«Чевенгур» (1926—1928) — соціально-філософський роман-антиутопія російського письменника Андрія Платонова. «Чевенгур» — один з романів «філософської трилогії», в яку входять роман «Чевенгур» та повісті «Котлован» і «Джан». Перша редакція іменувалася «Будівельники весни» (1927) .

Анотація роману Роман «Чевенгур» — один із найпомітніших творів А. Платонова. Він написаний в жанрі антиутопії і являє собою болісні роздуми письменника над історією, концентрований вираз внутрішнього досвіду людини, що опинилася перед обличчям великих змін. Роман розповідає про Жовтневу революцію в центральних губерніях Росії, про людей, які захищали революцію в громадянській війні, про «будівельників країни», про їх ідеї, думки, переживання. Для героїв роману революція стала мірилом моральності, совістю, вищим суддею. Платонов показує не тільки те, як ідеї оволодівали масами, але і те, як ці маси освоювали нові ідеї. Прискорене освоєння народними масами нового світогляду, поряд з революцією цих мас, породжувало і суперечливі, утопічні уявлення про соціалізм. Платонівські герої, готові неминуче померти в побуті революції, вбирали в себе ідеї соціалізму, химерно поєднуючи їх зі старими поняттями і поглядами. У романі стикаються утопічні надії на перебудову світу «по комуністичному велінню» з необхідністю повсякденної кропіткої роботи. Його герої наївно сподіваються, що «соціалізм де-небудь ненавмисно складеться разом від страху перед лихом і для задоволення потреби».

Сюжет Головний герой роману — Олександр Дванов. Він сирота (рідний батько втопився, щоб дізнатися яким є потойбічний світ), якого всиновив Захар Павлович під час голоду. Олександр вчиться на слюсаря, а з початком Жовтневого перевороту вирішає з батьком на пошуки партії, до якої міг би приєднатися. Батько пояснює йому своє бачення більшовизму: «Більшовик повинен мати порожнє серце, щоб туди все могло поміститися…» Олександр, який не був чітким прихильником якої-небудь ідеології, стає більшовиком.

Після нетривалого навчання Олександр вирішає на фронт у місто Новохоперськ. Захар Павлович знаходить розраду в тому, що читає книжки з алгебри, за якими вчився Олександр (хоча не розуміє, що там написано). Потім Олександра кличуть назад, але машиніст потяга тікає. Він сам веде потяг, в результаті чого стається аварія. Олександр дивом виживає і дістається додому, де довго хворіє на тиф. Захар вважає, що його син помре і майструє для нього труну. Та Олександр видужує, спалює труну й мріє одружитися з сусідкою, сиротою Сонею.

Йому доручають «шукати комунізм серед самодіяльності населення» і Олександр подорожує від села до села. Він стикається з загоном анархістів, від яких його рятує мандрівний комуніст Степан Копенкін. Вони подорожують далі разом і в одному з сіл зустрічають Соню, що вчителює там. Дванов з Копенкіним проте не затримуються, блукаючи по губернії, зустрічають багатьох людей, кожен з яких по-своєму уявляє будівництво нового життя. Олександр дізнається про місто Чевенгур, чиновник з якого, Чепурний, описує місто як комуністичну утопію. Натхненний його словами, Олександр вирішує вирушити в Чевенгур. Копенкін їде туди конем і досягає міста перший.

Життя в Чевенгурі є трагікомічною пародією на комунізм. Жителі міста «виробляють» дружбу та братерство, багато сплять, бо «втомилися від століть гноблення». Копенкін вирішує, що в Чевенгурі все надто добре, а комунізм не може бути без зусиль. Тому він організовує пошуки «буржуїв», яких розстрілюють чекісти. Лишившись невдоволеними, вони розшукують «напівбуржуїв», яких виганяють у степ. Завдяки цьому з'являються невикористані запаси їжі, які однак швидко закінчуються і пролетарі самі шукають харчі в степу. Чепурний попри всі негаразди впевнений, що комунізм виникне сам по собі.

Олександр прибуває в Чевенгур, але не застає там життя, про яке чув від Чепурного. Він винаходить пристрій, який виробляє електрику з сонячного світла. Для цього збирає скло з вікон, але пристрій не працює. Потім жителі Чевенгура будують маяк, який вкаже людям шляху у місто. Та на його світло ніхто не приходить.

