Чіуа́уа, або Чива́ва (; ; ) — велика пустеля площею 501 896 км², розташована на південному заході Сполучених Штатів Америки та на півночі Мексики. Вона є однією з чотирьох великих , разом з пустелею Великого Басейну та пустелями Мохаве та Сонора, серед яких пустеля Чіуауа є найбільшою та найпівденнішою. Вона вирізняється високим біорізноманіттям та рівнем ендемізму. Всесвітній фонд дикої природи виділяє її у окремий неарктичний екорегіон пустель і склерофітних чагарників — Пустеля Чіуауа (ідентифікатор WWF: NA0303).
Географія Пустеля Чіуауа є найбільшою пустелею Північної Америки, яка охоплює значну частину Південного Заходу США та Північної Мексики. Вона простягається від південного сходу Аризони на схід через південь Нью-Мексико до регіону на заході Техасу та на південь через північний схід Сонори, схід Чіуауа і захід Коауїли до західних районів Нуево-Леона та східних районів Дуранго.
Більша частина пустелі Чіуауа розташована у північній частині Мексиканського нагір'я, на висоті від 1100 до 1500 м над рівнем моря. Її ландшафт представлений широкими долинами, що перемежовуються ізольованими височинами та гірськими хребтами, які підіймаються на висоту до 2000 м над рівнем моря та переважно простягаються з півночі на південь. Вздовж схилів гір простягаються пологі тераси та скупчення алювіальних конусів, відомі як . регіону подібні до долин та хребтів Великого Басейну та Мохаве, однак відстань між гірськими хребтами на Мексиканському нагір'ї є більшою та загалом нерівномірною, а форма гірських хребтів подекуди є більш неправильною. З геологічної точки зору основу плоскогір'їв регіону складають вапняки та інші осадові породи морського походження, а основу гір — вулканічні та інтрузивні магматичні породи, подекуди вкриті осадовими шарами. Характерною рисою пустелі Чіуауа є піщані дюни з блискучого білого гіпсу. Найбільший на землі масив таких дюн розташований у Національному парку Білих Пісків на півдні Нью-Мексико.
Північна та східна частини регіону лежать у басейні великої річки Ріо-Гранде, відомої в Мексиці як Ріо-Браво-дель-Норте, та в басейнах її найбільших приток — та Пекоса. На півдні та заході пустелі Чіуауа розташовані численні безстічні басейни, зокрема . Більшість водних потоків, що протікають у цій області, є ефемерними або сезонними. У деяких долинах регіону розташовані пересохлі озера (плая), такі як .
На північний захід від пустелі Чіуауа простягаються гори та , за якими лежить Колорадське плато, а на північний схід — плоскогір'я , яке є частиною Високих рівнин, та плато Едвардс. Західною межею пустелі є високі вулканічні гори Західної Сьєрра-Мадре, які підіймаються на висоту понад 3000 м над рівнем моря. На сході регіону лежать гори Східної Сьєрра-Мадре, однак на відміну від гір Західної Сьєрра-Мадре вони не являють собою безперервну систему гірських хребтів, що простягаються з півночі на південь, а складаються з низки ізольованих гірських масивів, таких як та , розділених пустельними долинами та плоскогір'ями. У прохолодних та вологих високогір'ях цих гір зустрічаються хвойні і широколистяні ліси та постійні водні потоки. Подібні ізольовані "небесні острови" також зустрічаються у високогір'ях інших гірських хребтів регіону, зокрема у горах та Чісос в Техасі, які є частиною вулканічного поля , в горах на кордоні Нью-Мексико та Техасу, які є залишками пермського коралового рифу, в горах , та в Нью-Мексико, які є частиною , а також в горах , , , та в Аризоні, які є частиною комплексу Небесних островів Сьєрра-Мадре, найпівнічнішої частини Західної Сьєрра-Мадре.
В горах на півночі пустеля Чіуауа переходить у екорегіон гірських лісів Аризони, на Високих Рівнинах — у західні низькотравні прерії, а на плато Едвардс — у савани Едвардського плато. На північний захід від пустелі Чіуауа лежить пустеля Сонора, а на схід від неї поширені чагарники Тамауліпаського мескіталю. Гори Західної Сьєрра-Мадре, що лежать на захід від регіону, є частиною екорегіону сосново-дубових лісів Західної Сьєрра-Мадре, а гори Східної Сьєрра-Мадре та інші небесні острови, що лежать в центрі та на сході пустелі Чіуауа — екорегіону сосново-дубових лісів Східної Сьєрра-Мадре. Південна частина Мексиканського нагір'я є частиною екорегіону маторалю Мексиканського нагір'я.
