2-4 %, K2O 1-3,5 %.

Міцність на стиснення дациту 100–150 МПа. Густина 2650 кг/м³; модуль Юнга 34-76 ГПа; коефіцієнт Пуассона 0,27-0,8.

Гірська порода світло-сіра, зеленувато-сіра, рідше темно-сіра порфірова або афірова. Дацит рогової обманки та біотитовий дацит переважно сірого, коричневого або жовтуватого кольору. Авгіт-дацит і енстатит-дацит темного кольору. Окрім вкраплень із властивим їм характерним кольором, за остаточне забарвлення відповідають тонкорозподілені пігментні мінерали, такі як гематит, гетит та хлорит.

Дацит містить у вкраплениках плагіоклаз (різко зональний андезин), рідше калієво-натрієвий польовий шпат, іноді кварц і темнокольорові мінерали — амфібол, моноклінний або ромбічний піроксен, біотит. Рудний мінерал — магнетит, акцесорні — апатит, рідше — циркон, титаніт, гранат, кордієрит. Склуватий.

Поширення Дацит є відносно поширеним і зустрічається в різних тектонічних і магматичних контекстах. Дацит утворює куполи, дайки, лаколіти. Часто асоціюються з андезитами та трахітами. З дацитом асоціюють колчеданово-поліметалічні родовища.

Є в океанічних вулканічних серіях, у карбонатно-лужних і толеїтових вулканічних серіях зон субдукції острівних дуг і активних континентальних околиць. Прикладами дацитового магматизму в острівних дугах є Японія, Філіппіни, Алеутські острови, Антильські острови, Зондська дуга (гора Батур), Тонга та Південні Сандвічеві острови. Прикладами дацитового магматизму на активних континентальних околицях є Каскадні гори, Гватемала та Анди (Еквадор і Чилі).

У континентальних вулканічних серіях, дацит часто зустрічається в асоціації з толеїтовими базальтами та проміжними породами. Утворює лавові потоки та дайки, інколи — масивні інтрузії у центрі вулкана.

Типовою місцевістю дациту є кар'єр Гізелла поблизу Поєнь (комуна, Клуж) Румунія. Інші поширення дациту в Європі: Німеччина (Вайзельберг), Греція (Нісірос і Тера), Італія (у бозенському кварц-порфірі та Сардинія), Австрія (Штирійська вулканічна дуга), Шотландія (Аргайл), Словаччина, Іспанія (Ель Хоясо поблизу Альмерії, Франція (Масив Естерель) та Угорщина (Пагорб Чоді).

За межами Європи знахідки дациту: Іран, Марокко, Нова Зеландія (вулканічний регіон Таупо), Туреччина, США та Замбія.

Поширений також на Кавказі, в Казахстані, Середній Азії. В Україні — на Закарпатті.

Дацит знайдений позаземно в кальдері Нілі-Патера в Syrtis Major Planum на Марсі, а також на Місяці.

Використання Використовується як будівельний камінь. Зокрема, для підлогових покриттів та бруківки. Існують кольорові варіанти, які століттями використовувалися як дорогоцінні камені.

Посилання

Література

Myron G. Best, Eric H. Christiansen: Igneous petrology. Blackwell Science, Malden MA u. a. 2001, ISBN 0-86542-541-8. Roger Walter Le Maitre (Hrsg.): Igneous Rocks. A Classification and Glossary of Terms. Cambridge University Press, Cambridge 2002, ISBN 0-521-61948-3. Marjorie Wilson: Igneous Petrogenesis. A Global Tectonic Approach. Reprint. Chapman & Hall, London u. a. 1997, ISBN 0-412-53310-3. Wolfhard Wimmenauer: Petrographie der magmatischen und metamorphen Gesteine. Ferdinand Enke Verlag, Stuttgart 1985, ISBN 3-432-94671-6.