З Москви приїжджає Сербінов, який критикує потуги чевенгурців. Чепурний виправдовується тим, що «ми ж працюємо не для користі, а один для одного». В Чевенгур завозять жінок для збільшення населення, та чоловіки лише гріються об них холодними ночами. Сербінов розповідає Олександру, що Соня тепер працює в Москві на фабриці і пам'ятає його.

Несподівано на місто нападають вороги. Сербінов, Чепурний та інші більшовики гинуть. Олександр лишається в степу зі смертельно пораненим Копенкіним. Потім він повертається додому. Біля озера, де втопився його батько, Олександр знаходить забуту в дитинстві вудку. Він входить у воду і возз'єднується з батьком.

В живих з чевенгурців залишається тільки Прокопій, якого знаходить Захар у пошуках сина. Він просить Прокопія привести сина за 5 рублів. Прокопій відповідає, що приведе його задарма та вирушає на пошуки.

Назва роману Немає єдиної точки зору на назву роману. з цього приводу існують різні інтерпретації. «Про розшифровку цього топоніма можна написати цілу книгу»Варламов А. Н. Цит. соч., с. 153, виноска 1.. На думку С. Залигіна та Н. Малигіної, воно пов'язане зі словами «чева» — ошметок, обносок лаптя, і «гур» — шум, рев, рикЗалигін С. П., Малигіна М. М. Платонов А. П. // Російські письменники ХХ століття. Біографічний словник. М,, Велика Російська енциклопедія, 2000, С. 556. Інше трактування дають Р. Ф. Ковальов і О. Ю. Алейников, з урахуванням пристрасті тієї епохи до різного роду революційним абревіатурам: ЧеВеНГУР — «Надзвичайний військовий непереможний (незалежний) героїчний укріплений район» . По відчуттю головного героя, місто Чевенгур «скидалося на якийсь гул невідомої країни». Іноді «простір Чевенгура» локалізують на півдні Воронезької і Бєлгородської областей, а то і безпосередньо в місті Богучар Воронезької області.

Історія публікації роману Вперше Андрій Платонов передав рукопис в редакцію видавництва «Молода гвардія». Головний редактор Р. З. Литвин-Молотов дав Платонову вказівки з доопрацювання романа і повернув рукопис. Ще одна копія була передана Платоновим Максиму Горькому, який відповідав, що роман «надзвичайно цікавий», але має недоліки: надмірно розтягнуто, насичений діалогами, характерна «стертість дії». Горький засумнівався в можливості публікації, і виявився абсолютно правим. Попри всі старання редакції «Молодої гвардії», роман, що знаходиться вже в гранках, так і не був надрукований за життя автора. Тим не менш, в 1928 році в журналі «Червона новь» («Красная новь») було опубліковано уривок з роману, в журналі «Новий світ» під виглядом оповідання «Пригода» — ще один уривок. Повість «Походження майстра» надрукована в 1929 році в авторському збірнику. Кілька уривків з роману — «Подорож з відкритим серцем», «Смерть Копенкина» — були надруковані пізніше в «Літературній газеті» та в журналі «Кубань», але тільки після смерті письменника. У 1972 році у Франції був опублікований переклад роману, названий «Бур'янисті трави Чевенгура». Передмову до французького перекладу зробив Михайло Геллер. Але в романі був випущений уривок «Походження майстра». Також у 1972 році був надрукований ще один переклад роману — в Італії. Італійський переклад називався «Село нового життя». Перша повна публікація роману за кордоном — лондонська публікація 1978 року. У Росії «Чевенгур» був виданий тільки під час перебудови. 1988 року роман з'явився на сторінках журналу «Дружба народів».

Джерела http://modernlib.ru/books/platonov_andrey_platonovich/chevengur/read/ http://cheloveknauka.com/chevengur-andreya-platonova http://journals.tsu.ru/sjp/&journal_page=archive&id=932&article_id=23212 http://www.philology.nsc.ru/journals/spj/pdf/2015_1/32_Proskurina.pdf http://andrey-platonov.ru/?p=17

Примітки