Соро́ка () — традиційний жіночий головний убір, що носили росіянки центральної та південної Росії, а також представниці деяких груп мордви. Вважався найпишнішим з усіх російських жіночих головних уборів. На початок XX ст. сорока вийшла з ужитку.

Свою назву отримав, очевидно, завдяки своїй схожості з хвостом сороки та забарвленням її пір'я. Подібні паралелі існують у багатьох мовах: карел. harakka («сорока», «чепець»), («ґава», «чепчик»), (пов'язане з заст. кокошь — «курка», «півень», пор. укр. діал. кокош)Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Сорока.

Походження Поширеність аналогічного головного убора серед мордви спонукає припустити, що сорока має дослов'янське, фінське походження. Втім, радянський етнограф Д. К. Зеленін розглядав схожість елементів російських традиційних костюмів (сороки, поньови, шушпана) з вбранням фіно-угорських народів не як свідчення культурного фінського субстрату російського народу, а як наслідок конвергентного, незалежного розвитку обох груп народів і загального впливу європейської модиМокшин Н. Ф. Фино-угры в русской и мировой культуре // Журнал «Социально-политические науки», Выпуск № 3 / 2012Ф. М. Пармон Русский народный костюм как художественно-конструкторский источник творчества: Моногр. М.: Легпромбытиздат, 1994—272 с: ил. — ISBN5-7088-0046-1 (С. 4).

Опис

Сорока являла собою різновид «кички» — російського головного убора, аналогічного українській кибалці. Відрізнялася від звичайної кички тим, що була дещо нижчою на лобі й вищою по боках.

Основними елементами сороки були кичка, власне сорока, потиличник, налобник, хустка. Додатковими — прикраси з бісеру, пір'я, стрічок, штучних квіток.

Кичка — м'яка полотняна шапочка, з твердим узвишшям на передній частині. Кічку затягали ззаду, при цьому вона щільно облягала голову. Узвишшя попереду могло мати різні назви («кичка», «роги», «здериха» «копито»), а також і різну форму: у вигляді лопати, кінського копита, рогів, круга або півкруга. Часто в одному районі існували різні варіанти кічок. Сорока («макушка», «прив'язка») — верхня частина головного убора; її надягали поверх кички. Сороку робили звичайно з дорогих сортів тканини: кумачу, шовку, оксамиту, споряджаючи її полотняною або ситцевою підкладкою. Сорока зазвичай складалася з двох-трьох частин: передня частина звалася «чоло», «очілля» (очелье), «челишка»; бічні частини — «крила»; задня частина — «хвіст». Поряд з сороками у вигляді шапочок були поширені також сороки, зшиті лише частково: в них з'єднані були лише очілля з хвостом і крила з очіллям. Потиличник («назатильник», «позатилень», «підзатилень», «колодка») — прямокутний шматок тканини, наклеєний (нашитий) на тверду основу з картону, бересту, простьобаного полотна та ін. Його укладали позаду, приховуючи волосся на потилиці і частину шиї, зав'язували поворозками навколо кички під сорокою. Налобник («налобень», «підчілок», «налисник») — неширока (3-8 см) смуга полотна, обшита позументом, намистами, бісером. Її укладали навколо голови таким чином, щоб один край приховувався сорокою, а другий покривав частину лоба, скроні, кінчики вух. Кінці налобника зав'язували під потиличником. Хустка («платок») — пізніший елемент сороки, що з'явився у другій половині XIX ст., замінивши собою «полотенце» або «ширинку».

Сорока, вбрана гаптуванням чи коштовним камінням, звалася «садженою»; сорока з бічними лопатями — «крилатою»; з хустиною зверху — «з повоєм». Іноді до передньої частини сороки додавали перлинну перев'язь.

Див. також Кибалка Кокошник

Примітки

Джерела

Посилання

Галерея «Русские народные головные уборы XVII—XIX веков» (mith.ru)