Клімат В межах пустелі Чіуауа переважає пустельний клімат (BWh або BWK за класифікацією кліматів Кеппена), а на великих висотах в передгір'ях і горах — напівпустельний клімат (BSh або BSk за класифікацією Кеппена). Завдяки тому, що пустеля лежить у внутрішніх районах континенту та на більшій висоті, ніж пустеля Сонора на заході, літо тут більш м'яке (хоча в червні температура тут може підійматися до 32-40 °C), а зима м'яка або прохолодна, з періодичними або частими заморозками. Найвищі середні температури спостерігаються у долинах, зокрема в долині Ріо-Гранде від Ель-Пасо до регіону , а також у пустелі Больсон-де-Мапімі. Середньорічна температура в пустелі Чіуауа коливається від 13 °C до 22 °C, залежно від широти та висоти над рівнем моря.
Із заходу, півдня та сходу Мексиканське нагір'я оточене горами, які утворюють дощову тінь , а на північному сході регіон межує з найпосушливішою частиною Великих рівнин. Західна Сьєрра-Мадре та Східна Сьєрра-Мадре блокують надходження вологи з Тихого океану та Мексиканської затоки відповідно, однак, тим не менш, завдяки літнім , опадів тут випадає більше, ніж в пустелях Мохаве та Сонора . На більшій частині регіону сезон дощів яскраво виражений та настає пізно. Більше половини від річної кількості опадів випадає в період з липня по вересень. Однак на крайньому південному заході, поблизу Торреона, пік опадів наступає набагато раніше, у червні. Тут сезонність опадів менш виражена, хоча все ще значна. Загалом середньорічна кількість опадів в екорегіоні коливається від 150 до 400 мм, в середньому 235 мм. Відносно м'який та вологий клімат, порівняно з іншими пустелями Північної Америки, призводить до надзвичайно багатої та різноманітної флори у пустелі Чіуауа.
Флора На гравійних та піщаних ґрунтах у долинах пустелі Чіуауа домінують пустельні чагарники, основу яких складають креозотові кущі (Larrea tridentata). Залежно від низки факторів, таких як тип ґрунту, висота над рівнем моря та кут схилу, креозотові кущі можуть зустрічатися в асоціації з іншими видами. Так, на півночі регіону разом з креозотовими кущами зустрічаються (Vachellia vernicosa) та (Flourensia cernua), а на піщаних ґрунтах у західній частині регіону — (Psorothamnus scoparius). На схилах і височинах у багатьох районах поширені різноманітні юки (Yucca spp.) та опунції (Opuntia spp.), а поблизу кордону між США та Мексикою — (Echinocereus polyacanthus) та (Ferocactus pilosus).
На пустельних луках, поширених біля підніжжя Західної Сьєрра-Мадре, домінують трав'янисті рослини, такі як (Muhlenbergia porteri), (Bouteloua gracilis), (Bouteloua breviseta) та (Bouteloua hirsuta). У західній частині штату Коауїла домінують (Agave lechuguilla), (Prosopis glandulosa), (Opuntia macrocentra) та (Echinocereus pectinatus), а у південно-східній частині пустелі Чіуауа — агави лечугілья (Agave lechuguilla), (Yucca filifera) та (Fouquieria splendens) або окотійо. На ділянках з добре дренованими неглибокими ґрунтами зростають (Euphorbia antisyphilitica), (Mimosa turneri), (Vachellia glandulifera) та агави лечугілья (Agave lechuguilla). Біля підніжжя Східної Сьєрра-Мадре поширені чагарники агави лечугілья (Agave lechuguilla), (Hechtia glomerata), агави королеви Вікторії (Agave victoriae-reginae), (Helietta parvifolia) та (Dasylirion spp.). В добре розвиненому трав'яному ярусі цих чагарників зустрічаються різноманітні рослини з родин Злакові (Poaceae), Бобові (Fabaceae) та Кактусові (Cactaceae).
Пустельні або напівпустельні луки займають близько 20 % території пустелі Чіуауа. Вони являють собою мозаїку кущів і трав, серед яких слід відзначити (Aristida purpurea), (Bouteloua eriopoda) та (Bouteloua curtipendula). Ранні іспанські дослідники повідомляли, що зустрічали в регіоні високі трави, які досягали до черева коня. Ймовірно, це були (Sporobolus wrightii) та (Hilaria mutica), які ростуть у низинних ділянках, зокрема в заплавах.
