Ту-142 (за кодифікацією НАТО: Bear-F — «Ведмідь-Ф») — радянський і російський дальній протичовновий літак (ДПЧЛ).
Спочатку призначався для виявлення і знищення ПЧАРБ (Підводний Човен Атомний з Ракетами Балістичними) противника в районах патрулювання. Фактично в ВМФ застосовується для далекої океанської розвідки, візуальної або радіотехнічної, для чергування в системі пошуково-рятувальної служби і тільки потім для пошуку і спостереження за ПЧАРБ (після закінчення Холодної війни).
На початку 1960-х років в складі ВМС США з'явилися атомні підводні човни — носії балістичних ракет великої дальності. У зв'язку з цим, від ВПК СРСР потрібні були адекватні заходи. Проектування базового літака протичовнової оборони (ПЧО) як засіб нейтралізації однією зі складових ядерних сил США почалося в 1963 р. Ту-142 є подальшим розвитком і глибокою модернізацією серійного літака розвідки і цілевказівки — Ту-95РЦ, на відміну від якого має нове крило і оперення, із застосуванням суперкритичних аеродинамічних профілів, інтегровані крильові паливні баки і модернізовану кабіну, з незначно поліпшеними умовами роботи екіпажу. В процесі серійного виробництва неодноразово модифікувався. Всього побудовано близько 100 екземплярів літаків Ту-142 різних модифікацій.
Історія створення
Передісторія Наприкінці 1950-х років Військово-морські сили США розробили UGM-27 Polaris — балістичну ракету, що запускається з підводного човна (БРПЧ), з дальністю польоту понад 1800 кілометрів (1000 морських миль). Вони провели випробувальні пуски ракетних прискорювачів для відпрацювання конструкції, що завершилося першим підводним пуском балістичної ракети з підводного човна USS George Washington 20 липня 1960 року. Polaris став на бойове чергування 15 листопада того ж року, коли George Washington вийшов з Чарлстона, Південна Кароліна, із комплектом ядерних ракет Polaris на борту.
У відповідь радянський уряд доручив ДКБ Туполєва та іншим авіаційним конструкторським бюро вивчити можливість створення спеціалізованих літаків протичовнової оборони (ПЧО). Туполєв спочатку розробив Ту-95ПЛО (), який був варіантом Ту-95, оснащеним радіогідроакустичними буями, протичовновими мінами та торпедами. Літак мав нести корисне навантаження 9000 кг і забезпечувати максимальний час барражування 10,5 години. Однак цей проєкт був відхилений, оскільки літак не мав потужної РЛС, системи тепловізійного (інфрачервоного) спостереження та магнітного детектора аномалій. 28 лютого 1963 року Рада Міністрів СРСР (найвищий виконавчий і адміністративний орган) видала директиву Туполєву, яка зобов’язувала його бюро розробити дальній протичовновий літак.
Отриманий проєкт отримав назву Ту-142 і мав багато спільних рис з Ту-95РЦ. Нижню та верхню артилерійські турелі було демонтовано, як і великий діелектричний обтічник з радаром «Успіх», який замінили на систему тепловізійного спостереження в меншому обтічнику. Таким чином, єдиним оборонним озброєнням залишилася кормова турель із двома 23-мм гарматами АМ-23 разом із засобами радіоелектронної протидії. Система пошуку та цілевказання літака включала радіолокаційну станцію «Беркут» з круговим оглядом 360°. Комплексна навігаційна система була інтегрована з системою цілевказання озброєння. Серед конструктивних відмінностей — зміна профілю крила зі збільшенням його площі до 295 м². Площу рулів висоти збільшили на 14 %, встановили вдосконалені гідравлічні приводи. Гумові паливні баки замінили на металеві. Для можливості експлуатації Ту-142 з ґрунтових аеродромів чотириколісні візки основного шасі від Ту-95 замінили на 12-колісні; також змінили обтічники основного шасі.
Перший Ту-142 (заводський номер 4200) було побудовано на Куйбишевському авіаційному заводі в Самарі. Його перший політ відбувся 18 червня 1968 року під керуванням льотчика-випробувача І. К. Ведернікова з аеродрому Жуковський на південний схід від Москви. Ранні випробування показали, що фюзеляж потрібно подовжити щонайменше на 1,5 м для розміщення нового бойового обладнання. Тому другий прототип (зав. № 4201) приєднався до льотних випробувань 3 вересня з подовженням передньої частини фюзеляжу на 1,7 метра — така модифікація застосовувалася на всіх наступних Ту-142. Третій і останній дослідний Ту-142 вийшов на випробування 31 жовтня вже з повним комплектом обладнання. У травні 1970 року авіація Військово-морського флоту СРСР почала отримувати серійні Ту-142 для проведення експлуатаційних випробувань.
Варіанти та модифікації
Ту-142 Подовжений варіант Ту-95 зі значно зменшеним оборонним озброєнням, натомість оснащений системами протичовнової оборони (ПЧО). Перші дванадцять літаків мали 12-колісні візки основного шасі. Шість пізніше побудованих літаків отримали чотириколісні візки. Виготовлені на Куйбишевському авіаційному заводі.