Пустеля Чіуауа є одним з трьох найбільш біологічно багатих і різноманітних пустельних екорегіонів у світі, який можна порівняти лише з екорегіоном Великої Піщаної пустелі та пустелі Танамі в Австралії та з екорегіоном Сукулент-Кару в Південній Африці. Тут зростає приблизно 3500 видів рослин, з яких близько 1000 видів, або 29 % від загальної кількості, є ендеміками, зокрема представники щонайменше 16 ендемічних родів. Особливо пустеля Чіуауа відома різноманіттям та високим рівнем ендемізму серед кактусів, яких тут зустрічається 350 видів, або п'ята частина від усіх видів кактусів у світі. Найпоширенішими кактусами в регіоні є опунції (Opuntia spp.) та коріфанти (Coryphantha spp.). На жаль, багато видів кактусів, поширених у пустелі Чіуауа, перебувають під загрозою зникнення. Крім того, екорегіон є центром ендемізму і для деяких інших рослин, зокрема для представників родини Глухокропивові (Lamiaceae).
Високий рівень ендемізму місцевої флори є результатом ізоляції пустелі Чіуауа, а також динамічних змін клімату за останні 10 000 років. Внаслідок цих факторів тут зустрічається багато спеціалізованих видів з обмеженим ареалом. Одним із центрів ендемізму в пустелі Чіуауа є область в центрі Коауїли. Тут, серед пустельних чагарників та гіпсових дюн, зустрічається багато ендемічних кактусів та інших видів. На думку мексиканського ботаніка Єжи Жедовського, крайній схід екорегіону (штати Коауїла та Нуево-Леон) колись був рефугіумом, у якому багато видів рослин і тварин переживали значні кліматичні зміни, таким чином сприяючи процесам видоутворення.
Фауна Серед великих травоїдних тварин, поширених у пустелі Чіуауа, слід відзначити пустельного чорнохвостого оленя (Odocoileus hemionus eremicus), білохвостого оленя (Odocoileus virginianus) та рідкісного (Antilocapra americana mexicana). У передгір'ях регіону зустрічаються ошийникові пекарі (Dicotyles tajacu) та (Ovis canadensis nelsoni). (Bison bison bison) та вапіті (Cervus canadensis) були винищені в регіоні, однак пізніше вони були реінтродуковані у деяких заповідниках.
Серед чагарників і кактусів пустелі Чіуауа живуть численні дрібні ссавці, зокрема великовухі зайці (Lepus californicus), пустельні кролики (Sylvilagus audubonii), чорнохвості лучні собачки (Cynomys ludovicianus), плямисті ховрашки (Xerospermophilus spilosoma), білозубі лісові хом'яки (Neotoma leucodon), південні кактусові хом'яки (Neotoma micropus), чагарникові миші (Peromyscus boylii), кактусові миші (Peromyscus eremicus), пекторалові миші (Peromyscus pectoralis), шовковисті торбомиші (Perognathus flavus), рудуваті врожайниці (Reithrodontomys fulvescens), західні врожайниці (Reithrodontomys megalotis), прапорохвості кенгурові стрибуни (Dipodomys spectabilis), кенгурові стрибуни Орда (Dipodomys ordii), кенгурові стрибуни Мерріама (Dipodomys merriami), жовтощокі гоферики (Cratogeomys castanops), гоферчики Ботти (Thomomys bottae), віргінські опосуми (Didelphis virginiana) та пустельні сірі бурозубки (Notiosorex crawfordi),
Скельні ховрахи (Otospermophilus variegatus) зустрічаються серед скель, скельні торбомиші (Chaetodipus intermedius) — серед креозотових кущів, а прерієві врожайниці (Reithrodontomys montanus), щетинясті хом'якомишки (Chaetodipus hispidus), жовтоносі бавовняні хом'яки (Sigmodon ochrognathus) та попелясточереві бавовняні хом'яки (Sigmodon fulviventer) — на трав'яних луках. На берегах Ріо-Гранде зустрічаються канадські бобри (Castor canadensis) та болотяні ондатри (Ondatra zibethicus). Майже ендемічними представниками екорегіону є техаські піщані ховрахи (Ammospermophilus interpres), пустельні гофери (Geomys arenarius), чіуауанські торбомиші (Chaetodipus eremicus), торбомиші Нельсона (Chaetodipus nelsoni), чіуауанські коникоїдки (Onychomys arenicola), (Dipodomys nelsoni) та (Neotoma goldmani).