Ту-142М Варіант з подовженням передньої частини фюзеляжу на 30 сантиметрів, переробленою кабіною екіпажу та двовісними візками основного шасі. Виготовлені на Таганрозькому авіазаводі.
Ту-142МК Значно модернізований варіант з новою РЛС «Коршун», оновленою авіонікою та обладнанням ПЧО. Побудовано 43 літаки Ту-142МК на Таганрозькому авіазаводі.
Ту-142МК-Е () Вісім спрощених (деградованих) літаків Ту-142МК-Е, закуплені авіацією Військово-морських сил Індії. Літера «E» означає «експортний».
Ту-142М3 (Bear-F Mod 4) Останній серійний варіант «Bear F», оснащений новими двигунами НК-12МП та оновленим комплексом авіоніки. Відрізняється від інших Ту-142 обтічниками під носовою частиною фюзеляжу. Виготовлені на Таганрозькому авіазаводі. Взятий на озброєння у 1985 році, виготовлявся до 1994 року.
Ту-142М3-К Запропонований комерційний вантажний варіант Ту-142М3 (літера «K» від «коммерческий»), з демонтованим обладнанням ПЧО. Також позначався як Ту-142М3-С.
Ту-142МП Модифікований єдиний екземпляр Ту-142М (перероблений з Ту-142М № 4362), що використовувався як літаюча лабораторія для випробування авіоніки.
Ту-142МР Модифіковані Ту-142МК, переобладнані в літаки-ретранслятори зв’язку з підводними човнами. Мають характерні зовнішні обтічники та компоненти. Було побудовано близько 10 літаків, був прийнятий на озброєння ВМФ, до початку 90-х років було сім літаків (ескадрилья) на Тихоокеанському флоті та три літаки (загін) на Півночі. Відрізняється відсутністю пошуково-прицільного обладнання та озброєння (на місці першого вантажовідсіку організовано технічний відсік з апаратурою зв'язку — станцією СДВ «Фрегат» та випускним антенним пристроєм ВАУ, другий вантажовідсік використовується як «багажний», для перевезення обладнання та майна) Літак модифікувався на заводі ім. Берієва. За класифікацією НАТО — «Bear J».
Ту-142МРМ Запланована модернізація літаків Ту-142МР.
Ту-142ЛЛ Два переобладнані ранні Ту-142, що використовувалися для випробувань турбовентиляторних двигунів. Обладнання ПЧО було демонтовано.
Тактико-технічні характеристики Наведені характеристики відповідають модифікації Ту-142МЗ.
Джерела даних: The Encyclopedia of World Military Aircraft
Технічні характеристики Екіпаж: 10 осіб Командир Помічник командира Штурман корабля Штурман-навігатор Штурман-оператор Бортовий інженер Оператор бортових засобів зв'язку Оператор РГП № 1 Оператор РГП № 2 Оператор кормової вогневої установки Розмах крила: 50,2 м Довжина: 51,55 м Висота: 14,7 м Площа крила: 289,9 м² Маса: Порожнього літака 93 891 кг Максимальна злітна: 185 т Максимальна польотна (після дозаправки в повітрі): 187 т Маса палива: 83,9 т Силова установка: 4 × ТГД НК-12МП Потужність: 4 × 11,19 МВт/4 × 15 тис. к.с.
Льотні характеристики Максимальна швидкість на висоті: 855 км/год Крейсерська швидкість: 720 км/год Злітна швидкість: 300 км/год Посадкова швидкість: 270 км/год Практична стеля: 13 500 м Бойовий радіус: 5 200 км Довжина розбігу: 2300 м Довжина пробігу: 1200 м Навантаження на крило: 234 кг/м² Експлуатаційна перевантаження: 2,5 G
Втрати під час вторгнення в Україну +№ДатаМісцеКоментар130 травня 2026 рокуТаганрозький авіаційний науково-технічний комплекс ім. Г. М. Берієва, Таганрог, Ростовська область (РФ)У ніч на 30 травня Сили безпілотних систем уразили протичовновий літак Ту-142МК та літак ретранслятор Ту-142МР на Таганрозькому авіаційно науково-технічному комплексі ім. Г. М. Берієва. Уражені літаки знаходились на тривалому зберіганні з 2011 року. Всі вони тривалий час знаходились у відстійниках та не переміщувались до 17 квітня 2026 року включно.2
Оператори
Знаходиться на озброєнні
Авіація ВМФ Росії — 32 літаки на озброєнні, станом на 2026 рік.
Знятий з озброєння — 8 Ту-142МК-Э у складі ескадрильї INAS 312. Всі літаки зняті з озброєння в березні 2017 року. — залишилися в складі авіації ВМФ Росії і України. — Ту-142, що належали Україні, базувалися на авіабазі Кульбакине 33-го Центру бойового застосування і перенавчання ВПС Україна (м. Миколаїв) і на аеродромі Державного авіаційного науково-випробувального центру ВПС України поблизу смт. Кіровське (Україна, АР Крим).
Примітки
Література
Посилання
Tu-142 Bear на сайті GlobalSecurity.org